Скільки ще триватиме війна
Частини 1 і 2.
100 років війни або «Ну, коли вона вже закінчиться?»
Влада в Україні бадьоро, через контрольовані ЗМІ втішає населення країни черговими «благими звістками» про те, що війна от-от закінчиться, презентує грандіозні плани відбудови економіки, житла і інфраструктури, мовляв, весь світ буде скоро відбудовувати Україну (угу), ви тільки дочекайтесь.
То скільки чекати?
Якщо чекати - то дуже довго.
Це так, до слова.
А в дійсності дуже погано, коли влада і сама не знає історії і не консультується з істориками (а також соціологами, психологами, іншими науковцями взагалі), бо тоді могла би зрозуміти, що нас чекає в майбутньому і, відповідно, діяти.
Отже, які є фактори, що спричиняють початок/продовження війни?
Їх всього 3.
Це мотивація, ресурси, відносна слабкість противника (тобто, висока вірогідність його перемогти).
Отже, яка мотивація у москвинської еліти (населення там взагалі не є політичним та й ніяким іншим значущим фактором), щоб воювати?
Подивімось - у неї було все з матеріальних благ світу, які можна собі тільки уявити, нечувані багатства лились на неї рікою за рахунок пограбування надр знищених, поневолених, або манкуртизованих народів. Ці всі багатства охоче приймались всім розвинутим світом і транслювались в гарне відношення і можливість почувати себе, як вдома.
І тут - зненацька - еліта Московщини сама, добровільно втратила цей сприятливий статус, та ще й значну частину коштів і нерухомості в країнах Заходу.
Тобто, мотивація у них - сильніша за матеріальні статки.
Що ж це може бути?
Далеко ходити не треба - треба знати москвинів, їхню національну ідеологію.
Справа в тому, що без України-Руси Московія є, як будинок без фундаменту.
Бо нема такого народу - москвини (русскіє, як вони себе брехливо називають), це - не народ, а манкуртизована спільнота складена з уламків знищених і денаціоналізовавних народів і племен.
Але для того, щоб бути «народом» їм необхідний фундамент - коріння з якого вони зросли.
Звісно, вони могли б обрати якийсь національний фундамент по місцю розташування історичного центру Московщини: угро-фінські племена меря, мещера, весь, вотяки, балтське голядь чи балто-слов’янських північно-східних кривичів, які жили аж до Твері.
Але де ці народи, де їхня культура, історія?
Та вони знищені, як національні спільноти самою ж цією Московією.
Саме тому єдиний з можливих варіантів історичного (і культурного) фундаменту - це
- історія Руси (України), якою вони тішаться вже років 500, як тільки монголо-татарський культурний вплив зменшився і вони вирішили себе відділити від тих.
І в совіцький час цей фундамент нікуди не зникав, достатньо згадати совітській гімн - щось там є про «вєлікую русь».
А останнім часом тільки міцнішав.
Достатньо згадати зведення в Москві величезного пам’ятника київському князю Володимиру, загальному русскоправославобєсію в їхньому суспільстві, почитати праці їхніх ідеологів, просто політиків, та й в просторіччі москвини кажуть «у нас, на Русі», ця приналежність до Руси у них вибита ледь не на підсвідомому рівні..
Тобто «Русь» для них, як ментальний стрижень їхньої ідентичності - невід’ємний від їхнього існування. Київ («мать гарадов русскіх»), Печерська Лавра - для них сакральні символи.
Майже всі знають, що таке «піраміда Маслоу» (хто не знає - гугл в поміч) - то тут класичний приклад - їхня еліта наситившись матеріальними благами переключилась на «духовне» - пошуки і ствердження свого ментального фундаменту.
І заради цього вона згодна на втрату будь-яких матеріальних своїх здобутків (як ми бачимо - так і є!), якщо це, звісно, не буде загрожувати фізичному вимиранню її.
Без «Русі» їм не жити, вони розпадуться, не буде чим об’єднувати різноплемінне безрідне манкуртське кодло.
Тобто, мотивація у них - на рівні з мотивацією існування, вони від неї ніколи не відмовляться, тут не провести аналог «денаціфікації», що зробили в повоєнній Німеччині.
Відмовитись від України-Руси для них все одно, що євреям було відмовитись від Ізраїлю, північним корейцям від Південної Кореї, північним в’єтнамцям - від Південного В’єтнаму.
Рішення про «повернення» України-Руси їхніми елітами було прийнято навіть ще до формального розпаду СРСР, коли стало ясно, що цього не минути.
Тільки методи цього повернення кожна з цих еліт бачила по своєму.
«Економісти» - через економічне поглинання, скупівлю всіх підприємств (і часто, знищення їх, як це сталось, наприклад, з ЛАЗом - найбільшим автобусним виробником в історії), доведення України до повної залежності від Московії. Найбільш впливовими були в часи Кучми, якого вони ж і поставили, саме він роздавав підприємства України москвинським агентам - т.зв. олігархам.
«Ліберали-культурники» - через культурне поглинання, популяризація москвинської мови, музики, культури, особливо серед молоді. Всі ще пам’ятають, який величезний успіх у підлітків мав серіал «Бригада», фільми типу «Брат» та десятки інших серіалів, передач і фільмів? А навала москвинського репу (який втовкмачував молоді москвинські сенси, москвинське бачення життя) вже в останні роки (і дні!) перед повномасштабним вторгненням, коли 90% підлітків слухали його? Якби москвини мали терпіння - то ще 10-20 років такої культурної агресії і військова операція вже була б непотрібна.
«Вояки» - тут зрозуміло - ставка була на пряме військове завоювання України. Проте, довгий час вони відволікались на інші напрямки - Чечня, Грузія.
«Спецслужбісти» - зробили ставку на спецоперації. Прихід Януковича був саме їхнім досягненням. Теоретично саме це і мало принести їм успіх. Всі силовики у Януковича були або москвини або помосковлені донецькі, навіть начальних особистої охорони був громадянин РФ. В СБУ практично всі важливі посади були їхні, почалась заміна вищих офіцерів в ЗСУ. Ще рік-два такої діяльності і процес став би незворотнім. Завадив Майдан. Проте, спеслужбісти не сиділи склавши руки і після нього.
Тут потрібно зробити ремарку - за останні 20 років спецслужбістська еліта Московії підкорила собі всі інші еліти, які стали для неї не більше ніж консультантами і виконавцями, відтак отримала змогу сконцентрувати спільні зусилля, проводячи дійсно гібридні операції.
«Спецслужбісти» це в основному бувші кгб-шники, у них в мізках «прошито» здійснювати саме спецоперації, по можливості самим залишатись «ні при чому», саме тому в 2014 році вони організовували всі ці «референдуми» в Криму і ЛДНР, максимально приховували участь офіційної влади в агресії. Це таки зіграло свою роль, багато хто з зарубіжних партнерів Московії не увів проти неї санкції, згадаймо, що Франція не продала 2 вертольотоносці тільки під тиском США, більшість країн продовжили постачання незамінних запчастин до москвинської зброї, всі санкції були просто посміховиськом.
Навіть повномасштабну війну вони оголосили (і дійсно розраховували, що так і буде) спецоперацією.
І на початку це також себе виправдало, згадаймо, що в перші дні війни три найпотужніші країни ЄС просто очікували «нової реальності», фактично підтримуючи міф про «спецоперацію».
Але, в результаті неймовірного спротиву ЗСУ і ТерОборони перші 2 тижні, коли були зірвані плани бліцкрігу «нова реальність» постала в тому, що всі у Західному світі визнали війну війною і хоч і з запізненням і дуже недостатньо, але все ж стали допомагати Україні.
Відтак, в ментальному вимірі еліта Московії перейшла межу між війною і невійною і тепер немає психологічного кордону, який обмежував би її агресію.
Отже, маємо констатувати наявність потужної мотивації у ворога і відсутність видимих причин, щоб вона зникла.
Ресурси.
Людський. Щодня в Московії народжується більше людей ніж гине на фронті, отже людський ресурс невичерпний і не має тенденції до зменшення.
Паливний. В Московії профіцит палива - отже цей ресурс також не зменшується.
Сировинний (метали та ін.). Те ж саме.
Техніко-технологічний. Всі воєнні заводи Московії працюють в 3 зміни (їх ніхто не бомбить, ніхто не проводить диверсії), необхідні закордонні комплектуючі вони можуть завозити через треті країни (Китай, Індію, Туреччину, ПАР). Ресурс стабільний.
Продовольчий. Профіцит виробництва.
Моральний (втома, тиск суспільства, етс). Насправді цей ресурс є важливим. США саме завдяки вичерпанню цього ресурсу припинили воювати на боці свого союзника - законного уряду Південного В’єтнаму. Також, значною мірою вичерпання цього ресурсу вплинуло на закінчення 1-ї Світової війни - Німеччина втомилась воювати, в тилу почалось повстання, хоча й ініційоване антинімецькими силами, проте підтримане частиною німців. Проте в Московії еліта сама у воєнних діях не задіяна, втрати гарматного м’яса її не хвилюють, а саме гарматне м’ясо (тобто все населення московії) не є політичним суб’єктом, як вже писалось, відтак втоми від війни немає.
Отже, як ми бачимо - ніякі внутрішні фактори не примусять ворога зупинитись. Дехто з надмірних оптимістів сподівається на смерть пуйла («ну, колись же він здохне?»), але вони не розуміють, що путін - ніхто і звати його ніяк. Просто подивіться на його фото в дитинстві, молодості, навіть під час його роботи носильником портфеля у Собчака. Він - не з тих, хто може взяти владу, та ще й в такій державі, як Московія, це міф. Його поставила спецслужбістська еліта і керує ним, як лялькою.
Тому його зникнення нічого не змінить в ситуації, їхня мотивація не зміниться.
Можна вважати, що війна з Московією триває 8 років або більше 100 років (з 1918-го) або майже 900 років (з Андрія «Боголюбського»), але це не дає відповіді на питання, скільки вона іще триватиме.
Колись так само починалась 100-літня війна між Францією і Англією і умови були схожі.
Бо, 1. Була мотивація у англійських королів - «повернення» - саме повернення свого «законного» (так само, як у москвинів є «повернення» України-Руси), а не просто завоювання французького престолу.
2. Були ресурси, які вони значною мірою поповнювали за рахунок захоплених територій (аналог, того, що відбувається зараз на тимчасово окупованими українських землях - пограбунок зерна, та й усіх інших ресурсів, навіть людського - насильна мобілізація окупованого населення).
3. Французи воювали тільки на своїй території, не вторгались в Англію, тому у англійців був завжди надійний тил і не було значних економічних збитків від воєнних дій.
4. Була своя «лднр» - Бургундія. Хоча, й на відміну від дійсних «лндр» - це була самостійна сила, проте вона так само була фактично сепаратистською.
5. Був свій «Крим» (бази на французькій території з яких здійснювалась агресія) - Аквітанія і Кале.
6. Так само французи очкували, що війна «сама закінчиться» чи помре черговий англійський король і наступний не буде воювати, тобто так само нехтували соціальними законами, збірку яких виклав геніальний мислитель Ніколо Макіавеллі («якщо війна має бути, то вона станеться, не можна їй запобігти, але можна вибрати час її початку»)
Відтак, оскільки соціальні закони є не менш реальними, ніж фізичні, то не видно ніяких передумов для того, щоб нинішня війна теж не була «столітньою» (це може бути і 50 і 300 років). Так, можливі перерви час від часу, «перемир’я», так само, як було останні 5-6 років, але сама війна не закінчиться, агресор буде накопичувати сили і з новими силами йти в наступ, запускати все нові й нові ракети по українських містах і селах, обстрілювати артилерією і РСЗВ через кордон і через лінію фронту, бо тепер ніяких стримуючих факторів для цього нема. Адже всі «санкції» проти Московії вже введені (деякі вже знімаються), ніяких інших важелів тиску світ на них не має.
Третій фактор - відносна слабкість противника.
Так, наприклад, москвини мріють і про Аляску і про Константинополь (навіть дорогий «історичний» фільм був знятий років 10 тому) і взагалі «протоки», тобто пів Туреччини мінімум.
Але ці противники Московії поки що не по зубам, тому з турками вони навіть союзники в багатьох питаннях.
Така сама ситуація була б і з Україною, якби на початку 90-х антиукраїнська влада України не віддала ядерну зброю в обмін на ніщо (тобто на папірець з написом «Будапештський меморандум»), хоча спроби діяти через спецоперації, економічно і «культурно» продовжувались би все одно.
Отже, єдиним фактором, який може змінитись і таким чином привести до закінчення війни є зростання сили України настільки, щоб вона могла завдати поразки Московії.
Причому, як ми бачимо з історії, ця поразка має бути не тільки на території України, але це має бути глобальна поразка агресора. Це - обов’язкова умова, ніякі інші результати не припинять війну.
100 років війни або «Ну, коли вона вже закінчиться?»
Влада в Україні бадьоро, через контрольовані ЗМІ втішає населення країни черговими «благими звістками» про те, що війна от-от закінчиться, презентує грандіозні плани відбудови економіки, житла і інфраструктури, мовляв, весь світ буде скоро відбудовувати Україну (угу), ви тільки дочекайтесь.
То скільки чекати?
Якщо чекати - то дуже довго.
Це так, до слова.
А в дійсності дуже погано, коли влада і сама не знає історії і не консультується з істориками (а також соціологами, психологами, іншими науковцями взагалі), бо тоді могла би зрозуміти, що нас чекає в майбутньому і, відповідно, діяти.
Отже, які є фактори, що спричиняють початок/продовження війни?
Їх всього 3.
Це мотивація, ресурси, відносна слабкість противника (тобто, висока вірогідність його перемогти).
Отже, яка мотивація у москвинської еліти (населення там взагалі не є політичним та й ніяким іншим значущим фактором), щоб воювати?
Подивімось - у неї було все з матеріальних благ світу, які можна собі тільки уявити, нечувані багатства лились на неї рікою за рахунок пограбування надр знищених, поневолених, або манкуртизованих народів. Ці всі багатства охоче приймались всім розвинутим світом і транслювались в гарне відношення і можливість почувати себе, як вдома.
І тут - зненацька - еліта Московщини сама, добровільно втратила цей сприятливий статус, та ще й значну частину коштів і нерухомості в країнах Заходу.
Тобто, мотивація у них - сильніша за матеріальні статки.
Що ж це може бути?
Далеко ходити не треба - треба знати москвинів, їхню національну ідеологію.
Справа в тому, що без України-Руси Московія є, як будинок без фундаменту.
Бо нема такого народу - москвини (русскіє, як вони себе брехливо називають), це - не народ, а манкуртизована спільнота складена з уламків знищених і денаціоналізовавних народів і племен.
Але для того, щоб бути «народом» їм необхідний фундамент - коріння з якого вони зросли.
Звісно, вони могли б обрати якийсь національний фундамент по місцю розташування історичного центру Московщини: угро-фінські племена меря, мещера, весь, вотяки, балтське голядь чи балто-слов’янських північно-східних кривичів, які жили аж до Твері.
Але де ці народи, де їхня культура, історія?
Та вони знищені, як національні спільноти самою ж цією Московією.
Саме тому єдиний з можливих варіантів історичного (і культурного) фундаменту - це
- історія Руси (України), якою вони тішаться вже років 500, як тільки монголо-татарський культурний вплив зменшився і вони вирішили себе відділити від тих.
І в совіцький час цей фундамент нікуди не зникав, достатньо згадати совітській гімн - щось там є про «вєлікую русь».
А останнім часом тільки міцнішав.
Достатньо згадати зведення в Москві величезного пам’ятника київському князю Володимиру, загальному русскоправославобєсію в їхньому суспільстві, почитати праці їхніх ідеологів, просто політиків, та й в просторіччі москвини кажуть «у нас, на Русі», ця приналежність до Руси у них вибита ледь не на підсвідомому рівні..
Тобто «Русь» для них, як ментальний стрижень їхньої ідентичності - невід’ємний від їхнього існування. Київ («мать гарадов русскіх»), Печерська Лавра - для них сакральні символи.
Майже всі знають, що таке «піраміда Маслоу» (хто не знає - гугл в поміч) - то тут класичний приклад - їхня еліта наситившись матеріальними благами переключилась на «духовне» - пошуки і ствердження свого ментального фундаменту.
І заради цього вона згодна на втрату будь-яких матеріальних своїх здобутків (як ми бачимо - так і є!), якщо це, звісно, не буде загрожувати фізичному вимиранню її.
Без «Русі» їм не жити, вони розпадуться, не буде чим об’єднувати різноплемінне безрідне манкуртське кодло.
Тобто, мотивація у них - на рівні з мотивацією існування, вони від неї ніколи не відмовляться, тут не провести аналог «денаціфікації», що зробили в повоєнній Німеччині.
Відмовитись від України-Руси для них все одно, що євреям було відмовитись від Ізраїлю, північним корейцям від Південної Кореї, північним в’єтнамцям - від Південного В’єтнаму.
Рішення про «повернення» України-Руси їхніми елітами було прийнято навіть ще до формального розпаду СРСР, коли стало ясно, що цього не минути.
Тільки методи цього повернення кожна з цих еліт бачила по своєму.
«Економісти» - через економічне поглинання, скупівлю всіх підприємств (і часто, знищення їх, як це сталось, наприклад, з ЛАЗом - найбільшим автобусним виробником в історії), доведення України до повної залежності від Московії. Найбільш впливовими були в часи Кучми, якого вони ж і поставили, саме він роздавав підприємства України москвинським агентам - т.зв. олігархам.
«Ліберали-культурники» - через культурне поглинання, популяризація москвинської мови, музики, культури, особливо серед молоді. Всі ще пам’ятають, який величезний успіх у підлітків мав серіал «Бригада», фільми типу «Брат» та десятки інших серіалів, передач і фільмів? А навала москвинського репу (який втовкмачував молоді москвинські сенси, москвинське бачення життя) вже в останні роки (і дні!) перед повномасштабним вторгненням, коли 90% підлітків слухали його? Якби москвини мали терпіння - то ще 10-20 років такої культурної агресії і військова операція вже була б непотрібна.
«Вояки» - тут зрозуміло - ставка була на пряме військове завоювання України. Проте, довгий час вони відволікались на інші напрямки - Чечня, Грузія.
«Спецслужбісти» - зробили ставку на спецоперації. Прихід Януковича був саме їхнім досягненням. Теоретично саме це і мало принести їм успіх. Всі силовики у Януковича були або москвини або помосковлені донецькі, навіть начальних особистої охорони був громадянин РФ. В СБУ практично всі важливі посади були їхні, почалась заміна вищих офіцерів в ЗСУ. Ще рік-два такої діяльності і процес став би незворотнім. Завадив Майдан. Проте, спеслужбісти не сиділи склавши руки і після нього.
Тут потрібно зробити ремарку - за останні 20 років спецслужбістська еліта Московії підкорила собі всі інші еліти, які стали для неї не більше ніж консультантами і виконавцями, відтак отримала змогу сконцентрувати спільні зусилля, проводячи дійсно гібридні операції.
«Спецслужбісти» це в основному бувші кгб-шники, у них в мізках «прошито» здійснювати саме спецоперації, по можливості самим залишатись «ні при чому», саме тому в 2014 році вони організовували всі ці «референдуми» в Криму і ЛДНР, максимально приховували участь офіційної влади в агресії. Це таки зіграло свою роль, багато хто з зарубіжних партнерів Московії не увів проти неї санкції, згадаймо, що Франція не продала 2 вертольотоносці тільки під тиском США, більшість країн продовжили постачання незамінних запчастин до москвинської зброї, всі санкції були просто посміховиськом.
Навіть повномасштабну війну вони оголосили (і дійсно розраховували, що так і буде) спецоперацією.
І на початку це також себе виправдало, згадаймо, що в перші дні війни три найпотужніші країни ЄС просто очікували «нової реальності», фактично підтримуючи міф про «спецоперацію».
Але, в результаті неймовірного спротиву ЗСУ і ТерОборони перші 2 тижні, коли були зірвані плани бліцкрігу «нова реальність» постала в тому, що всі у Західному світі визнали війну війною і хоч і з запізненням і дуже недостатньо, але все ж стали допомагати Україні.
Відтак, в ментальному вимірі еліта Московії перейшла межу між війною і невійною і тепер немає психологічного кордону, який обмежував би її агресію.
Отже, маємо констатувати наявність потужної мотивації у ворога і відсутність видимих причин, щоб вона зникла.
Ресурси.
Людський. Щодня в Московії народжується більше людей ніж гине на фронті, отже людський ресурс невичерпний і не має тенденції до зменшення.
Паливний. В Московії профіцит палива - отже цей ресурс також не зменшується.
Сировинний (метали та ін.). Те ж саме.
Техніко-технологічний. Всі воєнні заводи Московії працюють в 3 зміни (їх ніхто не бомбить, ніхто не проводить диверсії), необхідні закордонні комплектуючі вони можуть завозити через треті країни (Китай, Індію, Туреччину, ПАР). Ресурс стабільний.
Продовольчий. Профіцит виробництва.
Моральний (втома, тиск суспільства, етс). Насправді цей ресурс є важливим. США саме завдяки вичерпанню цього ресурсу припинили воювати на боці свого союзника - законного уряду Південного В’єтнаму. Також, значною мірою вичерпання цього ресурсу вплинуло на закінчення 1-ї Світової війни - Німеччина втомилась воювати, в тилу почалось повстання, хоча й ініційоване антинімецькими силами, проте підтримане частиною німців. Проте в Московії еліта сама у воєнних діях не задіяна, втрати гарматного м’яса її не хвилюють, а саме гарматне м’ясо (тобто все населення московії) не є політичним суб’єктом, як вже писалось, відтак втоми від війни немає.
Отже, як ми бачимо - ніякі внутрішні фактори не примусять ворога зупинитись. Дехто з надмірних оптимістів сподівається на смерть пуйла («ну, колись же він здохне?»), але вони не розуміють, що путін - ніхто і звати його ніяк. Просто подивіться на його фото в дитинстві, молодості, навіть під час його роботи носильником портфеля у Собчака. Він - не з тих, хто може взяти владу, та ще й в такій державі, як Московія, це міф. Його поставила спецслужбістська еліта і керує ним, як лялькою.
Тому його зникнення нічого не змінить в ситуації, їхня мотивація не зміниться.
Можна вважати, що війна з Московією триває 8 років або більше 100 років (з 1918-го) або майже 900 років (з Андрія «Боголюбського»), але це не дає відповіді на питання, скільки вона іще триватиме.
Колись так само починалась 100-літня війна між Францією і Англією і умови були схожі.
Бо, 1. Була мотивація у англійських королів - «повернення» - саме повернення свого «законного» (так само, як у москвинів є «повернення» України-Руси), а не просто завоювання французького престолу.
2. Були ресурси, які вони значною мірою поповнювали за рахунок захоплених територій (аналог, того, що відбувається зараз на тимчасово окупованими українських землях - пограбунок зерна, та й усіх інших ресурсів, навіть людського - насильна мобілізація окупованого населення).
3. Французи воювали тільки на своїй території, не вторгались в Англію, тому у англійців був завжди надійний тил і не було значних економічних збитків від воєнних дій.
4. Була своя «лднр» - Бургундія. Хоча, й на відміну від дійсних «лндр» - це була самостійна сила, проте вона так само була фактично сепаратистською.
5. Був свій «Крим» (бази на французькій території з яких здійснювалась агресія) - Аквітанія і Кале.
6. Так само французи очкували, що війна «сама закінчиться» чи помре черговий англійський король і наступний не буде воювати, тобто так само нехтували соціальними законами, збірку яких виклав геніальний мислитель Ніколо Макіавеллі («якщо війна має бути, то вона станеться, не можна їй запобігти, але можна вибрати час її початку»)
Відтак, оскільки соціальні закони є не менш реальними, ніж фізичні, то не видно ніяких передумов для того, щоб нинішня війна теж не була «столітньою» (це може бути і 50 і 300 років). Так, можливі перерви час від часу, «перемир’я», так само, як було останні 5-6 років, але сама війна не закінчиться, агресор буде накопичувати сили і з новими силами йти в наступ, запускати все нові й нові ракети по українських містах і селах, обстрілювати артилерією і РСЗВ через кордон і через лінію фронту, бо тепер ніяких стримуючих факторів для цього нема. Адже всі «санкції» проти Московії вже введені (деякі вже знімаються), ніяких інших важелів тиску світ на них не має.
Третій фактор - відносна слабкість противника.
Так, наприклад, москвини мріють і про Аляску і про Константинополь (навіть дорогий «історичний» фільм був знятий років 10 тому) і взагалі «протоки», тобто пів Туреччини мінімум.
Але ці противники Московії поки що не по зубам, тому з турками вони навіть союзники в багатьох питаннях.
Така сама ситуація була б і з Україною, якби на початку 90-х антиукраїнська влада України не віддала ядерну зброю в обмін на ніщо (тобто на папірець з написом «Будапештський меморандум»), хоча спроби діяти через спецоперації, економічно і «культурно» продовжувались би все одно.
Отже, єдиним фактором, який може змінитись і таким чином привести до закінчення війни є зростання сили України настільки, щоб вона могла завдати поразки Московії.
Причому, як ми бачимо з історії, ця поразка має бути не тільки на території України, але це має бути глобальна поразка агресора. Це - обов’язкова умова, ніякі інші результати не припинять війну.