Шевченко - радянський тоталітарний поет.
До тижня пам'яті репресованих. Короткий текст про роль митця у світогляді суспільства.
Общество | Экономика и Финансы | Недвижимость | Банки | Фото
В кінці XIX століття одночасно з ривком науково-технічного прогресу і потребою у принципово новій організації соціуму, розвитку особистості для керування складними механізмами, наукового пошуку, переосмислення інституту сім'ї та мети життя окремої людини - у суспільстві сформувались ряд передових на той час ідей.
Группи людей, що проживали на зручних для комунікацій територіях і мали спільні звичаї, які проводили між собою обмін ідеями та методами соціальної поведінки для виживання - почали сприйматись як нація, - досить абстрактно, та вище ніж інтереси вулиці, гільдії, міста, чи професійного братства. Одночасно з досягненнями науки виникла необхідність у принципово нових професіях, різко зросла чи то навіть з'явилась соціальна мобільність, коли син міг заробляти не так як батько (все життя Бондаренки, а тут на - машиніст поїзда, чи мріє про польоти в небо), а роль дочки не нарождення дітей - а будь-який напрямок самореалізацї. І більше того, після відкриття молекул, бактерій, еволюції та електрики, - філософський вибір людини не був догматичним у служінні Богу та життям за катехизисом, а чи не вперше в людській історії у суспільстві виникла потреба у людині, що "сама" робить вибір як їй жити.
Отож, постали питання: нащо живе людина особисто, та яка її міссія для інших людей її "нації".
Якщо до цього державна пропаганда зводилась до визначення ворогів (свій-чужий, єретик) і була ситуативною то з середини XIX століття в Німеччині (технічно передова країна на той час, що потребувала нової державної філософії для об'єднання роздроблених земель) сформувалась ціла школа філософії з Гегеля, Канта, Феєрбаха, Ніцше, Шопенгауера, тощо - де активно шукались відповіді на питання що таке добро і зло саме по собі без релігії, але відносно щастя і процвітання людини та її соціальної групи: сім'ї, корпорації, міста, країни.
У Франції відбулася чергова революція в мистецтві - виник імпрессіонізм, коли вперше звичайне життя зображалось не як фотографія, а як абстракція з виділенням ключових сенсів твору, акцентом на певне сприйняття якогось явища (насолоди осіннім садом чи оголеною дівчиною, чи навіть самотністю моста над річкою в тумані). Головним в творі стала пропаганда ідеї, трибуна доповіді, а не естетичне задоволення.
Росія одна з перших держав де пропаганда вийшла на новий централізований, науковий рівень. Багато в чому завдяки інституціям Ломоносова і пошуку державної ідеї ще в XVIII столітті, коли виникла потреба понятійно об'єднати всі захоплені землі не як Московія+, а як Росія хай навіть приєднається Китай та Персія. Вальтер Ніколаї, засновник першої армійської військової розвідки, у своїх мемуарах писав, що росіяни просто монстри в пропаганді і викривленні сенсів з метою впливу на мозок цілих народів.
На початок 20 століття ці передові напрямки: нові філософські ідеї, мистецтво як канал їх доставки у мозок народу, державна пропаганда як контролер каналів культури взаємно проникли у всіх центральних імперіях того часу. Соцалізм сприймався як надсучасна ідея. На рівень вище ніж націоналізм, який швидко себе вичерпав і не дав кращого життя широким соціальним масам. Мета життя індивіда виглядала ще месійнішою - буду жити не тільки заради слави Наддніпрянщини - а заради всіх звичайних людей світу, буду жити не тільки заради щастя німців, а заради щастя всьго людства. Звучить кльово, завдання, що возвеличує зсередини і надихає до надзусиль, самопожертви. Просте служіння Богу виглядало як атавізм людини древнього минулого.
У мене в вибраних фото є картинка виставки "0,10" Казимира Малевича з відомим чорним квадратом. Квадрат висить у кутку кімнати де раніше в кожній хаті висіла ікона. Замість образа Бога - чорна пустота, вибирай що хочеш. Людина ти можеш все, тепер ти вільна від догм і на крилах технічного прогресу ти нарешті запануєш над світом і самореалізуєш себе і своє суспільство як того хочеш. Замість конкретних образів ланів, садів, коней, полкводців в битвах Малевич и майже все мистецво того часу оперувало ідеями. Шар - важке і гнучке, квадрат - щось певне стійке, товста риса - енергія потужніше, тонка - легенька дія, хвиляста ліня - дія з приємною емоцією.
Але така свобода людини - завжди небажана державою. Верх соціальної піраміди має направляти маси у потрібному руслі: важкої праці, на війну, на самопожертву - інакше немає сенсу у боротьбі за владу і експлуатацію меншістю - більшості. Квадрат Малевича швидко став червоним квадратом і весь тогочасний російський авангард запрацював на Ради. Яскравий приклад пан Маяковський - який просто розривав мізки людей і направляв їх у суспільну працю.
Україна з часів протистояння жорсткому етнічному польскому керівництву - мала національну ідею. Це поширена річ в історії народів коли етнічна меншість жорстко експлуатує іншу народність чисельно значно більшу. В Азії, Африці, Південній і Центральній Америці всіх часів спостерігався такий феномен. В кінці XIX століття з появою нових філософських концепцій і в Україні почалося бродіння умів серед інтелегенції культури та науки що фінансувалося як місцевими багатіями (з метою більшої автономії), так і іншими державами (Австро-Венгерською імперією). Схоже на те, що рішенням тої могутньої пропаганди Петербургу було не жорстка заборона нових ідей (це неможливо і тільки розпалило би рух), а направлення нових ідей у більш спокійне русло і очолення митців своїми людьми.
Мова йде про пошук потрібних молодих талантів по "Малоросії", відбір, навчання у Петербурзьких школах мистецтва, фінансування та патронат окремими відповідальними дворянами. Зокрема, це історія молодого Шевченка який зробив просто нереальну на той час кар'єру. І замість творів науковця Сковороди (знаєте хто це? про що писав?) в маси викинули твори Шевченка в яких зображено: українець - раб, доля його важка, він не повстанець, а нюня зітхань, п'янь (образ Чіпки від колеги Шевченка), москалі абстрактні всесильні знеславили Катерину ну й дура, немає мети в України, немає мрій, - поховайте мене на могилі.
В Німеччині того часу читали Ніцше про надлюдину яка кинула виклик Богу і сміливо бореться за своє щастя і досягає врешті-решт успіху. Філософія німця ще з тих часів - перможця. Воювати так проти всіх, будувати рай так винищити генетично слабких, гомосексуалістів та циган. Самі винищені та переможені вони через 20 років після повного руйнування вже видали кредит СРСР, а через 40 років стали передовою економікою світу. Отака роль народного поета і культурного коду який зашивається з дитинства.
Звісно, цей стан речей добре розуміла науково-культурна верхівка України, і сама ставила собі за місію - побудувати розвинуте суспільство у себе вдома. Микола Хвильвий в творі "Я (Романтика)" відкрито зображає розачарування у червоній революції. Тичина в "Сонячних кларнетах" намагається зобразити любов до Батьківщини - направити фокус на мрію та працю, а не на тугу та пропасництво. Остап Вишня намагався показати негативні риси українця, висміяти слабкість та пасивність - через гумор вирішити задачі Ніцше. Лесь Курбас для театральних постановок малював надзвичайні абстракції, тільки вони самі по собі без п'єс - декларували можливість і цінність свободи думки, свободи особистості. Існувало безліч літературних, художніх, театральних об'єднань, архітектурних гуртків. Навіть назви вражають незвичайністю: "ВАПЛІТЕ" (Вільна Академія Пролетарської Літератури), "Молодняк", тощо. Будівля Держпрому в Харкові була визнана наймодерновішим хмарочосом тогочасного світу. Театр Курбаса вражає і зараз у Музеї Театрального Мистецтва в Києві. І це все було організоване, єдине, - в пориві творчих людей, об'єднаних не грошами, а любов'ю до Батківщини. Єдиний випадок в історії України, коли тисячі людей взялись за перепрошивку українця, хотіли зробити з чухраїнця, недолюдини, Чіпок, волів - просунуте суспільство, високоморальне, вправне, освічене, сміливе, та дієве.
Така потужність миттєво викликала реакцію більшовиків. Відразу після громадянської війни та на фоні першого Голодомору 1921-1923 (був навіть важче від 1932-1933, ви чули про нього? думаю ні, тема не мейнстрим, і не вигідна нікому) - почалися арешти та вбивства творчого прошарку України. Дійсно патріотична, успішна ідеологія, філософія, та культурні канали їх поширення були знищені задовго до 1937 року.
Так а що на заміну патріотам? В 1925 році Ради публікують перше видавництво "Кобзаря". Ідеологія, що підходила царизму в управлінні українцями - ідеально підходила і Радам - не дивно, нова імперія змінила стару. Україні не було місця, роль українця залишилась стара - в постолах та босим доглядати гівно волів. Станом на 1985 рік Шевченко став лідером по виданням в радянскій літературі, це найкраща книжка більшовиків. Кобзар видавався 124 (!) рази, загальним накладом 8 мільйонів примірників. Кожному рабу була забезпечена казка, надобраніч гарних снів, мрій дитино, пам'ятай. В кожному українському місті було два пам'ятника: Леніну та Шевченку. 70 років маленький українець широко відкритими очами читав про те що він раб і безпросвіт, доля його важка, про щастя ні слова.
Чи змінилась державна пропаганда після 1991 року? Чи після 2004 або 2014 року? Напроти. Українець все активніше зображається як босоногий у дранті з вишивкою. Плетений бриль, а не пілот космічного корабля (чи математик, музикант, хімік, бізнесмен). У Силіконовій долині герой їхнього часу Біл Гейтс та Ларі Пейдж (засновник Гугл). А в нас герой - максимум голий козак на коні, що палить та руйнує в перерві між запоями. Освічена людина, що метою життя ставить творчу реалізацію сприймається недолугою, - а та що потроху вкрала на джип, відкатила, домовилася, порішала з ким надо - кмітливою та розумною. Замість шанувати юних математиків, шануємо футболістів, замість дня книги або науки - шикуємося у вишиванках раз на рік. Лідери націоналістичних партій на розпил бюджету надягають вишиванки, а радикали з татуюванням свастики та тризуба рейдять фермерів. В основі цього - розстріляне Відродження і пан Шевченко.