(no subject)
Ми мчали додому. Я їхав разом із поламаним другом. І думав про біл-борди МНС.
"Дзво́ни
01". Я прочитав спочатку хибним наголосом, не вшарив - радіо рекламують чи що? Здогадався, що напевно вчинено (скоєно, зроблено) помилку - мало бути: "Телефонуй 01".
На хвилі дзвонів придумав іншу концепцію реклами: висвітлити літеру "Д" так, щоб її майже не було видно. Вийде: "Вони 01". А поруч геройська світлина пожежника. Серія плакатів - тема одна. Впевнений - було би круто.
Коли Ромка привезли до лікарні та поклали в палаті, я спостерігав з балкону сьомого поверху за призахідною грозою. Блискавки не зловив, з переляку випадково скрутив якість знімків до мінімуму й анічогісінько не наклацав. Лишень таке.
Вчора, на Веснарці під Ґреґотом св’яткували уродини кращого друга. Ну і спостерігали за тим, як поступово шторм поглинув Кукуль, за тим Петрос, Горверлу й увесь Чорногірський та Костричу перед ним. Фронт змістився на південь. До нас долітали лишень окремі краплинки.
Зійшли до Волової майже по сухому. Там застопили мега-чувака - Юрка - з "Манівців", він розповів, що рівень води піднімався в нього на очах, поки їхав до Верховини. До Станіслава долетіли, часом вогкою трасою, наздоганяючи грозу. А вона все рівно пройшла повз місто.
Так от. Коли було вирішено, що мамця Ромка лишається разом з Іриною на ніч в лікарні і мене там не тре - я вирушив по йогурт перед тим, як йти домів. Знайшов магазин, вистояв чергу, вийшов на двір в напрямку лікарні й змок до нитки під страшенною зливою. Приніс, мабуть нікому не потрібний йогурт, і почимчикував додому.