Катерина Калитко
КАТЕХИЗИС
Що відбувається?
Нас прийшли вбивати.
Нас убивають просто зараз.
Нас убиватимуть далі.
Нас ніколи не вб'ють.
Чому нас хочуть убити?
Ми антитеза
украденої історії, білий камінь,
об який не змикається коло пітьми,
зерна, що їх намагаються поховати,
а вони проростають щоразу
сильнішою мовою,
красивішими дітьми.
Що я обираю?
Бути тромбоцитом у в'язкій крові країни.
Поміж сотень інших кидатися
рубцювати розтяту рану,
зрощувати перебиту жилу.
Безіменна, важка і чесна робота.
Що мене годує?
Чорна лють залізними пальцями
торкається моїх вуст,
пальцями, що пахнуть стервом -
бо вивертала
посеред поля
ворожі нутрощі.
Поки не прийде, я не годна заснути.
Кому я вірю?
Близьким, що стали ще ближчими,
ніби стиснулися в кулак,
аж роблять боляче одне одному.
Щоранку цим болем
повертаюся до життя.
Щовечора у молитві
перелічую імена.
Не знаю іншого бога, крім війська.
Як я молюся?
Нехай тобі
ніхто нічого ніколи не заподіє.
І цілую фото у телефоні.
Кого перекреслюю?
Тих, що
стартують з війни, як з трампліну,
летять високо, так високо,
що й кров'ю майже не пахне.
Тих, що
вираховують, скільки можна витиснути
із цієї війни: статусу, посиленого інтересу, шани або жалю.
Тих, що
стають упевнено, професійно
коментаторами війни,
поки інші несуть на хребтах
найбруднішу її роботу.
Від чого застерігаю?
Коли звертаєтеся на обтічне "ви"
до уявленої спільноти,
аби розбудити емпатію -
лють поточується і вихиляє стегнами,
ніби портова дівка.
Мертві цивільні робляться двічі мертвими,
якщо не сказати, що їх
саме убито,
і як,
і ким.
Яка буде відповідь?
Надішлють блок
дорослих памперсів, ляльку,
трамадолу почату пачку -
три пігулки у блістері.
Що нам робити?
Ми мусимо убивати.
Довге двадцяте століття
закінчилося саме цим.
Це тепер наш хліб щоденний.
Захиститися, помститися. Убивати.
Допомагати вбивати.
Подивіться, на що нас перетворили.
Що говорити всім?
Промовляйте слово "вбивати",
хай прописується в свідомості.
Нікому не залишили бодай ілюзії вибору:
нас прийшли вбивати
вчергове
лютневого ранку.
Всі квитки старої мови погашено,
лишився один:
чесне слово "вбивати".
Всім і кажіть:
не молитися і не плакати,
не підписувати петиції,
не посвячувати цю землю
всеможливим богам -
лише вбивати за неї.
Хто почує?
А як прийде хто, і стане поруч, і скаже -
убиватиму разом із тобою, для тебе,
несімо цю війну, цей мішок із тілами,
спільно, або
я принаймні не відвертатимусь
од очей твоїх мертвих,
од страшної відплати за них -
то хіба з таким
говорити й далі.