Грузія автостопом за 10 днів (частина перша)
ніяк не могла почати писати цей пост.
варіантів було багато.
від сухого звіту "Місце події: Грузія;Учасники - 8 шт.; Тривалість-10 днів; Намотано - 2000км...." до емоційно-істеричного "АААА!!! Я ЇДУ ТУДИ І НІКОЛИ НЕ ПОВЕРНУСЯ!!!!.........", але спробую знайти золоту середину)
Маршрут
прилетіли в Кутаїсі - стопом в Тбілісі - там день - Сіґнарі (дальше на схід від Тбілісі) - Ахалціхе-Вардзія - Зугдіді - Сванетія(Местія) гори на два дні - Батумі три дні - Кутаїсі на літак
ОСЬ ТУТ можна глянути як це виглядає на карті
фотографії з трьох фотоапаратів вийшло десь на 20 гб, а відібраних, які показують дещицю - 185 штук, які можна глянути контакті або у фейсбуці
Все почалось досить прозаїчно, ще до Жулян, куди нам таксісти заганяли ціну з носа по 40 гривень, какашки. ми вперто сіли на маршрутку за 2 гривні і не харились. у Жулянах ми зустріли грузинського хлопця, що їхав з племінницею додому і пробавились з ним половину ночі в карти. я собі роздула килимки і з Турботливим пів ночі нормально проспали, не тиснучись на лавках. в Кутаїсі приємний маленький ще недороблений аеропорт в футуристичному стилі, як і вся нова архітектура Грузії.мабуть колись він виглядатиме ОСЬ ТАК
І тут мабуть була перша і остання подібність з Україною - таксисти видьоргуючи з рук багаж пхали в своє таксі, звісно, називаючи захмарні ціни. але ми були підготовлені!) за порадами попередніх гостей Грузії. за їх настановами таксістам вірити не можна, більше того можна з ними ціну збити наполовину, якщо вмієш сперечатись. Ми забили на легковушки та найшли собі нашого старенького пазіка, який задешево нас довіз, на швидкості до 100км\год, в центр міста. Там ми спробували привести себе до порядку, похавали та купили стартові пакети, бо далі ділились на три групи, дві по двоє і одна, де було четверо, бо вони не хотіли зразу стопити. і даремно не хотіли)
Автостоп
це окрема тема до опису. автостоп там прекрасний! найдовше ми чекали 20 хвилин і це тому, що була 6 ранку в містечку біля кордону з Абхазією! в багатьох випадках це тебе стоплять - йдеш ти собі спокійно до "вигідного місця для стопу", а тут хтось стає і каже "а вам куда?"
от і з Кутаїсі на Тбілісі ми з Турботливим заїхали одною машиною, тільки піднявши великого пальця на трасі) 90% руху по країні відбувалось за допомогою стопу. і лише завдяки ньому нам зустрілось стільки неймовірних людей.
ті, хто їдуть в готель на 14 днів в Грузію ніфіга про неї не знають.
в Тбілісі ми жили в тьоті Ламзіри, її сусід, хлопака Дато, відгукнувся на моє оголошення в якійсь з груп "Грузия" в ВК. і там ми з комфортом за 7 євро з носа за ніч жили в квартирі з дуже милою хазяйкою. Квартира була в двох кроках від метро і базарчика, який до пізна працював. Вечеряли ми два вечори кавуном таким малесеньким порівняно з усіма іншими, тільки на 16 кг. там чим більший, тим кращий)
От зараз на фоні всіх пригод Тбілісі зробилось таким блідим з своєю сучасною архітектурою) з столиці хіба фотки покажу, бо пригод там не було. Вже на другий день ми поїхали в винну столицю Грузії Сіґнарі, область Кахетія. Збудоване практично з нуля - бруківка, дерево та камінь, дуже симпатично. без вагонок, крикливих фасадів та смердючого асфальту у вузеньких вуличках з великою кількістю квітників на підвіконниках, з замковими мурами та фортецями. затишні пусті ресторани в напівпідвальних прохолодних приміщеннях. там вперше ми спробували хачапурі. даремно ми взяли по одному на кожного, це як на одного піццу в діаметрі 40см. але це смакувало, особливо з безплатною дегустацією вина на кожного і гарно підібраним плейлістом, де звучала і Ніно Катамадзе, яку я завтра почую, і пісня ТНМК & Mgzavrebi. після того вибрались ще на монастирі поглянути і на мури вилізти, але смажило добряче, то ж коли хлопці пішли шукати стежку по мурах, я з дівками валялись на лавках під широкою липою. вже по обіді вибрались назад в Тбілісі - звечора набагато приємніше.
основна проблема цього вечора була чи не єдиною конфліктною ситуацією за 10 днів між 8-ма різними людьми. Перед поїздкою ми планували в столиці сидіти і третій день, але не було сенсу, бо місто вже побачили, а просто тинятись вулицями не хотілось. Варіантів було три:1) лишаємся на третій день, щоб дівки пішли на шопінг, пошукати пригод на свою задницю, заїхати в Мцхету абощо; 2)їхати в Сванетію, в гори, куди по плану ми їхати після столиці, або 3) поїхати на південні гори в Вардзію, наскельний монастир, який нам порадив Дато, наш гід з інтернету, що поселив в Тбілісі. я не знаю яким чином, але мій Турботливий таки переконав всіх їхати у Вардзію.
найбільша проблема, що це було в протилежну сторону через всю країну від того місця куди нам треба) добирались пів дня, знов ж таки автостопом і були готові, що нас зустріне ніч на трасі і прийдеться ночувати в палатках. від основної траси нас взяв до себе дальнобійник на Ахалціхе, обласний центр. По дорозі встиг пригостити нас повноціним обідом з хачапурами і шашликами, які ми і не подужали) рекламував в Ахалціхе замок Рабат. ми й не очікували, що це буде ТАКИЙ замок. у нас такого масштабу немає і певно не буде. збудований з нуля величезний замковий комлпекс разом з прибудованим "селищем" у відповідному стилі. і все доглянуте, чистенько, з величезним темним музеєм, де направленими лампочками були підсвічені експонати. я не надто цікавлюсь історичними музеями, але в цьому було навіть цікаво, бо увага не розпорошувалась на дрібниці.
окинувши оком територію замку, пройшло три години) і треба було вибиратись купити харчі, бо до нашого місця призначення залишалось ще десь півтори години їзди, а це була вже восьма вечора, пізнувато так трохи. і вертаючись по трасі до повороту на Вардзію біля хлопців зупиняється синій бус. Ми так переглянулись з запитальним поглядом "Хто стопив? ти? не ти? а хто тоді?" Мужчина питається "Ви на Вардзію?Заскакуйте" ми вже тоді думали, що нам жирно повезло, але не тут то було, це був тільки початок......)
може сьогодні ще встигну дописати другу частину. А поки інджой фотки)
варіантів було багато.
від сухого звіту "Місце події: Грузія;Учасники - 8 шт.; Тривалість-10 днів; Намотано - 2000км...." до емоційно-істеричного "АААА!!! Я ЇДУ ТУДИ І НІКОЛИ НЕ ПОВЕРНУСЯ!!!!.........", але спробую знайти золоту середину)
Маршрут
прилетіли в Кутаїсі - стопом в Тбілісі - там день - Сіґнарі (дальше на схід від Тбілісі) - Ахалціхе-Вардзія - Зугдіді - Сванетія(Местія) гори на два дні - Батумі три дні - Кутаїсі на літак
ОСЬ ТУТ можна глянути як це виглядає на карті
фотографії з трьох фотоапаратів вийшло десь на 20 гб, а відібраних, які показують дещицю - 185 штук, які можна глянути контакті або у фейсбуці
Все почалось досить прозаїчно, ще до Жулян, куди нам таксісти заганяли ціну з носа по 40 гривень, какашки. ми вперто сіли на маршрутку за 2 гривні і не харились. у Жулянах ми зустріли грузинського хлопця, що їхав з племінницею додому і пробавились з ним половину ночі в карти. я собі роздула килимки і з Турботливим пів ночі нормально проспали, не тиснучись на лавках. в Кутаїсі приємний маленький ще недороблений аеропорт в футуристичному стилі, як і вся нова архітектура Грузії.мабуть колись він виглядатиме ОСЬ ТАК
І тут мабуть була перша і остання подібність з Україною - таксисти видьоргуючи з рук багаж пхали в своє таксі, звісно, називаючи захмарні ціни. але ми були підготовлені!) за порадами попередніх гостей Грузії. за їх настановами таксістам вірити не можна, більше того можна з ними ціну збити наполовину, якщо вмієш сперечатись. Ми забили на легковушки та найшли собі нашого старенького пазіка, який задешево нас довіз, на швидкості до 100км\год, в центр міста. Там ми спробували привести себе до порядку, похавали та купили стартові пакети, бо далі ділились на три групи, дві по двоє і одна, де було четверо, бо вони не хотіли зразу стопити. і даремно не хотіли)
Автостоп
це окрема тема до опису. автостоп там прекрасний! найдовше ми чекали 20 хвилин і це тому, що була 6 ранку в містечку біля кордону з Абхазією! в багатьох випадках це тебе стоплять - йдеш ти собі спокійно до "вигідного місця для стопу", а тут хтось стає і каже "а вам куда?"
от і з Кутаїсі на Тбілісі ми з Турботливим заїхали одною машиною, тільки піднявши великого пальця на трасі) 90% руху по країні відбувалось за допомогою стопу. і лише завдяки ньому нам зустрілось стільки неймовірних людей.
ті, хто їдуть в готель на 14 днів в Грузію ніфіга про неї не знають.
в Тбілісі ми жили в тьоті Ламзіри, її сусід, хлопака Дато, відгукнувся на моє оголошення в якійсь з груп "Грузия" в ВК. і там ми з комфортом за 7 євро з носа за ніч жили в квартирі з дуже милою хазяйкою. Квартира була в двох кроках від метро і базарчика, який до пізна працював. Вечеряли ми два вечори кавуном таким малесеньким порівняно з усіма іншими, тільки на 16 кг. там чим більший, тим кращий)
От зараз на фоні всіх пригод Тбілісі зробилось таким блідим з своєю сучасною архітектурою) з столиці хіба фотки покажу, бо пригод там не було. Вже на другий день ми поїхали в винну столицю Грузії Сіґнарі, область Кахетія. Збудоване практично з нуля - бруківка, дерево та камінь, дуже симпатично. без вагонок, крикливих фасадів та смердючого асфальту у вузеньких вуличках з великою кількістю квітників на підвіконниках, з замковими мурами та фортецями. затишні пусті ресторани в напівпідвальних прохолодних приміщеннях. там вперше ми спробували хачапурі. даремно ми взяли по одному на кожного, це як на одного піццу в діаметрі 40см. але це смакувало, особливо з безплатною дегустацією вина на кожного і гарно підібраним плейлістом, де звучала і Ніно Катамадзе, яку я завтра почую, і пісня ТНМК & Mgzavrebi. після того вибрались ще на монастирі поглянути і на мури вилізти, але смажило добряче, то ж коли хлопці пішли шукати стежку по мурах, я з дівками валялись на лавках під широкою липою. вже по обіді вибрались назад в Тбілісі - звечора набагато приємніше.
основна проблема цього вечора була чи не єдиною конфліктною ситуацією за 10 днів між 8-ма різними людьми. Перед поїздкою ми планували в столиці сидіти і третій день, але не було сенсу, бо місто вже побачили, а просто тинятись вулицями не хотілось. Варіантів було три:1) лишаємся на третій день, щоб дівки пішли на шопінг, пошукати пригод на свою задницю, заїхати в Мцхету абощо; 2)їхати в Сванетію, в гори, куди по плану ми їхати після столиці, або 3) поїхати на південні гори в Вардзію, наскельний монастир, який нам порадив Дато, наш гід з інтернету, що поселив в Тбілісі. я не знаю яким чином, але мій Турботливий таки переконав всіх їхати у Вардзію.
найбільша проблема, що це було в протилежну сторону через всю країну від того місця куди нам треба) добирались пів дня, знов ж таки автостопом і були готові, що нас зустріне ніч на трасі і прийдеться ночувати в палатках. від основної траси нас взяв до себе дальнобійник на Ахалціхе, обласний центр. По дорозі встиг пригостити нас повноціним обідом з хачапурами і шашликами, які ми і не подужали) рекламував в Ахалціхе замок Рабат. ми й не очікували, що це буде ТАКИЙ замок. у нас такого масштабу немає і певно не буде. збудований з нуля величезний замковий комлпекс разом з прибудованим "селищем" у відповідному стилі. і все доглянуте, чистенько, з величезним темним музеєм, де направленими лампочками були підсвічені експонати. я не надто цікавлюсь історичними музеями, але в цьому було навіть цікаво, бо увага не розпорошувалась на дрібниці.
окинувши оком територію замку, пройшло три години) і треба було вибиратись купити харчі, бо до нашого місця призначення залишалось ще десь півтори години їзди, а це була вже восьма вечора, пізнувато так трохи. і вертаючись по трасі до повороту на Вардзію біля хлопців зупиняється синій бус. Ми так переглянулись з запитальним поглядом "Хто стопив? ти? не ти? а хто тоді?" Мужчина питається "Ви на Вардзію?Заскакуйте" ми вже тоді думали, що нам жирно повезло, але не тут то було, це був тільки початок......)
може сьогодні ще встигну дописати другу частину. А поки інджой фотки)