Свидовець. Сезон дощів
хр. Свидовець, Карпати, Україна.
Це один з найвищих гірський хребтів Українських Карпат. Цілком розташований в Закарпатській області. Його східний край опускається в долину Чорної Тиси, по якій проходить міжобласна траса й залізниця - добиратися дуже зручно, але я залишив цей шлях для відступу. Для заходу ж я вибрав значно проблематичнішу його західну частину. Втім, те, як ми туди дісталися - зовсім інша історія: http://artofnel.livejournal.com/28248.html
Відразу хотілося б уточнити, що ми пішли без карти і компаса. Останнє - це взагалі такий туристичний аксесуар, який я зневажаю і ніколи навіть не мав. Все, що було - то нашвидкоруч перезняті з монітору супутникові зображення без будь-яких позначень і маршрутів.
Яким саме відрогом підніматися на хребет я теж не знав і, проігнорувавши якийсь непіврозвалений міст в Усть-Чорній, гадав, що в стороні Красної мусить бути ще один. Як виявилося мостів більше не було. Мусили повертатися назад, але досить швидко стали на правильний шлях і за річкою знайшли стежку в гору.
01. Схил мав добрячих 45°. Напарник, як і годиться тому, хто перший раз поперся в гори, не витримував темпу, тож ми виповзали на полонину довго й неспішно. Чесно кажучи, той безкінечний підйом мене вже й самого почав діставати.
02. Спраглі ми дійшли до пасвиська і разом з вівцями і козами висушили місцеве джерело:)
03. Погода трималася чудова, вдалині вже виднілася гора Темпа, на котру нам сьогодні обов’язково треба було встигнути. Часу ще було і ми на годинку привалитися подрімати й перекусити.
04. Тінисті лісові стежки чередувалися з казковими галявинами. Десь на горизонті вже зачиналася гроза.
05. Місцевість така дещо фентезійна.
06. Потім ми натрапили на плантацію чорниці, підвисли і тупо півгодини обскубували схил.
07. Нарешті, виповзли під Темпу.
08. Тут нас застала злива. Я накинув дощовик і тупо відвернувся від дощу.
09. І би мні не тицьнули пальцем, то й не побачив, що за спиною тим часом утворилося аж дві веселки!
10. Деякий час ховалися від негоди в палатці. На квадроциклах проїхали туристи з Миколаєва. Дощ вщух і, піднявшись ще трохи вище я розібрав вдалині привал Присліп, з якого ми вчора виповзли.
11. На вершині Темпи (1634 м)
12. Вид з Темпи на решту Свидовецького хребта.
13. Вже вечоріло. Спустилися з вершини і трохи нижче водороздолу розклалися на ночівлю ще з якимись туристами. Я вибіг на хребет в пошуках джерела в його навітряній стороні, але тут же накотила хмара. Курва! Ну його к бісу в таких умовах щось шукати! Заблукати - раз плюнути. Я повернувся назад в табір і знайшов джерело вже з підвітряного боку хребта.
Поки піднімався, полив дощ і я змок до нитки.
Кляті опади не давали спокою всю ніч і ранок.
Фу, як то є гидко - лізти в мокрі кросівки, щоб виходити справляти потребу в росі під дощем. Бр-р-рр:S
14. Десь тільки біля 12-ї, нарешті, все стихло і ми, користуючись моментом, швиденько зібралися в дорогу. Вигляд з хребта на місце табору, де ще досі, неквапливо змотували вудочки наші сусіди.
15. Полонина Свидовця - найбільша в Україні. В деяких місцях хребта їй просто не видно краю.
16. На одній з безіменних вершин хребта, висотою, щонайменше 1680 метрів зробили привал. Північні схили цих гір утворюють глибокі льодовикові кари. Видовище надзвичайне! Тут просто гріх було не сісти на камінь і, не перекусити.
17. Наші вчорашні сусіди мали з собою пса, який прибився до них в Усть-Чорній. Так от, коли ми сьогодні вийшли з табору, пес чомусь пішов з нами:)
18. Раптом світлий Аполлон зглянувся над нами, мерзенними, і на деякий час навіть виглянуло сонце.
19. Обходимо гору Трояска (1702 м)
20. Північні схили Трояски. Вид на Татаруку (1707 м)
21. На вершині Геришаски (1752 м). На цій горі наш пес примкнув до іншої групи і тупо пішов з ними в той бік, з якого ми прийшли. Ми так собі вирішили, що певно, та собака вже давно так бігає хребтом, наживаючись на туристах:)
22. Схили льодовиковий кару озера Догяска встелені квітами. Виглядає дуже гарно. Фотографією не зміг того передати.
23. Східний схил сідловини між Геришаскою і Догяскою має дуже живописно оголені нашарування породи.
24. Ми вирішили не спускатися до озера, а йти далі по хребту і встигнути сьогодні дійти до Близниць. Дорогою справа відкривалася чудова панорама на долину Догяски.
25. Підходячи до гори Великий Котел (1770 м) ми підійшли до лівого краю хребта і припухли!
26. Глибокий і стрімкий кар між Великим і Малим Котлами - одне з найживописніших місць, які я бачив в Карпатах! Тут можна Володаря Кілець знімати.
27. Внизу пасуться коні.
28. Пішли далі. Видно підйомники на горі Стіг (1704 м)
Підійшли ми до якогось гребеня і шлях пролягав по його західному схилу. Весь хребет зник з виду. Десь тут же нас застала жахлива злива. Певно, ми чимось розгнівали самого Зевса.
Курва його мать! Я ше в житті під таку зливу не втрафляв! Крапля, десять, сто; секунда-дві - і таке враження, би я стрибнув у холодну річку. Нижче пояса (все, що не було прикрито дощовиком) тупо плавало! По мені, курча, водоспади стікали! Вітер здуває, сила дощу така, що аж боляче, було таке враження, що навіть град троха якийсь лупив. Усюди гримить! Йоооокарний бабай!!!!1 Куди йти? Біс його знає - ніхрена не видно!..
Дощ не вщухав. Мокрі, холодні і шоковані ми, як тільки но побачили перше ліпше рівне місце відразу почали ставити палатку, повикручувалися і лишились на ніч.
29. Зранку не розвиднілося. Кляте молоко - ніц не видно. Пішли по дорозі, яка, втім, чомусь підозріло стала спускатися в низ. Тішила тільки її сильна накатаність.
30. Врешті, спустившись на пару сотень метрів вниз, ми вийшли з хмари і я зорієнтувався в місцевості. Розуміння ситуації мене вжахнуло. Виявляється, ми спускаємося не в Драгобрат, а в безкінечно довгу долину посеред Свидовця, яка десь аж може через 30 кілометрів приведе нас в Косівську Поляну. Треба було повертатися назад. Але мій кулєга вперся рогом і сказав, що ліпше буде чалапати зайві кілометри, ніж підніматиметься назад. На жаль, я категорично не міг підтримати такий розвиток подій і ми розійшлися.
31. Минувши наше місце ночівлі, буквально в двадцятьох метрах за ним я побачив триклятий знак, який ми пропустили в тому дощі. Маршрут, як виявилося, різко повертав в інший бік, а ми вийшли не на хребет, а на сторонній відріг.
32. Далі в хмарі. Піднімаюся на якусь гору.
33. Це виявився Стіг. Я на правильному шляху.
34. Коли спустився до сідловини, думав ще піти до Близниць і спуститися в Кваси. Якось так тупо бути на Свидовці і не видертися на найвищу гору. Але з іншого боку не хотілося марнувати свій час і зусилля в тих триклятих хмарах.
35. Вирішив все-таки спуститися в сторону Драгобрату.
36. За курортом вже влаштував собі годинний привал. Внизу тут погода чудова. Настрій стрімко піднявся. Лічені години відділяли мене від виїзду додому.
37. Дорогою до Ясіні зустрілися надзвичайно круті скелі. Аж дух захоплює.
38. Через три години я вже був у Франківську. Щоправда, тепер якийсь кретин зробив так, що із місцевого вокзалу не їдуть автобуси на Львів - наздвичайно тупо! Довелося брати квиток на поїзд, їхати котрим дуже не хотілося.
39. Вбиваючи час до від’їзду, засів в одній низькосортній вокзальній забігайлівці і на 24 гривні собі файно пообідав:)