До фотографії
Юрій Андрухович "Таємниця" Уривок
... Вочевидь, її ноги просто не були створені для ходіння цією землею з усіма її тутешніми муками. Але до пори до часу вони їх сяк-так служили. У 30-ті роки вона сходили ними половину гір, святково вбираючись то гуцульською господинею, то варшавською панею.
Навіщо?
До фотографії. По неділях вона пішки, через горби, вибиралася з Яблуниці до Ворохти, там відкрилося фотоательє якогось єврея з Лодзі, здається, Баренбойма чи якось так. Фотографування стало її справжньою пасією - і зрозуміло чому. Її портрети міжвоєнних років можна вміщувати до всіх можливих альбомів та підручників, це абсолютно ідеальний типаж - це вже навіть не фото, це німе кіно, Чикаго, Нью-Йорк і Париж разом узяті, це епоха, це ті часи. Бо в ті часи вона ще танцювала бостон і шиммі, а потім вони вийшли з моди. Їй абсолютно пасувало б одне з тодішніх жіночих імен: Клара, Нора, Дора, Нора. Але її власне - Ірена - теж їй пасувало. До речі, як танцюють шиммі, ти часом не знаєш?
Уявляю собі вельми приблизно.
… Я знову про ті фотографії. Як вона зненавиділа їх потім, після Другої війни! Чорт забирай, це наче катаклізм - вона зненавиділа фотографування, бо раптом перестала виходити, уявляєш? Ну як це пояснити - самим тільки старінням? Ніколи! До чого тут старіння як таке? Просто коли в нас упродовж одного року помирає двоє найрідніших людей, то в середині щось ламається, і ми перестаємо виходити на фотографіях. Так що в моєму дитинстві вона як могла уникала колективних і родинних фонографувань, не кажучи про те, щоб ставати перед камерою окремо. Вона відбивалася до останнього і казало про себе: ця відьма лише зіпсує вам картинку. Часом її все-таки змушували, і вона нестерпно довго зачісувалась, але потім усе одно не виходила. Останнє її фото було зроблене виключно з бюрократичної необхідності - для радянського паспорта нового зразка. Вона казала, що то паспорт Баби Яги.
… Поки що залишімо її десь там, на гірській дорозі між горбами хай ніколи не дійде зі своєї Яблуниці до Ворохти, празниково вбрана гуцулкою, хай так собі йде і йде вічно, хай їй нарешті буде добре.
... Вочевидь, її ноги просто не були створені для ходіння цією землею з усіма її тутешніми муками. Але до пори до часу вони їх сяк-так служили. У 30-ті роки вона сходили ними половину гір, святково вбираючись то гуцульською господинею, то варшавською панею.
Навіщо?
До фотографії. По неділях вона пішки, через горби, вибиралася з Яблуниці до Ворохти, там відкрилося фотоательє якогось єврея з Лодзі, здається, Баренбойма чи якось так. Фотографування стало її справжньою пасією - і зрозуміло чому. Її портрети міжвоєнних років можна вміщувати до всіх можливих альбомів та підручників, це абсолютно ідеальний типаж - це вже навіть не фото, це німе кіно, Чикаго, Нью-Йорк і Париж разом узяті, це епоха, це ті часи. Бо в ті часи вона ще танцювала бостон і шиммі, а потім вони вийшли з моди. Їй абсолютно пасувало б одне з тодішніх жіночих імен: Клара, Нора, Дора, Нора. Але її власне - Ірена - теж їй пасувало. До речі, як танцюють шиммі, ти часом не знаєш?
Уявляю собі вельми приблизно.
… Я знову про ті фотографії. Як вона зненавиділа їх потім, після Другої війни! Чорт забирай, це наче катаклізм - вона зненавиділа фотографування, бо раптом перестала виходити, уявляєш? Ну як це пояснити - самим тільки старінням? Ніколи! До чого тут старіння як таке? Просто коли в нас упродовж одного року помирає двоє найрідніших людей, то в середині щось ламається, і ми перестаємо виходити на фотографіях. Так що в моєму дитинстві вона як могла уникала колективних і родинних фонографувань, не кажучи про те, щоб ставати перед камерою окремо. Вона відбивалася до останнього і казало про себе: ця відьма лише зіпсує вам картинку. Часом її все-таки змушували, і вона нестерпно довго зачісувалась, але потім усе одно не виходила. Останнє її фото було зроблене виключно з бюрократичної необхідності - для радянського паспорта нового зразка. Вона казала, що то паспорт Баби Яги.
… Поки що залишімо її десь там, на гірській дорозі між горбами хай ніколи не дійде зі своєї Яблуниці до Ворохти, празниково вбрана гуцулкою, хай так собі йде і йде вічно, хай їй нарешті буде добре.