Избавься от мусора. В городе, в стране, в голове.
Чи чули ви про „Теорію розбитого вікна?” Її сформував Джеймс Уілсон та Джордж Келлінг у 1982 р. Згідно положенням цієї теорії, розбиті вікна, сміття на вулицях та інші свідоцтва неповаги людей до встановленого порядку спричиняють зростання рівня злочинності. У листопаді 2008 р. нідерландські соціологи вирішили провести серію експериментів, аби підтвердити чи спростувати „Теорію розбитого вікна”.
Першим став експеримент із поштовою скринькою. Соціологи використовували конверти з прозорим віконцем. У конверти вкладали купюри номіналом 5 євро. Тоді конверт вкладали у поштову скриньку таким чином, щоб зі скриньки виглядала прозора частина, через яку було видно купюру. Із спеціального сховища рахували, скільки перехожих вирішить поцупити гроші. Таких виявилося 13 %.
Тоді поштову скриньку розмалювали графіті. Графіті, у даному випадку, це прояв неповаги авторів малюнків до порядку та до власності поштової установи. Тоді знову порахували, яка ж кількість перехожих вкраде гроші. Після появи графіті кількість випадків крадіжки зросла до 27 %. Тобто, кількість людей, які пішли на порушення закону (вкрали гроші) зросла вдвічі.
Коли ж графіті прибрали, але довкіл розкидали сміття, кількість крадіжок становила 25 %. Зверніть увагу: розмалювати скриньку графіті або кинути сміття на землю - це ще не порушення закону, це лиш порушення певного порядку. А от вкрасти гроші зі скриньки - це вже пряме порушення закону. Таким чином, невеликі порушення встановленного порядку призводили до значного зростання кількості порушень закону іншими людьми.
Вчені змоделювали й інші ситуації, у яких порушення встановлених норм одними людьми призводило до значного зростання порушень правил іншими людьми. Наприклад, на ворота повішали два щита. На одному було написано, що прохід через ворота заборонений. На другому - що заборонено прив’язувати велосипеди до огради. 27 % людей порушували перше правило. Але коли до огради прив’язали велосипед (тобто, хтось явно порушив друге правило), перше правило вже стали порушувати 82 % людей.
Всього було проведено 6 різних експериментів. У всіх випадках, коли люди бачили, що порушується встановлений порядок, це призводило до значного зростання кількості більш серйозних правопорушень цими ж людьми.
Більш докладно про це дослідження можна почитати англійською мовою.
„Теорію розбитого вікна” знав і ефективно використовув колишній мер Нью-Йорка Рудольф Джуліані. Хто був у першій половині 90-х років, той пам’ятає, що й на вулицях, і у метро було багато попрошайок. До автомобілів, які стояли на світлофорах, кидались бомжі, вилявали на лобове скло брудну мильну воду й одразу ж пропонували вимити скло за 1 $. Коли Джуліані став мером, він почав боротися насамперед із цими мілкими порушеннями суспільного порядку. З вулиць Нью-Йорка зникили попрошайки, з перехресть зникли бомжі, на стінах будівель стало набагато менше графіті. А нові графіті влада намагалась прибрати як мога швидше. Наслідком стало різке зменшення кількості важких злочинів.
Ті, хто живе в Україні та Росії, на власному досвіді знають, що для багатьох людей цілком прийнятним є дрібне порушення суспільних норм та правил. І навіть більше: багато хто це робить відкрито! Часто це люди, які приймають закони або мають слідкувати за їх виконанням.
Співробітник ДАІ, який відвертається від порушуючого правила Porsche Cayenne з блатними номерам, спокійно буде брати взятки.
Звичайна людина, що стоїть у пробці і бачить даїшника, який відвертається від правопорушення, спокійно не платитиме налоги.
Бізнесмен, до якого приїжджає молодий пожежний інспектор на новенькій машині і здирає взятку за те, щоб заплющити очі на порушення, які сам тільки що вигадав, з легким серцем занижатиме таможену вартість імпортуємих товарів.
Тож, дрібні порушення суспільних правил провокують справжні, важкі злочини. Натомість, чим менше дрібних порушень правил, чим чистіше, тим менше скоюється злочинів - і тим менше людей смітять. Там, де чисто, й смітитимуть менше. Це означає, що кожна дія, яка зменшує засміченість довкілля, одночасно зменшує й кількість злочинів, й сповільнює подальше забруднення. Багатьох несподіванна чистота змушує замислитись. Когось - надихає теж зробити щось корисне для власного міста.
Першим став експеримент із поштовою скринькою. Соціологи використовували конверти з прозорим віконцем. У конверти вкладали купюри номіналом 5 євро. Тоді конверт вкладали у поштову скриньку таким чином, щоб зі скриньки виглядала прозора частина, через яку було видно купюру. Із спеціального сховища рахували, скільки перехожих вирішить поцупити гроші. Таких виявилося 13 %.
Тоді поштову скриньку розмалювали графіті. Графіті, у даному випадку, це прояв неповаги авторів малюнків до порядку та до власності поштової установи. Тоді знову порахували, яка ж кількість перехожих вкраде гроші. Після появи графіті кількість випадків крадіжки зросла до 27 %. Тобто, кількість людей, які пішли на порушення закону (вкрали гроші) зросла вдвічі.
Коли ж графіті прибрали, але довкіл розкидали сміття, кількість крадіжок становила 25 %. Зверніть увагу: розмалювати скриньку графіті або кинути сміття на землю - це ще не порушення закону, це лиш порушення певного порядку. А от вкрасти гроші зі скриньки - це вже пряме порушення закону. Таким чином, невеликі порушення встановленного порядку призводили до значного зростання кількості порушень закону іншими людьми.
Вчені змоделювали й інші ситуації, у яких порушення встановлених норм одними людьми призводило до значного зростання порушень правил іншими людьми. Наприклад, на ворота повішали два щита. На одному було написано, що прохід через ворота заборонений. На другому - що заборонено прив’язувати велосипеди до огради. 27 % людей порушували перше правило. Але коли до огради прив’язали велосипед (тобто, хтось явно порушив друге правило), перше правило вже стали порушувати 82 % людей.
Всього було проведено 6 різних експериментів. У всіх випадках, коли люди бачили, що порушується встановлений порядок, це призводило до значного зростання кількості більш серйозних правопорушень цими ж людьми.
Більш докладно про це дослідження можна почитати англійською мовою.
„Теорію розбитого вікна” знав і ефективно використовув колишній мер Нью-Йорка Рудольф Джуліані. Хто був у першій половині 90-х років, той пам’ятає, що й на вулицях, і у метро було багато попрошайок. До автомобілів, які стояли на світлофорах, кидались бомжі, вилявали на лобове скло брудну мильну воду й одразу ж пропонували вимити скло за 1 $. Коли Джуліані став мером, він почав боротися насамперед із цими мілкими порушеннями суспільного порядку. З вулиць Нью-Йорка зникили попрошайки, з перехресть зникли бомжі, на стінах будівель стало набагато менше графіті. А нові графіті влада намагалась прибрати як мога швидше. Наслідком стало різке зменшення кількості важких злочинів.
Ті, хто живе в Україні та Росії, на власному досвіді знають, що для багатьох людей цілком прийнятним є дрібне порушення суспільних норм та правил. І навіть більше: багато хто це робить відкрито! Часто це люди, які приймають закони або мають слідкувати за їх виконанням.
Співробітник ДАІ, який відвертається від порушуючого правила Porsche Cayenne з блатними номерам, спокійно буде брати взятки.
Звичайна людина, що стоїть у пробці і бачить даїшника, який відвертається від правопорушення, спокійно не платитиме налоги.
Бізнесмен, до якого приїжджає молодий пожежний інспектор на новенькій машині і здирає взятку за те, щоб заплющити очі на порушення, які сам тільки що вигадав, з легким серцем занижатиме таможену вартість імпортуємих товарів.
Тож, дрібні порушення суспільних правил провокують справжні, важкі злочини. Натомість, чим менше дрібних порушень правил, чим чистіше, тим менше скоюється злочинів - і тим менше людей смітять. Там, де чисто, й смітитимуть менше. Це означає, що кожна дія, яка зменшує засміченість довкілля, одночасно зменшує й кількість злочинів, й сповільнює подальше забруднення. Багатьох несподіванна чистота змушує замислитись. Когось - надихає теж зробити щось корисне для власного міста.