Біженці
Минулого тижня до мене приїхали батьки моїх друзів з Миколаїва. Звідти їх забирали машиною, проскочили саме скрізь окупантську колону, кажуть, тільки потім усвідомили, в якій небезпеці вони перебували. Відео проїзду повз вантажівок та бетерів з кривонамальованими літерами "Z" вражає.
Далі їх запакували в евакуаційний потяг, яким вони дістались до Львова, де їм вдалось влізти в потяг до Хельму. В Польщі їх розмістили в шкільному спортзалі, нагодували, дали помитись та привезли на вокзал до наступного потягу до Варшави. Далі їхали на інтерсіті до Берліну, там сіли на ICE до мене.
У Львові та особливо у Польщі їх приємно здивували волонтери. Усюди - гаряча їжа, чай, проїзд безкоштовний. А от наші співгромадяни жодного разу не допомогли, не поступались старикам місця.
Я їх зустрів на вокзалі о четвертій ночі, заселив до себе. Наступного дня ми сходили до Югендхерберге, це такий молодіжний хостел, там тимчасово приймають біженців та влаштовані кабінети місцевих чиновників. Тут їм дали номерок 51 і сказали приходити в понеділок, оскільки вже п'ятниця та людей багато.
В понеділок зранку було людей ще більше, але десь о дванадцятій їх дуже швидко оформили та навіть знайшли їм приміщення - кімнату у однієї подружньої пари, чия доросла донька вже з ними не живе. Я налаштував їм в телефонах перекладач, дав контакти місцевої релігійної общини та допоміг запакувати речі до машини.
У середу вони відзвітували, що релігійна община знайшло їм інше приміщення, зараз вони мешкають у іншої родини в набагато комфортніших умовах. Їх було оформлено, надано грошову допомогу за березень з дня регістрації, та видано безкоштовні сімкартки для розмов та мобільного інтернету.
У п'ятницю, 17-го, відправили мамину подругу, що її евакуювали раніше, до США.
Зараз чекаю на приїзд чергової порції біженців, на цей раз їх буде п'ять.
Далі їх запакували в евакуаційний потяг, яким вони дістались до Львова, де їм вдалось влізти в потяг до Хельму. В Польщі їх розмістили в шкільному спортзалі, нагодували, дали помитись та привезли на вокзал до наступного потягу до Варшави. Далі їхали на інтерсіті до Берліну, там сіли на ICE до мене.
У Львові та особливо у Польщі їх приємно здивували волонтери. Усюди - гаряча їжа, чай, проїзд безкоштовний. А от наші співгромадяни жодного разу не допомогли, не поступались старикам місця.
Я їх зустрів на вокзалі о четвертій ночі, заселив до себе. Наступного дня ми сходили до Югендхерберге, це такий молодіжний хостел, там тимчасово приймають біженців та влаштовані кабінети місцевих чиновників. Тут їм дали номерок 51 і сказали приходити в понеділок, оскільки вже п'ятниця та людей багато.
В понеділок зранку було людей ще більше, але десь о дванадцятій їх дуже швидко оформили та навіть знайшли їм приміщення - кімнату у однієї подружньої пари, чия доросла донька вже з ними не живе. Я налаштував їм в телефонах перекладач, дав контакти місцевої релігійної общини та допоміг запакувати речі до машини.
У середу вони відзвітували, що релігійна община знайшло їм інше приміщення, зараз вони мешкають у іншої родини в набагато комфортніших умовах. Їх було оформлено, надано грошову допомогу за березень з дня регістрації, та видано безкоштовні сімкартки для розмов та мобільного інтернету.
У п'ятницю, 17-го, відправили мамину подругу, що її евакуювали раніше, до США.
Зараз чекаю на приїзд чергової порції біженців, на цей раз їх буде п'ять.