НЕ БІЙТЕСЬ!
1. Людей, що задіяні на Майдані набагато більше, ніж знаходяться на ньому одночасно. Коли я приїхав до ст. М. Хрещатик - ледь зміг вийти з вагону метро - стільки багато було тих, що заходить. І майже всі були з символікою України чи (рідше) ЕС. Проте, й Майдан був повний - тисяч 250 приблизно.
2. Але це я вже побачив потім, бо спочатку відправився на Банкову, до АП. Чув, що там штурм починається, тож не міг відмовити собі в задоволенні прийняти участь. Щоправда, трохи насторожило, що сотні людей вже прямують звідти. Одначе, на "передовому фронті" було все без змін. До речі, до самої лінії протистояння добратись було неможливо, занадто багато було бажаючих кинути в мусоро-беркутівців каменюкою, які виколупували з дороги десь поряд. Тому вирішив розібратись з ситуацією. Частина мітингувальників час від часу кричала "НаМайдан!". Я підійшов до них і кажу - який Майдан, сюди треба іще народу. А вони, мовляв - провокатори там. А що, питаю, на Майдані робити, слухати виступи й скандувати? Давайте тут стояти, просто блокувати будемо "без провокацій". У відповідь - мовчання. Що там за "провокатори" і чи провокатори дійсно - ніхто до сих пір не знає. Але я точно знаю, що аби пішли всі разом на беркутівців - зім'яли би їх і увірвалися б в АП. Зустрів 4-х хлопців з Харкова, всі москвомовні, але вони за те, щоби блокувати АП. А україномовний біля них переконував їх йти звідси "на Майдан". Я підійшов і "вписався" за них - кажу, який Майдан, тут треба бути, там і без нас людей вистачає. Тут "намайданівці" починають скандувати (це так, щоб спонукати інших) - "На Майдан, На Майдан!". Я у відповідь - разом з харків'янами - "Стоїмо, Стоїмо" - і так більшість залишилась. Одначе, коли пустили сльозогінний газ (дійсно таки сльозогінний, на собі перевірив), прийшлось відійти подалі, всі навколи сильно кашляли. Дехто з тих, хто залишився мали маски, не знаю, чи вони їм допомагали від газу. Відходжу - дивлюсь, ззаду десятки, а то й сотні людей починають різко бігти в мій бік (йду в напрямку до Майдану). Думаю, зараз, якщо всі побіжать (а там тисяч 5 чоловік) - потопчуть одне одного, будуть жертви. Кричу - "Стійте! Не бійтесь!". Декілька чоловік зреагували й зупинились. Схопились за руки - перегороджуємо дорогу (Інститутську). Інші, хто бігли - побачили - заспокоїлись, зупинились, паніка припинена. Схоже, це ще післявчорашній синдром страху перед беркутівцями. Не треба боятись - так кажу всім, хто йде звідти. В той ще час іде й зворотній рух - наверх піднімаються люди з Майдану. Їх по дорозі зустрічають "намайданівці" з гучномовцями й кричать "НаМайдан!Там (біля АП)-провокатори". Люди зупиняються, не знаючи, що робити далі, я підходжу - кажу, НЕ БІЙТЕСЬ. І люди йдуть далі, до АП. Прийшов депутат і став просити всіх піти, бо весь провід спротиву прийняв таке рішення. Потім все відносно заспокоїлось - пішов на Майдан, послухати, що там скажуть.
3. Вразив виступ шахтаря з Донбасу. Хоч і московською мовою і він сам москвин за походженням, але українськонаціоналістичний Майдан сприйняв його, як свого. Треба було його чути. "Наш Великий Украинский Народ. Наша Великая Украина. Слава Украине" - такі слова були в його виступі. І ні в кого з майданівців, в більшості своїй - щирих націоналістів й думки не виникло якось дорікнути йому чи відділити його від поняття "свої". Дійсно - брат, нічого не скажеш. Притому, казав він щиро, це відчувається. Що ж - Україна зараз на передовій всієї раси і Люди відчувають це підсвідомо, єднаються. Вільно-козацька свідомість має перебороти імперсько-ординську. А потім - підемо далі...
2. Але це я вже побачив потім, бо спочатку відправився на Банкову, до АП. Чув, що там штурм починається, тож не міг відмовити собі в задоволенні прийняти участь. Щоправда, трохи насторожило, що сотні людей вже прямують звідти. Одначе, на "передовому фронті" було все без змін. До речі, до самої лінії протистояння добратись було неможливо, занадто багато було бажаючих кинути в мусоро-беркутівців каменюкою, які виколупували з дороги десь поряд. Тому вирішив розібратись з ситуацією. Частина мітингувальників час від часу кричала "НаМайдан!". Я підійшов до них і кажу - який Майдан, сюди треба іще народу. А вони, мовляв - провокатори там. А що, питаю, на Майдані робити, слухати виступи й скандувати? Давайте тут стояти, просто блокувати будемо "без провокацій". У відповідь - мовчання. Що там за "провокатори" і чи провокатори дійсно - ніхто до сих пір не знає. Але я точно знаю, що аби пішли всі разом на беркутівців - зім'яли би їх і увірвалися б в АП. Зустрів 4-х хлопців з Харкова, всі москвомовні, але вони за те, щоби блокувати АП. А україномовний біля них переконував їх йти звідси "на Майдан". Я підійшов і "вписався" за них - кажу, який Майдан, тут треба бути, там і без нас людей вистачає. Тут "намайданівці" починають скандувати (це так, щоб спонукати інших) - "На Майдан, На Майдан!". Я у відповідь - разом з харків'янами - "Стоїмо, Стоїмо" - і так більшість залишилась. Одначе, коли пустили сльозогінний газ (дійсно таки сльозогінний, на собі перевірив), прийшлось відійти подалі, всі навколи сильно кашляли. Дехто з тих, хто залишився мали маски, не знаю, чи вони їм допомагали від газу. Відходжу - дивлюсь, ззаду десятки, а то й сотні людей починають різко бігти в мій бік (йду в напрямку до Майдану). Думаю, зараз, якщо всі побіжать (а там тисяч 5 чоловік) - потопчуть одне одного, будуть жертви. Кричу - "Стійте! Не бійтесь!". Декілька чоловік зреагували й зупинились. Схопились за руки - перегороджуємо дорогу (Інститутську). Інші, хто бігли - побачили - заспокоїлись, зупинились, паніка припинена. Схоже, це ще післявчорашній синдром страху перед беркутівцями. Не треба боятись - так кажу всім, хто йде звідти. В той ще час іде й зворотній рух - наверх піднімаються люди з Майдану. Їх по дорозі зустрічають "намайданівці" з гучномовцями й кричать "НаМайдан!Там (біля АП)-провокатори". Люди зупиняються, не знаючи, що робити далі, я підходжу - кажу, НЕ БІЙТЕСЬ. І люди йдуть далі, до АП. Прийшов депутат і став просити всіх піти, бо весь провід спротиву прийняв таке рішення. Потім все відносно заспокоїлось - пішов на Майдан, послухати, що там скажуть.
3. Вразив виступ шахтаря з Донбасу. Хоч і московською мовою і він сам москвин за походженням, але українськонаціоналістичний Майдан сприйняв його, як свого. Треба було його чути. "Наш Великий Украинский Народ. Наша Великая Украина. Слава Украине" - такі слова були в його виступі. І ні в кого з майданівців, в більшості своїй - щирих націоналістів й думки не виникло якось дорікнути йому чи відділити його від поняття "свої". Дійсно - брат, нічого не скажеш. Притому, казав він щиро, це відчувається. Що ж - Україна зараз на передовій всієї раси і Люди відчувають це підсвідомо, єднаються. Вільно-козацька свідомість має перебороти імперсько-ординську. А потім - підемо далі...