про життя у смітнику
вчора після сніданку пішла на пошту відсилати листа, прихопивши з собою книжку, перечитую зараз "Джен Ейр". після пошти зайшла в школу, сіла на гойдалку і читала )
не довго, бо набігли люди, а мені хотілось побути самою.
додому поверталась іншою дорогою, зробивши перше в цьому році коло по своєму улюбленому маршруту.
сумно, дуже сумно дивитись на розруху та запустіння. картинка села дуже змінилась за останні 2 десятиліття: колись квітуче село розсипається поступово. старі люди вмирають, молодь або поїхала в місто, або п'є, крадучи те, що ще можна вкрасти, більшість розчарована життям і чекає на манну небесну, заглядаючи в чужу кишеню і не дуже докладаючи зусиль , щоб мати щось і у своїй.
...сидить молода дівчина а подвір'ї без забору та воріт, робить собі манікюр, поруч копирсається дівчинка років 2-3, а навколо такий страшенний безлад.
звернула увагу, що найбільш доглянуті ділянки у людей, що переїхали в село з міста, тих , хто зміг вирватись з його лап, або тих, що використовують їх як дачу.
сухі дерева, некошені бур'яни по коліно перед дворами, де живуть відносно молоді родини, стихійні смітники на кожному кроці.
а колись було багате село і кожен двір, і вулиця були прибраними, чистими та засіяними квітами.
після обіду були на морі. була приголомшена виглядом берегу.
ми їздимо на "дикий" пляж і ще тиждень тому все було відносно чисто, а тут : просто біля кромки води здоровенний кульон зі сміттям: зібрали, але винести не вистачило розуму ((((
навколо порожні пляшки та інше сміття.
ну не вже так важко прибрати за собою? чому треба с...ти там, де ти живешь, відпочиваєшь? ти ж завтра чи через місяць, рік повернешься сюди!! чи твої діти тут відпочиватимуть колись....
потім море все це проковтне, але поверне штормом, підтопленням та руйнуванням берегу, домівок, набережної, коси і т.д.
природа не вибачить такого брутального ставлення.
так, ти може приїхав з іншої області чи навіть держави, хоча в останній рік таких туристів значно поменшало, але свинство тут вилізе в тому краї, де ти живешь, неодмінно.
і так! ми заслуговуємо на таке життя, бо самі створюємо відповідні для цього умови: забруднюючи навколишнє середовище чи байдуже спостерігаючи за цим зі сторони.
я ще пам'ятаю часи чистого берегу, коли там відпочивало набагато більше людей, чисті лісосмуги без сміттєзвалищ, відносно чисту річку, а мої діти народились і бачать довколо себе завсім іншу картинку. як пояснити їм, що це не є нормою? що чисто не лише там, де прибирають, що сліди від свого перебування можна залишати лише відбитками своїх ніг на піску чи малюнком з мушель і камінців, які через хвилину чи трохи пізніше засипле вітерець піском чи змиє хвилею морська водичка.