записка
Моя проблема й моє щастя завжди полягало в тому, що мені все цікаво. Мені хочеться займатися всім і одразу, пізнавати, відкривати, змінювати й навчатися. І в більшості випадків це дається мені досить легко - через мою здібність схоплювати на льоту. Здається, це ж прекрасно, завжди можна знайти себе в будь-якій роботі! Так і є - час від часу сипляться найнесподіваніші пропозиції та вакансії, деколи суттєво далекі від того, на що вчуся й чим наразі займаюсь. Але з іншого боку: "як це, все житя фігачити в одному напрямку"? І чи то з ляку, чи то з нудьги я лізу бозна-куди, в нові царини, на нову роботу і т.п. Зрештою, всюди народжуючись заново й ніколи не виходячи в ранг людини, яка на чомусь знається. Максимум я - здібний і талановитий новичок.
А ще я сьогодні зрозуміла свій найбільший страх. І це не просто втратити можливість "стрибати" й рухатися завжди в новому й цікавому напрямку. Інакше: поступитись цією можливістю на користь когось або чогось. Насамперед - родини й дітей. Для мене це катастрофа. Не бігти на чергові курси, тренінги, семінари, виставки, а чухкати додому варити їсти. Бррр... Може, саме тому на підсвідомому рівні я нікого до себе й не підпускаю, а врешті скнію в самотності. Як герой усім відомого кіно, я не просто жахаюся думки про те, що хтось маячитиме перед очима туди-сюди. Але зможе посягнути на ось це моє право насолоджуватись світом. І я розумію, який я в цьому дурень, бо ж скільки довкола родин чи навіть просто щасливих пар, які разом ходять на езотеричні тренінги, рок-концерти чи в походи. Але раптом не так? Раптом мене одного разу поставлять перед фактом, що треба зупинитись? Навіть не словами, а, як у випадку з дитиною, - просто своєю появою або хоча б заявкою на себе у вигляді двох смужок на тесті. Жінка - заручниця своєї біології. І не треба зараз мене переконувати в зворотньому. Може, років за п"ять я вас зрозумію, але поки можна просто нарватись на грубість. І я не сповідую чайлдфрі. Я розумію, навіщо діти іншим людям. Навіщо мені - поки не розумію.
І ні, я не вагітна, якщо в ваші голови закрались подібні сумніви.
Може, я егоїстка. Але бляха, всі егоїсти, так чи інакше. У мене така політика: якщо людина не шкодить іншим - людям, тваринам, світу в цілому - хай займається чим хоче й називається як хоче. Не вам її оцінювати. І тим більше, не вам вимагати, щоб вона чинила так або інакше. Тому мій найбільший страх - це соціально виправдане поневолення. Тиждівчина, тижжінка, тиждружина і тижмама. І не самі ці ролі мене лякають, а ті ярлики, які згодом чіпляються не просто сусільством, але й тими, хто переводить тебе в цей статус.
"Если б я был султан, был бы холостой". Самотність - це не мій вибір. Але краще самотність, ніж поневолення.
А врешті решт найкраще - такий самий придурок, як і я поряд)) Будемо сподіватись, будемо сподіватись...)
А ще я сьогодні зрозуміла свій найбільший страх. І це не просто втратити можливість "стрибати" й рухатися завжди в новому й цікавому напрямку. Інакше: поступитись цією можливістю на користь когось або чогось. Насамперед - родини й дітей. Для мене це катастрофа. Не бігти на чергові курси, тренінги, семінари, виставки, а чухкати додому варити їсти. Бррр... Може, саме тому на підсвідомому рівні я нікого до себе й не підпускаю, а врешті скнію в самотності. Як герой усім відомого кіно, я не просто жахаюся думки про те, що хтось маячитиме перед очима туди-сюди. Але зможе посягнути на ось це моє право насолоджуватись світом. І я розумію, який я в цьому дурень, бо ж скільки довкола родин чи навіть просто щасливих пар, які разом ходять на езотеричні тренінги, рок-концерти чи в походи. Але раптом не так? Раптом мене одного разу поставлять перед фактом, що треба зупинитись? Навіть не словами, а, як у випадку з дитиною, - просто своєю появою або хоча б заявкою на себе у вигляді двох смужок на тесті. Жінка - заручниця своєї біології. І не треба зараз мене переконувати в зворотньому. Може, років за п"ять я вас зрозумію, але поки можна просто нарватись на грубість. І я не сповідую чайлдфрі. Я розумію, навіщо діти іншим людям. Навіщо мені - поки не розумію.
І ні, я не вагітна, якщо в ваші голови закрались подібні сумніви.
Може, я егоїстка. Але бляха, всі егоїсти, так чи інакше. У мене така політика: якщо людина не шкодить іншим - людям, тваринам, світу в цілому - хай займається чим хоче й називається як хоче. Не вам її оцінювати. І тим більше, не вам вимагати, щоб вона чинила так або інакше. Тому мій найбільший страх - це соціально виправдане поневолення. Тиждівчина, тижжінка, тиждружина і тижмама. І не самі ці ролі мене лякають, а ті ярлики, які згодом чіпляються не просто сусільством, але й тими, хто переводить тебе в цей статус.
"Если б я был султан, был бы холостой". Самотність - це не мій вибір. Але краще самотність, ніж поневолення.
А врешті решт найкраще - такий самий придурок, як і я поряд)) Будемо сподіватись, будемо сподіватись...)