ГРУЗІЯ АВТОСТОПОМ ЗА 10 ДНІВ (ЧАСТИНА третя і остання)
десь прокрастинуючи під час написання магістерської залізла у архіви фоток і набралась настрою і спогадів для написання третьої і завершальної оповідки про Грузію. як і обіцяла про цю подорож я можу говорити ще довго)
Попередні оповідки про Грузію: перша та друга
закінчила я другу частину на тому, що ми нарешті добрались в Сванетію до Кавказу. Местія нас прийняла теплим вечором в центрі містечка, де ми ночували в палатках в центральному скверику під поліцейським офісом, готелями і ресторанами, звідки лунала надивовижу гіпнотична музика грузинів в декілька голосів.
зранку довго не могли прокинутись і зібратись, тож з місця ми вийшли десь в 11:00, ще шукали маршрут, хостел, щоб залишити зайві речі і аж тоді пішли над село.
наш маршрут був неважким, який в кінці маршруту обіцяв озера - мені якраз таке підходить, бо я зовсім занедбала свій фізичний стан і не скажу, що сильно азартна вилізти повище. хоча так, кавказ мене манив ще з оповідок сестри і татуся майже десятирічної давності. маршрут можна було легко подолати і за день, але на 2\3 шляху нас зустріла злива. і там так дивно хмара може зависнути на горі і довкола неї так і кружляти, а може навпаки перечепитись і розсіятись дрібною росою. і ніфіга ні разу не вгадаєш яка погода буде за пів години.
і ми, оскільки нікуди не спішили, впали на висоті десь 2300-2400м. в мене десь на 2100-2200 почалась дика задишка - щодва-три метри зупинялась, а потім ще й голова кипіла і стріляла у висках. відчуття не фонтан. але ми вилізали глянути на казковий краєвид, що відкривався перед нами - веселки і чорні хмари, яких вже через 5 хвилин після закінчення дощу, як язиком злизало)
за наступний день нам залишалось набрати менше кілометра висоти до озер, то ми і лишивши всі свої речі в палатках на вільну руку пішли до тих "гірських" озер.
тра та та. ну от що ви являєте під назвою "гірські озера"? лазурний колір, камені порозші довгими зеленими водоростями, розкидаючись на 200-300 метрів дзеркало і сніг, який потрохи тане з льодовика... ні? ну десь щось таке я уявляла... ось в цьому звіті детально описано, що то за "озера"...: http://globetrekker.ru/koruldi-trekking/
найбільша проблема, яка мені трохи підіпсула настрій це були навіть не ті "озера", які виявились калюжкою обтоптаною коровами, а те, що хлопці при появі на горизонті цих "озер" кажуть: "та де, то не озера, то якийсь водопій для худоби, вони певно за ось тим горбом.." і показують пальцем на вершинку, яка "на око" набирає ще +300м висоти по вулканічній сипусі. і сонце зайшло, хмар холодних з вітром нагнало і задишка знов почалась.. а ми то пішли далі вгору. і звісно то тепер я можу похвалитись, що яку-не-яку на вершинку тротисячку Кавказу залізла, але в той момент було не комільфо)
але то таке) спускались ми куди швидше, бо нас по п*ятах гнала чорнезна хмара в якій не було видно краю. наші всі залишились відпочити з спуску до палаток, а ми з Турботливим зібрались і спустились в Местію, щоб ще щось побачити в Грузії, оскільки ми й так на 4 дні раніше їхали з Сакратвело через мої вступні на магістерку. решта нашої компанії мали нас догнати в Батумі через день.
злива нас так і не догнала, правда дощиком трохи змочило майже в кінці спуску. закупились якось хавкою на дорогу і стали стопити. то був один з менш вдалих стопів, чекали десь пів години. на щастя якась маршрутка верталась на рівнину в Зугдіді, бо зранку мала маршрут і нас взяли за пів ціни. та злива нас застала в дорозі назад. чесно кажучи було стрьомно їхати в зливу, коли дворніки маршрутки ну анітрішечки не покращують ситуацію по гірському серпантині, де вузька доріжка біля зриву з одної сторони і скелі з якої час від часу сиплеться каміння з другої. блискало, гриміло, шуміло, а ми з турботливим слухали останній альбом океанів і намагались заснути, бо то вже була десь 1-2 ночі. в Зугдіді ми були десь в третій ночі і водій дозволив доспати ніч в його маршрутці.
поспали тільки до шостої ранку. ноги після тригодинного спуску з Корулді і нічного спання в маршрутці зовсім не тримали. але вже до 9-10 ранку ми стопом добрались до моря в Батумі. тільки от що робити в незнайомому місті, стомленими з купою мокрих речей? ми згадали, що в Жулянах ми познайомилсь з Ачі, хлопчиною нашого віку, що їхав додому в Батумі і запрошував до себе погостити. ми думали тільки речі в нього лишити на день, щоб не таскатись, а він нас запросив до себе. в нього ми ще три дні відпочивали) про грузинську гостинність можна писати окремий пост) його дім був 20 хв за містом маршруткою і що було найдивніше ти ніби попадав в Карпати з дуже хорошими дорогами) будинок, мандариновий сад, річка через садок і надзвичайно гостинна і приємна родина. мене там вже в невістки хотіли, бо я умудрялась приспати Анукі - шестирічну дівчинку яка їм вилазила на голову) я ж то тітка досвідчена)
а в останній день поїхали під кордон турецький в Сарпі до скель з яких хлопці дуже хотіли пострибати. не скажу що там дуже класно, але інакше) решту нашої компанії поїхали ще на берег Кобулеті, а ми вертались автостопом з двома дядьками які якраз їхали на Кутаїсі попри аеропорт. звісно вони в аеропорті не висадили, бо вирішили пригостити вечерею. я не збрешу, якщо скажу, що в сумі ми з*їли на чотирьох 35 хінкалі і хачапур) я з*їла два хінкалі, Турботливий три, а все решта ті два дядьки) після вечері ми ще вирішили пошукати ві-фі і погуляти вечірнім Кутаїсі, може навіть пошукати хостел, бо літак мали аж в 11 ранку, але ми не знайшли хостелу і на щастя ще звечора нам застопився чоловік, який провітрювався на машині і вирішив прокатати нас ще зайвих 30 км до аеропорту від міста)
в аеропорті є величезні матраци на підвіконниках, де ми ночували, за що ще один їм величезний плюс)
Грузія стала країною, куди хочеться повертатись. і можливо це нам так заканало чи тому що ми українські туристи чи ще з якоїсь причини, але ця країна залишиться чимось неймовірно теплим, привітним, гостинним і навіть трошки рідним. я туди ще вернусь. :)
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
9.
10.
11.
12.
13.
14.
Бажаю всім таких вражень від подорожей)
Попередні оповідки про Грузію: перша та друга
закінчила я другу частину на тому, що ми нарешті добрались в Сванетію до Кавказу. Местія нас прийняла теплим вечором в центрі містечка, де ми ночували в палатках в центральному скверику під поліцейським офісом, готелями і ресторанами, звідки лунала надивовижу гіпнотична музика грузинів в декілька голосів.
зранку довго не могли прокинутись і зібратись, тож з місця ми вийшли десь в 11:00, ще шукали маршрут, хостел, щоб залишити зайві речі і аж тоді пішли над село.
наш маршрут був неважким, який в кінці маршруту обіцяв озера - мені якраз таке підходить, бо я зовсім занедбала свій фізичний стан і не скажу, що сильно азартна вилізти повище. хоча так, кавказ мене манив ще з оповідок сестри і татуся майже десятирічної давності. маршрут можна було легко подолати і за день, але на 2\3 шляху нас зустріла злива. і там так дивно хмара може зависнути на горі і довкола неї так і кружляти, а може навпаки перечепитись і розсіятись дрібною росою. і ніфіга ні разу не вгадаєш яка погода буде за пів години.
і ми, оскільки нікуди не спішили, впали на висоті десь 2300-2400м. в мене десь на 2100-2200 почалась дика задишка - щодва-три метри зупинялась, а потім ще й голова кипіла і стріляла у висках. відчуття не фонтан. але ми вилізали глянути на казковий краєвид, що відкривався перед нами - веселки і чорні хмари, яких вже через 5 хвилин після закінчення дощу, як язиком злизало)
за наступний день нам залишалось набрати менше кілометра висоти до озер, то ми і лишивши всі свої речі в палатках на вільну руку пішли до тих "гірських" озер.
тра та та. ну от що ви являєте під назвою "гірські озера"? лазурний колір, камені порозші довгими зеленими водоростями, розкидаючись на 200-300 метрів дзеркало і сніг, який потрохи тане з льодовика... ні? ну десь щось таке я уявляла... ось в цьому звіті детально описано, що то за "озера"...: http://globetrekker.ru/koruldi-trekking/
найбільша проблема, яка мені трохи підіпсула настрій це були навіть не ті "озера", які виявились калюжкою обтоптаною коровами, а те, що хлопці при появі на горизонті цих "озер" кажуть: "та де, то не озера, то якийсь водопій для худоби, вони певно за ось тим горбом.." і показують пальцем на вершинку, яка "на око" набирає ще +300м висоти по вулканічній сипусі. і сонце зайшло, хмар холодних з вітром нагнало і задишка знов почалась.. а ми то пішли далі вгору. і звісно то тепер я можу похвалитись, що яку-не-яку на вершинку тротисячку Кавказу залізла, але в той момент було не комільфо)
але то таке) спускались ми куди швидше, бо нас по п*ятах гнала чорнезна хмара в якій не було видно краю. наші всі залишились відпочити з спуску до палаток, а ми з Турботливим зібрались і спустились в Местію, щоб ще щось побачити в Грузії, оскільки ми й так на 4 дні раніше їхали з Сакратвело через мої вступні на магістерку. решта нашої компанії мали нас догнати в Батумі через день.
злива нас так і не догнала, правда дощиком трохи змочило майже в кінці спуску. закупились якось хавкою на дорогу і стали стопити. то був один з менш вдалих стопів, чекали десь пів години. на щастя якась маршрутка верталась на рівнину в Зугдіді, бо зранку мала маршрут і нас взяли за пів ціни. та злива нас застала в дорозі назад. чесно кажучи було стрьомно їхати в зливу, коли дворніки маршрутки ну анітрішечки не покращують ситуацію по гірському серпантині, де вузька доріжка біля зриву з одної сторони і скелі з якої час від часу сиплеться каміння з другої. блискало, гриміло, шуміло, а ми з турботливим слухали останній альбом океанів і намагались заснути, бо то вже була десь 1-2 ночі. в Зугдіді ми були десь в третій ночі і водій дозволив доспати ніч в його маршрутці.
поспали тільки до шостої ранку. ноги після тригодинного спуску з Корулді і нічного спання в маршрутці зовсім не тримали. але вже до 9-10 ранку ми стопом добрались до моря в Батумі. тільки от що робити в незнайомому місті, стомленими з купою мокрих речей? ми згадали, що в Жулянах ми познайомилсь з Ачі, хлопчиною нашого віку, що їхав додому в Батумі і запрошував до себе погостити. ми думали тільки речі в нього лишити на день, щоб не таскатись, а він нас запросив до себе. в нього ми ще три дні відпочивали) про грузинську гостинність можна писати окремий пост) його дім був 20 хв за містом маршруткою і що було найдивніше ти ніби попадав в Карпати з дуже хорошими дорогами) будинок, мандариновий сад, річка через садок і надзвичайно гостинна і приємна родина. мене там вже в невістки хотіли, бо я умудрялась приспати Анукі - шестирічну дівчинку яка їм вилазила на голову) я ж то тітка досвідчена)
а в останній день поїхали під кордон турецький в Сарпі до скель з яких хлопці дуже хотіли пострибати. не скажу що там дуже класно, але інакше) решту нашої компанії поїхали ще на берег Кобулеті, а ми вертались автостопом з двома дядьками які якраз їхали на Кутаїсі попри аеропорт. звісно вони в аеропорті не висадили, бо вирішили пригостити вечерею. я не збрешу, якщо скажу, що в сумі ми з*їли на чотирьох 35 хінкалі і хачапур) я з*їла два хінкалі, Турботливий три, а все решта ті два дядьки) після вечері ми ще вирішили пошукати ві-фі і погуляти вечірнім Кутаїсі, може навіть пошукати хостел, бо літак мали аж в 11 ранку, але ми не знайшли хостелу і на щастя ще звечора нам застопився чоловік, який провітрювався на машині і вирішив прокатати нас ще зайвих 30 км до аеропорту від міста)
в аеропорті є величезні матраци на підвіконниках, де ми ночували, за що ще один їм величезний плюс)
Грузія стала країною, куди хочеться повертатись. і можливо це нам так заканало чи тому що ми українські туристи чи ще з якоїсь причини, але ця країна залишиться чимось неймовірно теплим, привітним, гостинним і навіть трошки рідним. я туди ще вернусь. :)
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
9.
10.
11.
12.
13.
14.
Бажаю всім таких вражень від подорожей)