Остап Cливинський
Мова, яку інші вважають
примхою, впертістю,
навмисністю, ексцентричністю, -
ніби хапаєш кухонний ніж,
коли всі чемно беруть виделки,
і шматуєш ним спільну тему,
аж доки з неї не бризне кров.
Не я її вибрав, - кажу, -
повірте, мене з дитинства годували
з цього ножа,
я звик так їсти,
я не можу без крові, я знаю,
вона є в усьому, чи про музику говоримо,
чи про повітря,
я довго відтирав свою мову від крові,
і часом вона зовсім чиста, ніби нова,
ніби то не вона калічила мене у кишені,
ніби то не їй колись не встигли приробити руків’я,
а потім знову замахуюсь надто сильно,
аж до крові і пустки всередині,
і стає вже запізно
- завжди запізно -
просити пробачення.
24.07.20