Ужгород
Менше тижня залишилось до кінця 2013-го року і треба встигнути підбити хоч якісь підсумки. Але спочатку завершити нарешті розповідь про наш невеличкий західноукраїнський тур, який закінчувався на Закарпатті.
З центра Стрия ми пішки дійшли до траси. Дякувати Богу, це недалеко. Хвилин за 15 нас підібрала приємна подружня пара Василь і Оксана. З машини ми вийшли вже десь у горах.
Автостоп у Карпатах
У цьому місці закінчились легкові машини. У бік Чопа їхали тільки вантажівки. В одній з них їхав далекобійник з Литви, який і погодився підкинути нас до Ужгорода.
- А ви куди їдете, в Європу? - питаю.
- Ми вже у Європі, - відповідає він.
Це був один з найприємніших моїх співрозмовників за останні місяці. Під'їжджаючи до Ужгорода, я спитав його про Європу і місце України в ній. На що він відповів:
- Вам не обов'язково ставати європейцями, достатньо навчитись бути українцями.
Він довіз нас до кордону міста. У центр ми вирішили йти пішки. Але то не дуже цікаво, якщо тільки ви не є фанатом приватних секторів.
«Деца у нотаря».
Сонце сідало, а краєвиди не змінювались. Вирішили доїхати на маршрутці. Але дочекатися її було важче, ніж застопити когось на трасі. Ще і великі затори.
От наче широка дорога, а тільки один ряд автівок вміщується.
Виходимо. І починаємо клацати все, що бачимо.
Далі відправляємось на пошуки замку
От і він
Власне, зайвих грошей не було, тому всередину не заходили.
Далі ми планувати бігти до ріки Уж, доки не сіло сонце. Але я сказав «СТОП!».
Все ж таки, ми сюди не заради фотографій приїхали. Все вже нафотографовано до нас. Я запропонував сховати фотіки і просто погуляти, як нормальні люди. Відчути місто, насолодитись ним.
Один з останіх кадрів:
Ми спустились до ріки. Біля пам'ятника Волошину знайшли недорогий кабак. Поїли, випили пива, набрались сил (більше від пива, ніж від їжі).
Ще раз, непоспішаючи прогулялись центром. Сходили на Набережну, послухали вуличних музикантів. Дуже затишне місто. Вже пройшло близько місяця, а я і досі згадую ту приємну атмосферу, яка панувала в той теплий вечір.
А вночі пішли на вокзал. Там засіли в генделику. І почалось - закарпатське вино, різноманітні настоянки і таке інше.
Причина, за якою я не робив нічні фото.
А от платформи і колії ужгородського вокзалу чимось нагадали мені Донецьк.
Вранці ми доїхали електричкою до Львова. Пробули там до вечора і наступного дня повернулись додому.
З центра Стрия ми пішки дійшли до траси. Дякувати Богу, це недалеко. Хвилин за 15 нас підібрала приємна подружня пара Василь і Оксана. З машини ми вийшли вже десь у горах.
Автостоп у Карпатах
У цьому місці закінчились легкові машини. У бік Чопа їхали тільки вантажівки. В одній з них їхав далекобійник з Литви, який і погодився підкинути нас до Ужгорода.
- А ви куди їдете, в Європу? - питаю.
- Ми вже у Європі, - відповідає він.
Це був один з найприємніших моїх співрозмовників за останні місяці. Під'їжджаючи до Ужгорода, я спитав його про Європу і місце України в ній. На що він відповів:
- Вам не обов'язково ставати європейцями, достатньо навчитись бути українцями.
Він довіз нас до кордону міста. У центр ми вирішили йти пішки. Але то не дуже цікаво, якщо тільки ви не є фанатом приватних секторів.
«Деца у нотаря».
Сонце сідало, а краєвиди не змінювались. Вирішили доїхати на маршрутці. Але дочекатися її було важче, ніж застопити когось на трасі. Ще і великі затори.
От наче широка дорога, а тільки один ряд автівок вміщується.
Виходимо. І починаємо клацати все, що бачимо.
Далі відправляємось на пошуки замку
От і він
Власне, зайвих грошей не було, тому всередину не заходили.
Далі ми планувати бігти до ріки Уж, доки не сіло сонце. Але я сказав «СТОП!».
Все ж таки, ми сюди не заради фотографій приїхали. Все вже нафотографовано до нас. Я запропонував сховати фотіки і просто погуляти, як нормальні люди. Відчути місто, насолодитись ним.
Один з останіх кадрів:
Ми спустились до ріки. Біля пам'ятника Волошину знайшли недорогий кабак. Поїли, випили пива, набрались сил (більше від пива, ніж від їжі).
Ще раз, непоспішаючи прогулялись центром. Сходили на Набережну, послухали вуличних музикантів. Дуже затишне місто. Вже пройшло близько місяця, а я і досі згадую ту приємну атмосферу, яка панувала в той теплий вечір.
А вночі пішли на вокзал. Там засіли в генделику. І почалось - закарпатське вино, різноманітні настоянки і таке інше.
Причина, за якою я не робив нічні фото.
А от платформи і колії ужгородського вокзалу чимось нагадали мені Донецьк.
Вранці ми доїхали електричкою до Львова. Пробули там до вечора і наступного дня повернулись додому.