Про художніка Кольку, свиню Хунту і американську спецроту
Вовк Панібрат час-від-часу публікує на фб такі історії, що їх хочеться відразу ж зекранізувати. Як на мене це вже готовий сценарій покручє ніж в "Асобіностях націанальнаї" та в Охлобистіна.
Колька художнік-любітєль і історик-медієвіст. Медієвіст він тому, шо живе в випавшому в середньовіччя Луганську, а любітєль - бо любить рісувать всякі кумедні сюжети, главним образом при помощі балончика і фонаря. Фонарь нужен бо рісує він ноччю, дньом за такі художества там пиздять і розстрілюють. Зато красіво рисує - як ізобразить голу мастурбірующу обізяну та ше й підпише "Царьов" то всі прохожі зразу і понімають, шо це самий настоящий Царьов, а не якась там гола мастурбірующа обізяна.
В Кольки є доця Свєта, жона Катя і одноглаза кішка Катерина. Час-од-часу, коли в городі жизнь скатується в очєрєдний круг ада, Колька хватає під пахву жену з рибьонком, перепоручає Катерину сосєдці Клавдії Ільїнішні і їде до бабці Пилипівни на село.
Бабця Пилипівна топче ряст вже дев'яностий год. Пережила Майданек, Союз, двох чоловіків, клінічну смерть і референдум ДНР. Розводить кур, вишиває рушники і відклада з кожної пенсії на нову школу, бо дах гнилий, вікна вибиті і вчитися ніде.
Заскучати Пиліпівні не дає Хунта.
Хунта - худа, цибата і нєрвна свиня, невизначеної масті і бєзумного нрава. Два года назад Пилипівна викупила її на свободу у п'ющого зоотєхніка дяді Віті.
- А шо, мать - дохнув вчорашнім перегаром дядя Вітя прямо з порогу. - Купиш порося?
- Так кормить же нічим - забідкалась пенсіонерка. - Шо ж я, отрубями її харчувать буду?
- Та ти подержи, подержи мать - дядя Вітя настойчіво пхав в руки бабці жвавого бєлєсого поросьонка. - Це нова порода, прорив в науці, сам схрещував. Отца з самої Австралії привезли. Вєс набира як бєшена. Дякувати по гроб жизні будеш. А щаз дай на бутилку і можеш забирать.
Порося смішно кліпало голубими блондінчастими глазками, сосало бабчиного пальця і взагалі нагадувала П'ятачка з ізвєстного мультіка. Пилипівна розчулилась, накрила дяді Віті розкішний ужин, ше й видала сто гривень на коня.
Вже на другий день шото пішло не так. Порося їло мало і неохотно, воювало з пєтухом Жорою і дворнягою Тузіком і вчилося пригать через тин. З пітухом і собакою свиня з плином часу замирилася, зато забєги з бар'єрами устраювала щоденно, ще й норовила кусать мєстних хануриків за яйця. Вслєдствіє цих екзерсисів общєствєнне мнєніє нащот австралійського папи розділилося. Старше покоління во главі з фельдшером Петровичем підозрювало кенгуру, молоді і прогресивні сили очолені тракторістом Васьою обсуждали бачену в недавньому ужастіку дику собаку дінго. Дядя Вітя пив як утконос і вразумітєльних відповідей не давав.
Апофеозом довоєнної кар'єри Хунти став її нічний поєдинок з чупакаброю. Чупакабра була нагла, вооружонна і носила "адідаси" 45 розміру. Животні пропадали регулярно, участковий Мітя безучастно чухав чуба і правив "розберемося", народ устраював засади, но результату не було.
Одної дощової весняної ночі в дворі Пилипівни роздався нелюдський зойк. Чупакабра стріляла в воздух, шпетила свиню по матері, бабушці і прочим австралійським родичам, грозилася братками і взагалі вела себе шумно і нєрвно. Подоспєвші посполиті вирвали нещасного монстра із пасті свині і погнали качалками та вилами прямо на вискочившого од медсестри Людки заспаного участкового.
По очєрєдному приїзду і сеансу ранкової вареникотерапії бабка рішила пожалувацця Кольці на Хунту.
- Все бігає та плига як навіжена. Батюшці Васілію чуть хозяйство не од'їла, коли він ноччю од рижої Ганьки вертавсь. А в Шеленчихи собаку на вербу загнала та ночви з тістом перекинула, а у Васьки-тракторіста шину на "копєйці" прогризла. Трудно, а різать не могу. Підходить як собака, голову на коліна ложе і хрр, хрр. Забери її в город, а? В цирк віддаси.
- Не возьмуть. - вздохнув Колька. - Квоти нема. Щаз без квоти ніяку свиню до цирку не оберуть. А шо у вас там коло дуба, дальше блокпост?
- А то - согласилась бабка. - Всю ніч шумлять, паразіти.
Колька почухав бороду, розчіхнув наплечника і видобувши струменти свиснув до Хунти. Свиня тяжко зітхнула і почалапала за Колькою до стайні.
... ополченець Саня з насолодою сцяв під розлогим столітнім дубом. Нічна прохолода приємно студила розпарені ноги.
- Хунта! Фашист! М'ясо! Фас! - прошепотів Колька і легенько підштовхнув льоху уперед.
Під дубом майнула чорна тінь, почувся апетитний хрумкіт та нелюдський крик
- АААААААААААААААААА! Пацани, спасайте, правосєки наслєдствєнності лішають! Ой, мамачкі, шо ето? Блядь, маї дєті!
Холодний зрачок прожектора нервово затанцював, заметушився і, врешті-решт, виловив воістину макабричне видовище. Скорченого вопящого Саню та стоящу над ним Хунту. Хунта улибалась закривавленою мордою та мінилася всіма відтінками красного та чорного кольорів.
- Учона - уважитєльно пробурмотів снайпер Абдул. - Бач як до землі прижимається і з освєщьонної зони уходить. Явно есбеушна разработка.
- Хохли так не вміють. - прошептав інструктор Даніла. - Це американська животна спецрота, нам в училищі розказували. Дельфіни, собаки, морські котіки. Тепер вот свиней завезли. Учітують національну специфіку гади, тут свині затірятись легше.
- А може оборотєнь? - трусліво перепитав новобранець Сєня. - Пацани труть, шо тут є. Вдруг щаз убіжить і за поворотом в Тимошенко превратицця?
І тут свиня пригнула.
Прожектор погас, застрекотіли автомати, хто-то кричав,матюкався, благав у бога відпусту. Мінут через десять рейвах скінчився і з дороги почулося:
- ну шо, піймав Сєня?
- так точно, гражданін капітан, з Абдулом держим.
- дайте свєт.
На дорозі блиснув фонарь.
- Ви, блядь, геть берега попутали? Це ж Васька-циган.
- А хулі він візжав і кусався?
- І ти завізжиш, як тобі штик-ножом в почку засадять. Вот єблани. Йдіть прикопайте його, тільки сапогі знять не забудьте.
- Де прикопувать, начальнік.
- За порєбріком, блядь. Відтягніть од дороги і землею прикидайте шоб не воняв, шо не ясно.
...Повернувшись додому, Колька розігрів воду і акуратно вимив Хунту в кориті. Свиня слухняно стригла вухами та лизала кольчину руку товстим розовим язиком.
- Бережіть свиню, бабо - мовив Колька на прощання. І міцно обнявши Пилипівну добавив. - Буде їй цирк. А може й медаль буде. Хароша вона у вас, настояща.
Наступного дня снайпер Абдул з переляку застрелив рязанського добровольця-фашиста, котрий шуткі раді рішив підповзти до блокпоста на четвереньках і в відповідь на трєбованіє пароля голосно хрюкнув...
Колька художнік-любітєль і історик-медієвіст. Медієвіст він тому, шо живе в випавшому в середньовіччя Луганську, а любітєль - бо любить рісувать всякі кумедні сюжети, главним образом при помощі балончика і фонаря. Фонарь нужен бо рісує він ноччю, дньом за такі художества там пиздять і розстрілюють. Зато красіво рисує - як ізобразить голу мастурбірующу обізяну та ше й підпише "Царьов" то всі прохожі зразу і понімають, шо це самий настоящий Царьов, а не якась там гола мастурбірующа обізяна.
В Кольки є доця Свєта, жона Катя і одноглаза кішка Катерина. Час-од-часу, коли в городі жизнь скатується в очєрєдний круг ада, Колька хватає під пахву жену з рибьонком, перепоручає Катерину сосєдці Клавдії Ільїнішні і їде до бабці Пилипівни на село.
Бабця Пилипівна топче ряст вже дев'яностий год. Пережила Майданек, Союз, двох чоловіків, клінічну смерть і референдум ДНР. Розводить кур, вишиває рушники і відклада з кожної пенсії на нову школу, бо дах гнилий, вікна вибиті і вчитися ніде.
Заскучати Пиліпівні не дає Хунта.
Хунта - худа, цибата і нєрвна свиня, невизначеної масті і бєзумного нрава. Два года назад Пилипівна викупила її на свободу у п'ющого зоотєхніка дяді Віті.
- А шо, мать - дохнув вчорашнім перегаром дядя Вітя прямо з порогу. - Купиш порося?
- Так кормить же нічим - забідкалась пенсіонерка. - Шо ж я, отрубями її харчувать буду?
- Та ти подержи, подержи мать - дядя Вітя настойчіво пхав в руки бабці жвавого бєлєсого поросьонка. - Це нова порода, прорив в науці, сам схрещував. Отца з самої Австралії привезли. Вєс набира як бєшена. Дякувати по гроб жизні будеш. А щаз дай на бутилку і можеш забирать.
Порося смішно кліпало голубими блондінчастими глазками, сосало бабчиного пальця і взагалі нагадувала П'ятачка з ізвєстного мультіка. Пилипівна розчулилась, накрила дяді Віті розкішний ужин, ше й видала сто гривень на коня.
Вже на другий день шото пішло не так. Порося їло мало і неохотно, воювало з пєтухом Жорою і дворнягою Тузіком і вчилося пригать через тин. З пітухом і собакою свиня з плином часу замирилася, зато забєги з бар'єрами устраювала щоденно, ще й норовила кусать мєстних хануриків за яйця. Вслєдствіє цих екзерсисів общєствєнне мнєніє нащот австралійського папи розділилося. Старше покоління во главі з фельдшером Петровичем підозрювало кенгуру, молоді і прогресивні сили очолені тракторістом Васьою обсуждали бачену в недавньому ужастіку дику собаку дінго. Дядя Вітя пив як утконос і вразумітєльних відповідей не давав.
Апофеозом довоєнної кар'єри Хунти став її нічний поєдинок з чупакаброю. Чупакабра була нагла, вооружонна і носила "адідаси" 45 розміру. Животні пропадали регулярно, участковий Мітя безучастно чухав чуба і правив "розберемося", народ устраював засади, но результату не було.
Одної дощової весняної ночі в дворі Пилипівни роздався нелюдський зойк. Чупакабра стріляла в воздух, шпетила свиню по матері, бабушці і прочим австралійським родичам, грозилася братками і взагалі вела себе шумно і нєрвно. Подоспєвші посполиті вирвали нещасного монстра із пасті свині і погнали качалками та вилами прямо на вискочившого од медсестри Людки заспаного участкового.
По очєрєдному приїзду і сеансу ранкової вареникотерапії бабка рішила пожалувацця Кольці на Хунту.
- Все бігає та плига як навіжена. Батюшці Васілію чуть хозяйство не од'їла, коли він ноччю од рижої Ганьки вертавсь. А в Шеленчихи собаку на вербу загнала та ночви з тістом перекинула, а у Васьки-тракторіста шину на "копєйці" прогризла. Трудно, а різать не могу. Підходить як собака, голову на коліна ложе і хрр, хрр. Забери її в город, а? В цирк віддаси.
- Не возьмуть. - вздохнув Колька. - Квоти нема. Щаз без квоти ніяку свиню до цирку не оберуть. А шо у вас там коло дуба, дальше блокпост?
- А то - согласилась бабка. - Всю ніч шумлять, паразіти.
Колька почухав бороду, розчіхнув наплечника і видобувши струменти свиснув до Хунти. Свиня тяжко зітхнула і почалапала за Колькою до стайні.
... ополченець Саня з насолодою сцяв під розлогим столітнім дубом. Нічна прохолода приємно студила розпарені ноги.
- Хунта! Фашист! М'ясо! Фас! - прошепотів Колька і легенько підштовхнув льоху уперед.
Під дубом майнула чорна тінь, почувся апетитний хрумкіт та нелюдський крик
- АААААААААААААААААА! Пацани, спасайте, правосєки наслєдствєнності лішають! Ой, мамачкі, шо ето? Блядь, маї дєті!
Холодний зрачок прожектора нервово затанцював, заметушився і, врешті-решт, виловив воістину макабричне видовище. Скорченого вопящого Саню та стоящу над ним Хунту. Хунта улибалась закривавленою мордою та мінилася всіма відтінками красного та чорного кольорів.
- Учона - уважитєльно пробурмотів снайпер Абдул. - Бач як до землі прижимається і з освєщьонної зони уходить. Явно есбеушна разработка.
- Хохли так не вміють. - прошептав інструктор Даніла. - Це американська животна спецрота, нам в училищі розказували. Дельфіни, собаки, морські котіки. Тепер вот свиней завезли. Учітують національну специфіку гади, тут свині затірятись легше.
- А може оборотєнь? - трусліво перепитав новобранець Сєня. - Пацани труть, шо тут є. Вдруг щаз убіжить і за поворотом в Тимошенко превратицця?
І тут свиня пригнула.
Прожектор погас, застрекотіли автомати, хто-то кричав,матюкався, благав у бога відпусту. Мінут через десять рейвах скінчився і з дороги почулося:
- ну шо, піймав Сєня?
- так точно, гражданін капітан, з Абдулом держим.
- дайте свєт.
На дорозі блиснув фонарь.
- Ви, блядь, геть берега попутали? Це ж Васька-циган.
- А хулі він візжав і кусався?
- І ти завізжиш, як тобі штик-ножом в почку засадять. Вот єблани. Йдіть прикопайте його, тільки сапогі знять не забудьте.
- Де прикопувать, начальнік.
- За порєбріком, блядь. Відтягніть од дороги і землею прикидайте шоб не воняв, шо не ясно.
...Повернувшись додому, Колька розігрів воду і акуратно вимив Хунту в кориті. Свиня слухняно стригла вухами та лизала кольчину руку товстим розовим язиком.
- Бережіть свиню, бабо - мовив Колька на прощання. І міцно обнявши Пилипівну добавив. - Буде їй цирк. А може й медаль буде. Хароша вона у вас, настояща.
Наступного дня снайпер Абдул з переляку застрелив рязанського добровольця-фашиста, котрий шуткі раді рішив підповзти до блокпоста на четвереньках і в відповідь на трєбованіє пароля голосно хрюкнув...