Усвідомлюю...
Что-то потянуло послушать ТНМК. "Забув", "Вода", "Чашка" і таке інше. Хм... продовжу, мабуть, українською, бо рідко її вживаю, нажаль. Допиваю ранкову каву... По спині мене лоскоче гардина, що, на крилах західного вітру, приймає у моїй кімнаті майже горизрнтальне положення. У голові систематичний безлад. Безлад, але впідпорядкований, де кожна річ має своє пояснення.
Цілющща сила гештальдів: тільки но я закрила один, стародавній, про котрий писала у попередньому пості, який би означав закриття дверей у минуле та початок нових завитків долі, як завитки, немов на оскаженілих бігудях, почали витворяти такі завіхрені, що я вже не пам'ятаю хто я і що я.
Життя завжди мене виховує. Як тільки я розумію, що чогось боюся або не хочу, - воно вже в мене під носом і в такому положенні, що вже не відіб'єшся. Не вмію приймати рішення, не вмію обирати, не вмію зважувати як слід. Але прийшлося. Не знаю вже, де тут правильно, а де - ні. Чи то була помилка, чи то ні. Подивимось. "Мій мозок прибуває у прострації. Недостатньо інформації".
Хочу
довести англійську до досконалості, хочу вивчити ще якусь мову. Якщо буду вчити якусь другу мову, скоріш за все - німецьку. Але це таке, побічне, якщо вистачить мотивації, тому що поки не збираюся туди, де вона потрібна. А от англійська - всюди, куди не прийдеш влаштовуватися на роботу, потрібна. Але, дякувати Богові і університетові, я вже в стані пройти співбесіду на англійській, що тричі за два останніх тижні собі доводила. Нехай вистачить сил пройти далі.
Взагалі, усвідомила, що, незважаючи на свій скудний досвід роботи, досвід співбесід маю чималий. І перед кожним наступним вже не так тіліпає. Особливо "доставляет", коли у компанії три і більше етапів відбору, ходиш на ті етапи, вже немов на роботу. Але ж, набагато важливіше не те, як ви його пройдете, а чи зможете виправдати ті сподівання, які вдалося визвати у свій бік, намагаючись сподобатися компанії.
Поки що усвідомлюю, що не взмозі працювати там, куди намагалася попасти так довго. Пройшовши стільки рівнів та перешкод, при таких збігах обставин було б тупо залишати це місце, де працюю перший тиждень. Багато-багато переваг та соціальних благ. Вдень, на обідній перерві, виходиш прямо до центрального парку і катаєшся на гойдалках, потім вертаєшся до світлої обідньої кімнати, з холодильником, мікрохвильовою, столиками, їси як нормальна людина, вертаєшся за своє робоче місце, за власний стіл. Можеш взяти до дому виданий ноутбук, щоправда, попрацювати, тому що з проектами завал, а інтернетний домашній кабель не підходить до нього, я перевіряла. =Ь Двічі на тиждень маєш право ходити на заняття з бізнес-англійської, які проводяться прямо на твоєму поверсі. По закінченні випробувального терміну ще й отримуєш медичну страховку або абонемент до фітнес-клубу... При успішній та наполегливій праці ще й шанси у майбутньму на стажировки у Європі, отримання професійних сертифікатів міжнародного зразка. Але я не про те... Я про те, що працювати за спеціальністю - не мо мрія, як би красвио та зручно вона не була прикрашена... Я, як тілець, повинна була б душею прикипіти до всіх цих благ, але ні, навіть під таким соусом воно мені не миле, не бухгалтер я, і не аудитор. А шкода, можна було б добряче заробляти і, з моєю наполегливістю, зробити кар'єру. Чому ж я така ідіотка? Мені здається, людина з такими думками, приречена на неуспіх та вічні блукання у мріях. Не хочу! Не хочу блукань! Хоч би вийшло щось краще, щось ближче та таке, де б я горіла від втоми та, водночас, від задоволення...
Цілющща сила гештальдів: тільки но я закрила один, стародавній, про котрий писала у попередньому пості, який би означав закриття дверей у минуле та початок нових завитків долі, як завитки, немов на оскаженілих бігудях, почали витворяти такі завіхрені, що я вже не пам'ятаю хто я і що я.
Життя завжди мене виховує. Як тільки я розумію, що чогось боюся або не хочу, - воно вже в мене під носом і в такому положенні, що вже не відіб'єшся. Не вмію приймати рішення, не вмію обирати, не вмію зважувати як слід. Але прийшлося. Не знаю вже, де тут правильно, а де - ні. Чи то була помилка, чи то ні. Подивимось. "Мій мозок прибуває у прострації. Недостатньо інформації".
Хочу
довести англійську до досконалості, хочу вивчити ще якусь мову. Якщо буду вчити якусь другу мову, скоріш за все - німецьку. Але це таке, побічне, якщо вистачить мотивації, тому що поки не збираюся туди, де вона потрібна. А от англійська - всюди, куди не прийдеш влаштовуватися на роботу, потрібна. Але, дякувати Богові і університетові, я вже в стані пройти співбесіду на англійській, що тричі за два останніх тижні собі доводила. Нехай вистачить сил пройти далі.
Взагалі, усвідомила, що, незважаючи на свій скудний досвід роботи, досвід співбесід маю чималий. І перед кожним наступним вже не так тіліпає. Особливо "доставляет", коли у компанії три і більше етапів відбору, ходиш на ті етапи, вже немов на роботу. Але ж, набагато важливіше не те, як ви його пройдете, а чи зможете виправдати ті сподівання, які вдалося визвати у свій бік, намагаючись сподобатися компанії.
Поки що усвідомлюю, що не взмозі працювати там, куди намагалася попасти так довго. Пройшовши стільки рівнів та перешкод, при таких збігах обставин було б тупо залишати це місце, де працюю перший тиждень. Багато-багато переваг та соціальних благ. Вдень, на обідній перерві, виходиш прямо до центрального парку і катаєшся на гойдалках, потім вертаєшся до світлої обідньої кімнати, з холодильником, мікрохвильовою, столиками, їси як нормальна людина, вертаєшся за своє робоче місце, за власний стіл. Можеш взяти до дому виданий ноутбук, щоправда, попрацювати, тому що з проектами завал, а інтернетний домашній кабель не підходить до нього, я перевіряла. =Ь Двічі на тиждень маєш право ходити на заняття з бізнес-англійської, які проводяться прямо на твоєму поверсі. По закінченні випробувального терміну ще й отримуєш медичну страховку або абонемент до фітнес-клубу... При успішній та наполегливій праці ще й шанси у майбутньму на стажировки у Європі, отримання професійних сертифікатів міжнародного зразка. Але я не про те... Я про те, що працювати за спеціальністю - не мо мрія, як би красвио та зручно вона не була прикрашена... Я, як тілець, повинна була б душею прикипіти до всіх цих благ, але ні, навіть під таким соусом воно мені не миле, не бухгалтер я, і не аудитор. А шкода, можна було б добряче заробляти і, з моєю наполегливістю, зробити кар'єру. Чому ж я така ідіотка? Мені здається, людина з такими думками, приречена на неуспіх та вічні блукання у мріях. Не хочу! Не хочу блукань! Хоч би вийшло щось краще, щось ближче та таке, де б я горіла від втоми та, водночас, від задоволення...