Як українцям вибирати Президента?
Все дуже просто. По перше - відкинути зі списку кандидатів всіх чужинців і їхніх маріонеток, а також «мутних типів» типу бувших спецслужбістів (просто тому, що нема можливості перевірити всі їхні зв’язки і природу) і «низькомедійних» персонажів, тобто тих, про яких знає менше 20-30% населення.
Причому, мені самому навіть трохи жаль так робити, є декілька маловідомих, наприклад, Стеценко, погляди якого мені до вподоби, а із спецслужбістів - Наливайченко, який єдиний з політиків прямо заявив татарським сепаратистам на їхньому ж каналі АТР, що дзуськи вам, а не автономію.
По друге - отримавши список своїх - скористатись загальнодоступними і не дуже джерелами інформації, а головне - логікою і вибрати з них.
На даних виборах після математичних дій першого пункту у нас залишиться три кандидати - Кошулинський, Гриценко, Садовий.
Спробуємо проаналізувати кожного.
1. Кошулинський. Безумовно, з цих трьох - найкращий кандидат з точки зору людських якостей і ідеології. Пішов у військо і на фронт (по повістці, але ми всі розуміємо, що хто не хотів піти - той мав тисячу можливостей це не зробити), відтак, навряд чи може бути заляканий, має досвід управлінської роботи і політичної діяльності. Розуміє коріння проблем народу. Основний недолік - членство у «Свободі». Справа знову ж таки у звичайній математиці і логіці. Якщо Республіканська партія в США висуває свого кандидата, то її приблизно 50% рейтингу значною мірою транслюються на цього самого кандидата, а якщо «Свобода» має рейтинг 5-7% і висуває кандидата від себе, то таким чином вона штучно обмежує його можливості. В цій ситуації вірним ходом було б максимальне дистанціювання Кошулинського від «Свободи», навіть вихід з неї і позиціонування себе, як патріота і борця з Кастою Паразитаріїв, що окупувала Україну. Проте, Кошулинський цього не робить (ще не пізно), транслюючи в ефір свободівські гасла і загальні речення. Ось приклад : «Завдання нової влади - створити могутній середній клас в Україні - не менше 60% працездатного населення. Щоби це стало можливим, треба ліквідувати панування олігархії й дати підприємцям можливість відкривати нові робочі місця»
Все правильно (по суті) - але не чіпає, це гасла для спокійної центральноєвропейської країни, де нема війни і частково або повністю націократичне правління. Часто в його інтерв’ю проскакує «як пропонує «ВО «Свобода»…», тобто таке відчуття, що його участь у президентських перегонах розрахована не на перемогу, а на попередню передвиборчу парламентську кампанію «Свободи». А для того, щоб перемоги - треба дуже хотіти і ставити собі за мету. Припускаю, що й Тягнибок не дуже цим переймається, адже, якщо Кошулинський стане Президентом, то це боляче вдарить по його самолюбству. Тому то ми маємо таку слабку підтримку на виборах від партії. Достатньо привести факт, що сторінка Кошулинського в твіттері має всього 1315 читачів, це при тому, що тільки членів «Свободи» ми маємо щонайменше десятки тисяч. Та й сам він має більш різко проявляти лідерські якості. Створювати інфоприводи. Включати харизму, нести те, що населення хоче почути, а не 3-5% націоналістів-інтелектуалів. Хоча, час ще є, було б бажання.
2. Гриценко. Скоріше за все - найбільш медійний, упізнаваний для населення кандидат, достатньо згадати, що на минулих виборах зайняв 4-те місце. З позитивних якостей, наприклад, така, як скромність. Будучи міністром оборони не підвищив собі військове звання, як був полковником - так і залишився. Знає політичну «кухню», має досвід керівничої роботи. Однак, не вистачає рішучості, сміливості і харизми. На мій погляд, його син - учасник «Автомайдану» був би набагато більш підходящим для роботи на посаді Президента.
3. Садовий. Достатньо впізнаваний населенням. Особисто він не дуже чітко декларує свою ідеологічну позицію. По типу «за мир у всьому світі», позиціонуючи себе більше, як господарника. Проте, його фракція «Самопоміч» у Верховній Раді зайняла чітко проукраїнську позицію, практично ніколи не підтримуючи чужинську більшість. Та й у самій фракції ні одного чужинця нема. Його канал «24» також є абсолютно нетерпими не тільки то теперішньої формальної влади, але й до усієї чужинської Касти Паразитаріїв. Абсолютно вірно, виходячи з відносно невеликого бюджету веде президентську кампанію, створює інфоприводи, робить гучні заяви. Наприклад: «Ремонтуйте тюрми, щоб потім вам було комфортно...", - звернення до Порошенка і Ко», Також, оскільки Президент діє не сам, а через свою команду, почав цілком правильний процес представлення своїх кандидатів на посади, що призначаються Президентом. Чого, до речі, не робить ні один з інших кандидатів. І кандидатури, на мій погляд, непогані. Оксана Сироїд - на посаду Генерального Прокурора. Виходячи з гарної юридичної освіти і природної прискіпливості, на мій погляд - найкраща на сьогодні кандидатура. Тарас Пастух - на посаду Міністра Оборони. Тарас пішов добровільно на фронт в липні 2014, в листопаді того ж року був обраний депутатом, але й понині залишається в списках розвідувальної роти 128-ої гірсько-піхотної бригади… До цього працював на керівних посада у ВАТ «Опілля», яке славиться своїм пивом. А хороше, здорове пиво - це здорова нація. Чехи, данці і німці не дадуть збрехати.
Отже, маємо кандидатів на будь-який смак, важливо тепер якомога ширше розповсюдити цю інформацію і сконцентруватись на одному-двох, щоб вони 100% попали у другий тур, враховуючи фальсифікації, шалений інформаційний тиск, брехню і підкуп виборців, що практикують чужинські кандидати.
Якщо вже зайшла мова про чужинців, то згадаю про відносно новий метод інформаційного впливу, який вони застосовують проти виборців. Це так звані «рейтинги соціологічних агенцій», які вкидуються в інфопростір тим чи іншим кандидатом. Що цікаво - всі три головних чужинських кандидати публікують «рейтинги» де всі вони є в трійці лідерів «не допускаючи» туди українців. Таке відчуття, коли подивишся ці «рейтинги», що в Україні українців залишились не більше 5%...
Проте, для внутрішнього користування вони знімають й дійсні рейтинги. Ось один з них, який опублікував український розвідник з партії «Батьківщина» (мову зберігаю): «Вот "закрытая" социология от Юли 1.Зеля -13% 2.Садовый -13% 3.ПеПо-10% 4.Юля-9% 5.пидары(бойко,вилкул)-6% 6.ГрЫц-5% 7.ляшко-4% Другой кандидат -5% 25% точно не пойдут 10% не определились З.ы. Садовый побеждает ПеПо -вот почему "официальные" рейтинги рисуют Садовому 5%.
За достовірність не ручаюсь, але цей рейтинг набагато більш схожий на дійсний ніж ті, що публікуються.
Тож, не спимо, не гавимо, не лінуємось, щоб потім не плакатись, що «народ поганий і так проголосував», це будемо ми погані, що не донесли до народу.
Наостанок знов приведу цитату з твіттера: «Бариги голосують за баригу, клоуни - за клоуна, лярви - за лярву, свинособаки - за свинособаку і лише Українці - за українця».
Причому, мені самому навіть трохи жаль так робити, є декілька маловідомих, наприклад, Стеценко, погляди якого мені до вподоби, а із спецслужбістів - Наливайченко, який єдиний з політиків прямо заявив татарським сепаратистам на їхньому ж каналі АТР, що дзуськи вам, а не автономію.
По друге - отримавши список своїх - скористатись загальнодоступними і не дуже джерелами інформації, а головне - логікою і вибрати з них.
На даних виборах після математичних дій першого пункту у нас залишиться три кандидати - Кошулинський, Гриценко, Садовий.
Спробуємо проаналізувати кожного.
1. Кошулинський. Безумовно, з цих трьох - найкращий кандидат з точки зору людських якостей і ідеології. Пішов у військо і на фронт (по повістці, але ми всі розуміємо, що хто не хотів піти - той мав тисячу можливостей це не зробити), відтак, навряд чи може бути заляканий, має досвід управлінської роботи і політичної діяльності. Розуміє коріння проблем народу. Основний недолік - членство у «Свободі». Справа знову ж таки у звичайній математиці і логіці. Якщо Республіканська партія в США висуває свого кандидата, то її приблизно 50% рейтингу значною мірою транслюються на цього самого кандидата, а якщо «Свобода» має рейтинг 5-7% і висуває кандидата від себе, то таким чином вона штучно обмежує його можливості. В цій ситуації вірним ходом було б максимальне дистанціювання Кошулинського від «Свободи», навіть вихід з неї і позиціонування себе, як патріота і борця з Кастою Паразитаріїв, що окупувала Україну. Проте, Кошулинський цього не робить (ще не пізно), транслюючи в ефір свободівські гасла і загальні речення. Ось приклад : «Завдання нової влади - створити могутній середній клас в Україні - не менше 60% працездатного населення. Щоби це стало можливим, треба ліквідувати панування олігархії й дати підприємцям можливість відкривати нові робочі місця»
Все правильно (по суті) - але не чіпає, це гасла для спокійної центральноєвропейської країни, де нема війни і частково або повністю націократичне правління. Часто в його інтерв’ю проскакує «як пропонує «ВО «Свобода»…», тобто таке відчуття, що його участь у президентських перегонах розрахована не на перемогу, а на попередню передвиборчу парламентську кампанію «Свободи». А для того, щоб перемоги - треба дуже хотіти і ставити собі за мету. Припускаю, що й Тягнибок не дуже цим переймається, адже, якщо Кошулинський стане Президентом, то це боляче вдарить по його самолюбству. Тому то ми маємо таку слабку підтримку на виборах від партії. Достатньо привести факт, що сторінка Кошулинського в твіттері має всього 1315 читачів, це при тому, що тільки членів «Свободи» ми маємо щонайменше десятки тисяч. Та й сам він має більш різко проявляти лідерські якості. Створювати інфоприводи. Включати харизму, нести те, що населення хоче почути, а не 3-5% націоналістів-інтелектуалів. Хоча, час ще є, було б бажання.
2. Гриценко. Скоріше за все - найбільш медійний, упізнаваний для населення кандидат, достатньо згадати, що на минулих виборах зайняв 4-те місце. З позитивних якостей, наприклад, така, як скромність. Будучи міністром оборони не підвищив собі військове звання, як був полковником - так і залишився. Знає політичну «кухню», має досвід керівничої роботи. Однак, не вистачає рішучості, сміливості і харизми. На мій погляд, його син - учасник «Автомайдану» був би набагато більш підходящим для роботи на посаді Президента.
3. Садовий. Достатньо впізнаваний населенням. Особисто він не дуже чітко декларує свою ідеологічну позицію. По типу «за мир у всьому світі», позиціонуючи себе більше, як господарника. Проте, його фракція «Самопоміч» у Верховній Раді зайняла чітко проукраїнську позицію, практично ніколи не підтримуючи чужинську більшість. Та й у самій фракції ні одного чужинця нема. Його канал «24» також є абсолютно нетерпими не тільки то теперішньої формальної влади, але й до усієї чужинської Касти Паразитаріїв. Абсолютно вірно, виходячи з відносно невеликого бюджету веде президентську кампанію, створює інфоприводи, робить гучні заяви. Наприклад: «Ремонтуйте тюрми, щоб потім вам було комфортно...", - звернення до Порошенка і Ко», Також, оскільки Президент діє не сам, а через свою команду, почав цілком правильний процес представлення своїх кандидатів на посади, що призначаються Президентом. Чого, до речі, не робить ні один з інших кандидатів. І кандидатури, на мій погляд, непогані. Оксана Сироїд - на посаду Генерального Прокурора. Виходячи з гарної юридичної освіти і природної прискіпливості, на мій погляд - найкраща на сьогодні кандидатура. Тарас Пастух - на посаду Міністра Оборони. Тарас пішов добровільно на фронт в липні 2014, в листопаді того ж року був обраний депутатом, але й понині залишається в списках розвідувальної роти 128-ої гірсько-піхотної бригади… До цього працював на керівних посада у ВАТ «Опілля», яке славиться своїм пивом. А хороше, здорове пиво - це здорова нація. Чехи, данці і німці не дадуть збрехати.
Отже, маємо кандидатів на будь-який смак, важливо тепер якомога ширше розповсюдити цю інформацію і сконцентруватись на одному-двох, щоб вони 100% попали у другий тур, враховуючи фальсифікації, шалений інформаційний тиск, брехню і підкуп виборців, що практикують чужинські кандидати.
Якщо вже зайшла мова про чужинців, то згадаю про відносно новий метод інформаційного впливу, який вони застосовують проти виборців. Це так звані «рейтинги соціологічних агенцій», які вкидуються в інфопростір тим чи іншим кандидатом. Що цікаво - всі три головних чужинських кандидати публікують «рейтинги» де всі вони є в трійці лідерів «не допускаючи» туди українців. Таке відчуття, коли подивишся ці «рейтинги», що в Україні українців залишились не більше 5%...
Проте, для внутрішнього користування вони знімають й дійсні рейтинги. Ось один з них, який опублікував український розвідник з партії «Батьківщина» (мову зберігаю): «Вот "закрытая" социология от Юли 1.Зеля -13% 2.Садовый -13% 3.ПеПо-10% 4.Юля-9% 5.пидары(бойко,вилкул)-6% 6.ГрЫц-5% 7.ляшко-4% Другой кандидат -5% 25% точно не пойдут 10% не определились З.ы. Садовый побеждает ПеПо -вот почему "официальные" рейтинги рисуют Садовому 5%.
За достовірність не ручаюсь, але цей рейтинг набагато більш схожий на дійсний ніж ті, що публікуються.
Тож, не спимо, не гавимо, не лінуємось, щоб потім не плакатись, що «народ поганий і так проголосував», це будемо ми погані, що не донесли до народу.
Наостанок знов приведу цитату з твіттера: «Бариги голосують за баригу, клоуни - за клоуна, лярви - за лярву, свинособаки - за свинособаку і лише Українці - за українця».