Українська поезія: Сергій Жадан

[ariuslynx]

Тоді починається вечір. Саме тоді
жінки лишають будинки й виходять на берег,
дивляться, що там робиться у воді,
озираються на кожен шерех.
Знають, скільки всього припливе сюди,
скільки сонця й ночі буде в олії,
скільки довкола них важкої води,
скільки довкола вірності і надії.

А чоловіки стоять у човнах,
викручують роби намоклі,
помічають щось у берегових вогнях,
розглядають дерева в чорні біноклі.
Знають, яка підступна ця вода.
В ній не хочеться ні жити, ні помирати.
Знають, що під будинками в них мертва руда,
а повітря над ними складається зі зневіри й зради.

І лише там, де хвилі виснажено вертають назад,
де пісок захлинається в хвилях, сягнувши своєї міри,
видно, що вірності в повітрі стільки ж, скільки і зрад,
а надії довкола стільки ж, скільки й зневіри.
І все те, що є, випалюється, мов ліси,
і зберігається, як церковне срібло.
Тиша лише посилює голоси.
Темрява лише окреслює світло.