Літні Мармароси
Скелі Мармароського масиву, Україна
/ Румунія
Більша частина цих гір розташована у Румунії. Через великі перепади висот і скельні утворення, Українську ділянку називають Гуцульськими Альпами.
Похід сюди дуже довго відкладався через віддаленість району та чутки про необхідність брати попередній дозвіл у прикордонної служби на перебування тут. На жаль, процедура отримання цього дозволу увібрала в себе всю безглуздість і формальність бюрократичного аппарату, тому я вирішив обійтися без нього й піти дещо інакшим маршрутом.
Ідея полягала в тому, щоб не йти через Ділове, а зійшли в Костилівці й піднятися на один з відрогів. В результаті ми трохи заблукали, тримали повільний темп і встигили всього лише піднятися на Піп-Іван Мармароський (1936 м) й практично тим же маршрутом спуститися назад. На все це пішло неповних 3 дні.
Але про все по порядку. Спочатку я мав зустрітися зі своїми київськими друзями в Івано-Франківську. Віднедавна очікування тут стало комфортним завдяки приємній забігайлівці з великим вибором і демократичними цінами прямо в приміщенні вокзалу. Ну і головне, без всіх цих бомжів і проклятих циган. Ненавиджу, блядь, циган!
Спочатку, як і було вказано на карті, дорога впевнено вела нас понад селом прямо в гори.
Потім натрапили на вирубку лісу й втратили будь-який слід маршруту. Тільки під вечір втомлені і злі дісталися до якоїсь галявини, не дійшовши навіть до сідловини.
А ось, власне і вона:) Вибралися ми сюди вже наступного дня. Зліва видно гори Farcău (1956 м) та Mihăilecu (1918 м) - це вже Румунія.
По дорозі один з моїх друзів сказав: по-моєму, коли кажуть "Альпи", то трохи п*здять:) Його можна було зрозуміти - тут немає нічого особливого, допоки не підходиш на штурм самої вершини. Саме звідси, вперше відкривається вид на скелі і прірву.
Далі рухаємося прямо по державному кордону, який тут збігається з лінією водорозділу.
Заночували під самісінькою вершиною з Румунської сторони:)
Гора має форму витягнутого гребіня з кількома піками.
Північні схили, що належать Україні, дуже стрімко уриваються вниз на 100-200 метрів, утворюючи цілий каскад із п'яти льодовикових карів. Тут ще навіть в липні лежить сніг.
Вид на кордон далі по водорозділу. З румунського боку лісова вирубка значно інтенсивніша.
Гора Петрос Мармароський (1781 м). На горизонті видно Петрос Чорногірський і Говерлу.
На вершині подекуди цвіте рододендрон. Нарцисів, які начебто тут мають бути, так і не зустрів.
Туристичний притулок на сідловині, який ми спочатку сприйняли за КПП:)
Спускалися відразу по водозбору в долину. Незважаючи на стрімкий схил, спуск здався неадекватно довгим. Потім ще 5 км пішки в Костилівку по отакій ущелині.
Ну і наостанок зачекінились в Рахові:)