Народний метод. Сказка об студентах-педофілах, кіноманах-філософах та врачах-садистах
Есть у меня на ФБ френд - Вовк Панібрат - замечательный рассказчик. Вот сегодня он порадовал такой вот историей из жисти.
(дєтям до 18 років та воінствующим моралістам читати катєгорічєскі не рекомендуєцця)
... після третього курсу всіх нас розпреділили на медсестринську практику: умних - в хірургію, красівих - до гінекології, а мене та остальних раздолбаїв - в дитячу лікарню. Наш куратор, старий хірург Павло Олексійович, влаштувавши короткий смотр і в прєдєлах десяти мінут прощупавши глубіну наших знань, безапеляційно об'явив нас умствєнними інвалідами та диверсантами в білих халатах, висловивши припущення, що до кінця практики ми обов'язково втнемо якусь хуйню за яку нас гнатимуть з інституту аж до польського кордону. Що цікаво, він був правий, хуйня началась в той же день з всєобщого обхода. Хуйню звали Віка.
Віка була рослою п'ятнадцятилєткою з длінними ногами, породистим задом, грудью третього размєра, умом першокласниці і папою-комерсантом, проплатившим одномєстну віп-палату. Камради Коля і Толя не устояли перед волшебним відєнієм і по шість раз на дню бігали пальпувати Віку в самих разних мєстах, розказуючи довєрчівому рібьонку страшні сказки об лімфовузлах і мастітах. Я в цих забавах не учавствував, прєдпочітая пить развєдьонний спірт та вести учьоні кіноманські диспути з камрадом Андрюхою. Горєц Пєтя, п'ятий і послєдній боєц нашого взвода, не пив і не пальпував, оскільки ложив болт на учобу і приходив раз на три дні. Скінчилися ці цікаві досліди прєдсказуємо погано.
На третій день нашої практики, завотдєлєнієм Поліна Єфімовна, женщіна бальзаковского возраста і неукротімого нрава, рішила провідать дєвочку Віку в неурочне врємя. Зайшовши в палату, Поліна Єфімовна спервоначалу потєряла дар рєчі ( зрєліще обнажонної во всіх ракурсах Віки, з Кольою пальпующим праву і Толєю - соотвєтствєнно лєву грудь, чим то напомінало безстижі полотна малих голандців), но будучи женщіною суровою і закальонною через мінуту устроїла лютий гевалт, самосуд і харасмент, вслєдствіє чого перепугані Коля і Толя, тими самими грішними руками, ще помнящими податліву мягкость дєвічєй плоті, накатали чістосєрдєчне прізнаніє і запросилися в армію, а єслі повезе - в академку. Наступного дня з'їхалися батьки і Коля з Тольою вигребли по повній. Колін папа , ізвєстний цирковий жокей, забрав сина з собою, прєдварітєльно випоровши гарапником в гардєробі, а Толю відкупили за хароші дєньгі, так шо він відбувся ректорською доганою і переводом в патанатомку де отримав можливість невозбранно пальпувати трупи всіх рас, статей та возрастних категорій.
На хазяйстві остались я, Андрюха і Пєтя. Об собі розказувать мені нічого, лічность я неінтєрєсна, Андрюха був заядлим кіноманом і сєльським філософом, а Пєтя... Пєтя був живою легендою.
Був він великим, курчавим і глупим. Умствєнні способності Пєті наводили нас з Андрюхою на крамольну мисль, шо поступати на первий курс його привезли в мішку. Як на гріх Пєтіні папа з мамою були врачі, бабушкі з дєдушками - теж і сімейний совєт рішив, шо Петро Степанович должен продовжить династію. Петро Олексійович вроді як питався заявить, шо їбав він в рот ту династію і хоче торгувать мандаринами чи, на крайняк, красти ліс, як у них в горах було заведено, но сім'я на ці гнилі мєчти не повелася. Як наслідок - династія мучилася шо Христос на Голгофі, Пєтя нудив світом, ні чорта не вчив, уходив в академки чаще ніж Кучма в запої і поступово перетворювався в неізбивну інституцьку реліквію, вроді таблички з клятвою Гіпократа. Скільки років він тут вчився ніхто не знав, хатя острослови прєдполагали, шо в його зачотці можна було найти "неуди" аж з наукового комунізму. Викладачі до Пєті привикли і дивилися на його витівки крізь пальці. Пєтя, користаючи з цього, приходив на практику через день, забивався в угол ординаторської і дрімав до полудня на одним і тим же кросвордом, убиваючи все живе в радіусі кілометра тонким амбре перегара та нестіраного спіднього.
... Був теплий скучний літній день, а іменно прекрасна пора, іменуєма пообіддям, коли всі осмотри проведено, карточки заповнено, а всі нерасторопні та вайлуваті діти відловлені і пролічені. Тьохкання соловейка та гарчання поодиноких легковушок создавало пріятний і ненав'язчівий бекграунд для дискусії об творчістві режисьора-експресіоніста Карла Дрейера та його впливі на сучасний дацький кінематограф. Огня полеміці додавала трьохлітрова бутля спирту медицинського, а вкус екзистинційного у нас вже давно асоціювався з квашеними дрібними огірками привезеними Андрюхою з малої родіни. Між третім гранчаком і вторим аргументом в защіту оригінальності концепцій скандальної кіногрупи "Догма" двері прочинились і в ординаторську вплив улибчівий і давольний Пєтя.
Стоїть на порозі, чуха матню, ухмиляється всім ротом.
- Шо, пацани, всьо п'єте? - пита іздєватєльскі.
- Не всьо - одвічаю я. - Тільки медицинський. Полічишся?
- Нє, мужики - одвіча Пєтя. - Не до того. Ви лаборантку Клаву знаєте? Ту шо з первого етажа.
- А хто її не зна? - одвіча Андрюха, тщєтно питаясь виловить із банки слизького вертлявого огірка. - Тоже мені проблєма. 20 доларів і знай собі поки не охлянеш.
- Я її вчора сняв - хвалицця Пєтя. - На посту всю ніч зажигав, сім раз тільки так задєлав, вся спина розцарапана. Показать?
Андрюха улибаєцця і підморгує. Я ухмиляюсь і киваю Насувається незабиваєма потєха.
- Пєтя, а ти в курсі шо в неї трипер? - питаюся скучним голосом.
Улибка сползає з Пєтіної мармизи, як кожа з лопнувшого барабана.
- Який трипер? - пита тривожно.
- Гумозний - підсказує Андрюха. - Це коли даже резина не спасає. За тиждень всі симптоми полізуть - ангіна, карієс, облисіння, ніс хіба шо кармані носити будеш. В шкірвен біжи.
- Нізя в шкірвен - мота Пєтя головою. - Нікак нєльзя. Мене батя попередив, ше один косяк - і в армію. У вас частніка знакомого нема?
- Ми не шляємся по грязним женщінам, зачєм нам частнік? - одвіча Андрюха. - А лічицця ми тобі поможем. Єсть народний метод. Стопроцентний але болєзненний.
- Я потерплю - мужиствінно заявля Пєтя. Ліцо його освітлюєцця неземним внутріннім світом і набуває сходства з погруддям Алєксандра Матросова.
- Дивися в вікно, Пєтя. - Наставляю я. - Оно, бачиш - стройка. А перед нею - паркан. А коло паркана - куча піску. Катай туда, спускай штани, закатуй це діло і начинай натирать. Але харашо натирай, іначе не поможе.
Пєтя молодим олєнєм кидаєцця в коридор, за хвилину оказуєцця у стройки, скидає штани і начинає творить характерні тєлодвіженія. Підтягуємо з Андрюхою стільці до вікна. Ставимо бутлю. Наблюдаєм.
- Є в цьому щось екзистенційне - замислено заміча Андрюха. - Шо то я би навіть сказав неореалістичне. Гімн жизні поданий через призму болі на тлі індустріального пейзажу.
Риплять двері. До кабінету входить куратор і уважно вглядаєцця в дику мізансцену за вікном. Підтягує до вікна третього стільця, налива собі до гранчака розведеного спирту і з насолодою хрумтить огірком.
- Далбайоби- беззлобно каже куратор. - Фашисти жмеринські. Гнати б вас до польського кордону. Народний метод, да?
- Так точно - рапортуєм ми.
- А фінальна кода, яка? - інтересуєцця наставник. - Зєльонкою мазати заставите?
Кратко об'ясняєм.
- Ну це можна- змилостивлюється прєподаватєль. - Це даже ізобрєтательно. Може й вийдуть з вас врачі. Хатя сумніваюсь.
Через 15 хвилин до ординаторської ввалюється Пєтя і вивалює своє хазяйство на стіл. Хазяйство майорить всіма відтінками радянського прапора і осипається на стіл золотавим невєсомим піском.
- Достаточно - кажу я наливаючи півгранчака спирту. - А тепер бистро опусти і вийми.
- А без цього ніззя? - робко пита Пєтя.
- Спирт остаточно уб'є болєзнєтворну мікрофлору і приведе до довгочасної ремісії - виголошує Андрюха.
Пєтя, впічатльонний умними словами, согласно киває, випива для храбрості, опуска грішне тіло в спирт і з криком "ойблямамочкі" кидаєцця нарізати круги по ординаторській.
Двері одчиняюцця. Входить куратор і укорізнєнно дивицця на Пєтю.
- Петро Степанович - недовольно заміча наставник. - Ти у нас, звісно, старєйший студент, тебе ше мої діти вчити будуть, но без штанів ти таки зря ходиш.
- Ой, пробачте, ой як неловко - бурмоче Пєтя с трудом натягуючи штани на пилающі чрєсла. - Я случайно. Різінка порвалася.
- За різінкою сліди, Пєтя. - заміча куратор. - Вона всігда рвецця де ненадо. В тебе ж і діти від того появицця можуть, не дай бог, канєшно.
Проходить тиждень. Заходячи з утра в ординаторську ми з Андрюхою поражаємся празднічно уставленому столу з жареною куркою, блюдцем кав'яру і кількома бутилками дорогого коньяку. Над столом возвишаєцця улибающійся Пєтя.
- В тебе шо, дєнь раждєнья? - питаю я.
- Я в кожвєні був - одвіча Пєтя. - На медосмотрі. Жодної інфекції не виявили, помогло таки. Вот і проставляюсь.
- Широкий ти чілавєк, Пєтя - замєча Андрюха, примощуючись до коньяку. - Буть тобі главврачом.
...пройшло 13 літ і жизнь разбросала нас самим химерним способом.
Коля емігрував до Америки і приєднався до провінційної циркової трупи. Жонглює булавами тричі на день, ділить хватєру і досуг з сестрами-ліліпутками Касею і Малгосею, а в неділю ходить на рестлінг, п’є пиво і ставить 20 доларів на Атланту.
Толя відкрив качалку і магазин спортпіту, женився таки з Вікою, зробив трьох дітей і по вечорам продовжує самозабвєнно пальпувать своє сокровіще не боячись старих учоних дам і научних совєтів.
Андрюха задєлався фітотерапевтом і народним цілителем. Відкрив у себе в районі маленьку опрятну клініку де за хароші дєньгі лічить депутатів, урядовців та прочих бандитів від ожиріння, алкоголізму та мужської немочі. По неділям ходить в мєстний ДК і дискутує з бібліотекаршею Секлетою Омельківною об гомосексуальному символізмі фільмів Параджанова та бесідах Левка Хороброго та цапа Фабіана як найяскравішій кіноілюстрюції вічного діалогу між інтелігенцією та народом.
Пєтю таки вигнали і він на кілька років кудись зник. Служив він в армії, крав ліс чи торгував мандаринами невідомо. Можливо робив це одночасно. П’ять років тому він вигулькнув в рідних краях звів готель з броварнею, сауною та прокатом для квадроциклів. Обріс черевом, зв’язками та бородою. Главврачом бути не збирається.
А про себе мені розказать нічого. Я людина неінтєрєсна.
Ростіть великі та умні і помніть шо жизнь штука сложна і весела.
І шо найтяжчий її період, по законам кінематографа, трапляєцця перед хеппі-ендом.
via - https://www.facebook.com/notes/%D0%B2%D0%BE%D0%B2%D0%BA-%D0%BF%D0%B0%D0%BD%D1%96%D0%B1%D1%80%D0%B0%D1%82/%D0%BD%D0%B0%D1%80%D0%BE%D0%B4%D0%BD%D0%B8%D0%B9-%D0%BC%D0%B5%D1%82%D0%BE%D0%B4-%D1%81%D0%BA%D0%B0%D0%B7%D0%BA%D0%B0-%D0%BE%D0%B1-%D1%81%D1%82%D1%83%D0%B4%D0%B5%D0%BD%D1%82%D0%B0%D1%85-%D0%BF%D0%B5%D0%B4%D0%BE%D1%84%D1%96%D0%BB%D0%B0%D1%85-%D0%BA%D1%96%D0%BD%D0%BE%D0%BC%D0%B0%D0%BD%D0%B0%D1%85-%D1%84%D1%96%D0%BB%D0%BE%D1%81%D0%BE%D1%84%D0%B0%D1%85-%D1%82%D0%B0-%D0%B2%D1%80%D0%B0%D1%87%D0%B0%D1%85-%D1%81%D0%B0%D0%B4%D0%B8%D1%81/712901812085939
(дєтям до 18 років та воінствующим моралістам читати катєгорічєскі не рекомендуєцця)
... після третього курсу всіх нас розпреділили на медсестринську практику: умних - в хірургію, красівих - до гінекології, а мене та остальних раздолбаїв - в дитячу лікарню. Наш куратор, старий хірург Павло Олексійович, влаштувавши короткий смотр і в прєдєлах десяти мінут прощупавши глубіну наших знань, безапеляційно об'явив нас умствєнними інвалідами та диверсантами в білих халатах, висловивши припущення, що до кінця практики ми обов'язково втнемо якусь хуйню за яку нас гнатимуть з інституту аж до польського кордону. Що цікаво, він був правий, хуйня началась в той же день з всєобщого обхода. Хуйню звали Віка.
Віка була рослою п'ятнадцятилєткою з длінними ногами, породистим задом, грудью третього размєра, умом першокласниці і папою-комерсантом, проплатившим одномєстну віп-палату. Камради Коля і Толя не устояли перед волшебним відєнієм і по шість раз на дню бігали пальпувати Віку в самих разних мєстах, розказуючи довєрчівому рібьонку страшні сказки об лімфовузлах і мастітах. Я в цих забавах не учавствував, прєдпочітая пить развєдьонний спірт та вести учьоні кіноманські диспути з камрадом Андрюхою. Горєц Пєтя, п'ятий і послєдній боєц нашого взвода, не пив і не пальпував, оскільки ложив болт на учобу і приходив раз на три дні. Скінчилися ці цікаві досліди прєдсказуємо погано.
На третій день нашої практики, завотдєлєнієм Поліна Єфімовна, женщіна бальзаковского возраста і неукротімого нрава, рішила провідать дєвочку Віку в неурочне врємя. Зайшовши в палату, Поліна Єфімовна спервоначалу потєряла дар рєчі ( зрєліще обнажонної во всіх ракурсах Віки, з Кольою пальпующим праву і Толєю - соотвєтствєнно лєву грудь, чим то напомінало безстижі полотна малих голандців), но будучи женщіною суровою і закальонною через мінуту устроїла лютий гевалт, самосуд і харасмент, вслєдствіє чого перепугані Коля і Толя, тими самими грішними руками, ще помнящими податліву мягкость дєвічєй плоті, накатали чістосєрдєчне прізнаніє і запросилися в армію, а єслі повезе - в академку. Наступного дня з'їхалися батьки і Коля з Тольою вигребли по повній. Колін папа , ізвєстний цирковий жокей, забрав сина з собою, прєдварітєльно випоровши гарапником в гардєробі, а Толю відкупили за хароші дєньгі, так шо він відбувся ректорською доганою і переводом в патанатомку де отримав можливість невозбранно пальпувати трупи всіх рас, статей та возрастних категорій.
На хазяйстві остались я, Андрюха і Пєтя. Об собі розказувать мені нічого, лічность я неінтєрєсна, Андрюха був заядлим кіноманом і сєльським філософом, а Пєтя... Пєтя був живою легендою.
Був він великим, курчавим і глупим. Умствєнні способності Пєті наводили нас з Андрюхою на крамольну мисль, шо поступати на первий курс його привезли в мішку. Як на гріх Пєтіні папа з мамою були врачі, бабушкі з дєдушками - теж і сімейний совєт рішив, шо Петро Степанович должен продовжить династію. Петро Олексійович вроді як питався заявить, шо їбав він в рот ту династію і хоче торгувать мандаринами чи, на крайняк, красти ліс, як у них в горах було заведено, но сім'я на ці гнилі мєчти не повелася. Як наслідок - династія мучилася шо Христос на Голгофі, Пєтя нудив світом, ні чорта не вчив, уходив в академки чаще ніж Кучма в запої і поступово перетворювався в неізбивну інституцьку реліквію, вроді таблички з клятвою Гіпократа. Скільки років він тут вчився ніхто не знав, хатя острослови прєдполагали, шо в його зачотці можна було найти "неуди" аж з наукового комунізму. Викладачі до Пєті привикли і дивилися на його витівки крізь пальці. Пєтя, користаючи з цього, приходив на практику через день, забивався в угол ординаторської і дрімав до полудня на одним і тим же кросвордом, убиваючи все живе в радіусі кілометра тонким амбре перегара та нестіраного спіднього.
... Був теплий скучний літній день, а іменно прекрасна пора, іменуєма пообіддям, коли всі осмотри проведено, карточки заповнено, а всі нерасторопні та вайлуваті діти відловлені і пролічені. Тьохкання соловейка та гарчання поодиноких легковушок создавало пріятний і ненав'язчівий бекграунд для дискусії об творчістві режисьора-експресіоніста Карла Дрейера та його впливі на сучасний дацький кінематограф. Огня полеміці додавала трьохлітрова бутля спирту медицинського, а вкус екзистинційного у нас вже давно асоціювався з квашеними дрібними огірками привезеними Андрюхою з малої родіни. Між третім гранчаком і вторим аргументом в защіту оригінальності концепцій скандальної кіногрупи "Догма" двері прочинились і в ординаторську вплив улибчівий і давольний Пєтя.
Стоїть на порозі, чуха матню, ухмиляється всім ротом.
- Шо, пацани, всьо п'єте? - пита іздєватєльскі.
- Не всьо - одвічаю я. - Тільки медицинський. Полічишся?
- Нє, мужики - одвіча Пєтя. - Не до того. Ви лаборантку Клаву знаєте? Ту шо з первого етажа.
- А хто її не зна? - одвіча Андрюха, тщєтно питаясь виловить із банки слизького вертлявого огірка. - Тоже мені проблєма. 20 доларів і знай собі поки не охлянеш.
- Я її вчора сняв - хвалицця Пєтя. - На посту всю ніч зажигав, сім раз тільки так задєлав, вся спина розцарапана. Показать?
Андрюха улибаєцця і підморгує. Я ухмиляюсь і киваю Насувається незабиваєма потєха.
- Пєтя, а ти в курсі шо в неї трипер? - питаюся скучним голосом.
Улибка сползає з Пєтіної мармизи, як кожа з лопнувшого барабана.
- Який трипер? - пита тривожно.
- Гумозний - підсказує Андрюха. - Це коли даже резина не спасає. За тиждень всі симптоми полізуть - ангіна, карієс, облисіння, ніс хіба шо кармані носити будеш. В шкірвен біжи.
- Нізя в шкірвен - мота Пєтя головою. - Нікак нєльзя. Мене батя попередив, ше один косяк - і в армію. У вас частніка знакомого нема?
- Ми не шляємся по грязним женщінам, зачєм нам частнік? - одвіча Андрюха. - А лічицця ми тобі поможем. Єсть народний метод. Стопроцентний але болєзненний.
- Я потерплю - мужиствінно заявля Пєтя. Ліцо його освітлюєцця неземним внутріннім світом і набуває сходства з погруддям Алєксандра Матросова.
- Дивися в вікно, Пєтя. - Наставляю я. - Оно, бачиш - стройка. А перед нею - паркан. А коло паркана - куча піску. Катай туда, спускай штани, закатуй це діло і начинай натирать. Але харашо натирай, іначе не поможе.
Пєтя молодим олєнєм кидаєцця в коридор, за хвилину оказуєцця у стройки, скидає штани і начинає творить характерні тєлодвіженія. Підтягуємо з Андрюхою стільці до вікна. Ставимо бутлю. Наблюдаєм.
- Є в цьому щось екзистенційне - замислено заміча Андрюха. - Шо то я би навіть сказав неореалістичне. Гімн жизні поданий через призму болі на тлі індустріального пейзажу.
Риплять двері. До кабінету входить куратор і уважно вглядаєцця в дику мізансцену за вікном. Підтягує до вікна третього стільця, налива собі до гранчака розведеного спирту і з насолодою хрумтить огірком.
- Далбайоби- беззлобно каже куратор. - Фашисти жмеринські. Гнати б вас до польського кордону. Народний метод, да?
- Так точно - рапортуєм ми.
- А фінальна кода, яка? - інтересуєцця наставник. - Зєльонкою мазати заставите?
Кратко об'ясняєм.
- Ну це можна- змилостивлюється прєподаватєль. - Це даже ізобрєтательно. Може й вийдуть з вас врачі. Хатя сумніваюсь.
Через 15 хвилин до ординаторської ввалюється Пєтя і вивалює своє хазяйство на стіл. Хазяйство майорить всіма відтінками радянського прапора і осипається на стіл золотавим невєсомим піском.
- Достаточно - кажу я наливаючи півгранчака спирту. - А тепер бистро опусти і вийми.
- А без цього ніззя? - робко пита Пєтя.
- Спирт остаточно уб'є болєзнєтворну мікрофлору і приведе до довгочасної ремісії - виголошує Андрюха.
Пєтя, впічатльонний умними словами, согласно киває, випива для храбрості, опуска грішне тіло в спирт і з криком "ойблямамочкі" кидаєцця нарізати круги по ординаторській.
Двері одчиняюцця. Входить куратор і укорізнєнно дивицця на Пєтю.
- Петро Степанович - недовольно заміча наставник. - Ти у нас, звісно, старєйший студент, тебе ше мої діти вчити будуть, но без штанів ти таки зря ходиш.
- Ой, пробачте, ой як неловко - бурмоче Пєтя с трудом натягуючи штани на пилающі чрєсла. - Я случайно. Різінка порвалася.
- За різінкою сліди, Пєтя. - заміча куратор. - Вона всігда рвецця де ненадо. В тебе ж і діти від того появицця можуть, не дай бог, канєшно.
Проходить тиждень. Заходячи з утра в ординаторську ми з Андрюхою поражаємся празднічно уставленому столу з жареною куркою, блюдцем кав'яру і кількома бутилками дорогого коньяку. Над столом возвишаєцця улибающійся Пєтя.
- В тебе шо, дєнь раждєнья? - питаю я.
- Я в кожвєні був - одвіча Пєтя. - На медосмотрі. Жодної інфекції не виявили, помогло таки. Вот і проставляюсь.
- Широкий ти чілавєк, Пєтя - замєча Андрюха, примощуючись до коньяку. - Буть тобі главврачом.
...пройшло 13 літ і жизнь разбросала нас самим химерним способом.
Коля емігрував до Америки і приєднався до провінційної циркової трупи. Жонглює булавами тричі на день, ділить хватєру і досуг з сестрами-ліліпутками Касею і Малгосею, а в неділю ходить на рестлінг, п’є пиво і ставить 20 доларів на Атланту.
Толя відкрив качалку і магазин спортпіту, женився таки з Вікою, зробив трьох дітей і по вечорам продовжує самозабвєнно пальпувать своє сокровіще не боячись старих учоних дам і научних совєтів.
Андрюха задєлався фітотерапевтом і народним цілителем. Відкрив у себе в районі маленьку опрятну клініку де за хароші дєньгі лічить депутатів, урядовців та прочих бандитів від ожиріння, алкоголізму та мужської немочі. По неділям ходить в мєстний ДК і дискутує з бібліотекаршею Секлетою Омельківною об гомосексуальному символізмі фільмів Параджанова та бесідах Левка Хороброго та цапа Фабіана як найяскравішій кіноілюстрюції вічного діалогу між інтелігенцією та народом.
Пєтю таки вигнали і він на кілька років кудись зник. Служив він в армії, крав ліс чи торгував мандаринами невідомо. Можливо робив це одночасно. П’ять років тому він вигулькнув в рідних краях звів готель з броварнею, сауною та прокатом для квадроциклів. Обріс черевом, зв’язками та бородою. Главврачом бути не збирається.
А про себе мені розказать нічого. Я людина неінтєрєсна.
Ростіть великі та умні і помніть шо жизнь штука сложна і весела.
І шо найтяжчий її період, по законам кінематографа, трапляєцця перед хеппі-ендом.
via - https://www.facebook.com/notes/%D0%B2%D0%BE%D0%B2%D0%BA-%D0%BF%D0%B0%D0%BD%D1%96%D0%B1%D1%80%D0%B0%D1%82/%D0%BD%D0%B0%D1%80%D0%BE%D0%B4%D0%BD%D0%B8%D0%B9-%D0%BC%D0%B5%D1%82%D0%BE%D0%B4-%D1%81%D0%BA%D0%B0%D0%B7%D0%BA%D0%B0-%D0%BE%D0%B1-%D1%81%D1%82%D1%83%D0%B4%D0%B5%D0%BD%D1%82%D0%B0%D1%85-%D0%BF%D0%B5%D0%B4%D0%BE%D1%84%D1%96%D0%BB%D0%B0%D1%85-%D0%BA%D1%96%D0%BD%D0%BE%D0%BC%D0%B0%D0%BD%D0%B0%D1%85-%D1%84%D1%96%D0%BB%D0%BE%D1%81%D0%BE%D1%84%D0%B0%D1%85-%D1%82%D0%B0-%D0%B2%D1%80%D0%B0%D1%87%D0%B0%D1%85-%D1%81%D0%B0%D0%B4%D0%B8%D1%81/712901812085939