Парня в горы тяни- рискни! Не бросай одного его (с)
Дивно, але тільки тепер дійшли руки до написання- що б розповісти вам, і ще раз нагадати собі та всім що гори це не жарти будь то Карпати чи Кавказ.
Спробувала поскладати до купи пережиті враження.
П.С. Степане, ось обіцяний звіт! )
В місяці лютому цього року наша славна компанія зібралася пофрірайдити на г. Близниці.
Двома машинами ми раненько виїхали з міста, і не задалася поїздка з самого ранку.
Наш водій (по сумісництву фотограф), уявляючи себе як мінімум Шумахером, на закритому повороті і на великій швидкості вирішив обігнати машину, чим створив аварійну ситуацію, налякав нас і підгодував даїшників які їхали за нами.
А тим часом друга машина вже чекала на нас в Ясінях. Їм теж трохи не пощастило - коли їх обганяла машина то зачепила бокове дзеркало яке тріснуло (але ж ми не забобонні ).
Після такого «вдалого» початку настрій в нас був фактично відсутній. Заладували себе і спорядження в ГАЗ 66-й, та й поволі доїхали до Драгобрату.
Купили квитки на нову кріселку, я сідаю першою, кладу поруч з собою рюкзак з шоломом, чую дивний звук і дивлюся як мій шолом стрімко падає вниз...ну от маєш тобі! Обертаюся назад що б сказати народу про евакуацію мого шолому і бачу як в Руслана, який сів позаду в кріселку, відчепляється лижа і теж летить вниз. Компанія позаду нас істерично сміється, спостерігаючи картину з літаючими шоломами і лижами, добре що не лижниками ) Прийшлось спускатися вниз за шоломом і лижою, знов втрачений час.
І ось, ми вже на перемичці всі в зборі, вирушаємо на Близницю, кулуари якої так і манять.
Дійшовши до перших жандармів нас наздоганяє компанія Дьоми і shkirka_irka
Милуємось краєвидами і горами ніби покритими вершками)
Сніжок приємний, погодка нормальна, настрій покращується, на вершину фактично взлітаєм.
Прощаємось з друзями--сноубордистами, які гарно дропають з карінзу і, за декілька хвилин бачимо лише іх сліди на снігу. Сердце б'ється частіше в передчутті незабутнього спуску. Наша група розділяється на дві- ті хто просто спускається по лінії підйому і, ті хто стрибає з карнізу і їде в кулуар.
Пєрвий пашол! )
ну і я туди ж
Успішно спустились кулуаром, сніг стабільний, зідзвонились з другою частиною групи - у них все теж гаразд. Приймаємо рішення ще раз підніматись на жандарм що б відловити хоча б пару секунд чудесного катання. Юрібайку спуск не пішов і він, не розділяючи нашого ентузіазму, сказав що їде вниз на турбазу. Оглянувши схил , по якому він зібрався сам спускатись, не помітили нічого небезпечного та й відпустили його з умовою постійно тримати нас в курсі де він і як він.
Сказано- зроблено, через 5 хвилин подзвонив Юра і сказав що в нього все гаразд, вже майже біля турбази. Отже, маємо час на ще один підйом і спуск) Дійшовши до заплановаго схилу почав дзвонити телефон, Руслан щось метушливо розповідав про Юру який загубив свою лижу в снігу і треба швидко їхати вниз-йому допомагати. Добре що в нас з собою було дві протилавинні лопати і щуп. Підїхавши до місця, де Юра загубив лижу ми, м'яко кажучи, офігіли бо він підрізав схил і зірвав добрячий сніговий пласт, який проніс його пару метрів, добре що нічого не пошкодив.
Вгорі чітко видно лінію відриву
Всі активно прийнялися шукати загублену лижу, було не легко- великі пласти снігу з кожною хвилиною ставали все тяжчими
За хвилин 40 наші пошуки успішно завершилися )
Але, замість того що б спокійно спуститися вниз на ГАЗі-66му, ми прийняли рішення їхати вниз самостійно. Чи ми не фрірайдери! (?)
Знаючи яка там дорога я була категорично проти цієї ідеї але більшість, все ж таки, була "за". На спуску сильно покоцала об каміння лижі та потім набагато більше витратила на їх відновлення.
Душа вимагала компенсації за всі моральні травми, які ми пережили за один день- вирушили на пошуки найближчого генделика. Пляшка "Закарпатського" і гарячий чай були саме те- привітали Юру з другим днем народження.
------------------------------------------------------------------------------
Як часто ми недооцінюємо власні сили і гори.
Вважаємо, що розповіді про лавини в Карпатах і про загиблих людей це "казки діда Панаса"
Думаємо -Ну що з нами може трапитись? Ми ж такі досвідчені! Ми все знаємо!
А ні, нічого подібного, шановні -нічого не знаємо!
І, доки не опиняємось в подібній ситуації, не можемо в повному обсязі зрозуміти всю міць та силу гір.
Сподіваюсь, що ця історія хоч комусть принесе користь і дасть можливість уникнути подібної ситуації, яка, Слава Богу, для нас завершилась позитивно.
Здорова критика і "втики" приймаються)
Спробувала поскладати до купи пережиті враження.
П.С. Степане, ось обіцяний звіт! )
В місяці лютому цього року наша славна компанія зібралася пофрірайдити на г. Близниці.
Двома машинами ми раненько виїхали з міста, і не задалася поїздка з самого ранку.
Наш водій (по сумісництву фотограф), уявляючи себе як мінімум Шумахером, на закритому повороті і на великій швидкості вирішив обігнати машину, чим створив аварійну ситуацію, налякав нас і підгодував даїшників які їхали за нами.
А тим часом друга машина вже чекала на нас в Ясінях. Їм теж трохи не пощастило - коли їх обганяла машина то зачепила бокове дзеркало яке тріснуло (але ж ми не забобонні ).
Після такого «вдалого» початку настрій в нас був фактично відсутній. Заладували себе і спорядження в ГАЗ 66-й, та й поволі доїхали до Драгобрату.
Купили квитки на нову кріселку, я сідаю першою, кладу поруч з собою рюкзак з шоломом, чую дивний звук і дивлюся як мій шолом стрімко падає вниз...ну от маєш тобі! Обертаюся назад що б сказати народу про евакуацію мого шолому і бачу як в Руслана, який сів позаду в кріселку, відчепляється лижа і теж летить вниз. Компанія позаду нас істерично сміється, спостерігаючи картину з літаючими шоломами і лижами, добре що не лижниками ) Прийшлось спускатися вниз за шоломом і лижою, знов втрачений час.
І ось, ми вже на перемичці всі в зборі, вирушаємо на Близницю, кулуари якої так і манять.
Дійшовши до перших жандармів нас наздоганяє компанія Дьоми і shkirka_irka
Милуємось краєвидами і горами ніби покритими вершками)
Сніжок приємний, погодка нормальна, настрій покращується, на вершину фактично взлітаєм.
Прощаємось з друзями--сноубордистами, які гарно дропають з карінзу і, за декілька хвилин бачимо лише іх сліди на снігу. Сердце б'ється частіше в передчутті незабутнього спуску. Наша група розділяється на дві- ті хто просто спускається по лінії підйому і, ті хто стрибає з карнізу і їде в кулуар.
Пєрвий пашол! )
ну і я туди ж
Успішно спустились кулуаром, сніг стабільний, зідзвонились з другою частиною групи - у них все теж гаразд. Приймаємо рішення ще раз підніматись на жандарм що б відловити хоча б пару секунд чудесного катання. Юрібайку спуск не пішов і він, не розділяючи нашого ентузіазму, сказав що їде вниз на турбазу. Оглянувши схил , по якому він зібрався сам спускатись, не помітили нічого небезпечного та й відпустили його з умовою постійно тримати нас в курсі де він і як він.
Сказано- зроблено, через 5 хвилин подзвонив Юра і сказав що в нього все гаразд, вже майже біля турбази. Отже, маємо час на ще один підйом і спуск) Дійшовши до заплановаго схилу почав дзвонити телефон, Руслан щось метушливо розповідав про Юру який загубив свою лижу в снігу і треба швидко їхати вниз-йому допомагати. Добре що в нас з собою було дві протилавинні лопати і щуп. Підїхавши до місця, де Юра загубив лижу ми, м'яко кажучи, офігіли бо він підрізав схил і зірвав добрячий сніговий пласт, який проніс його пару метрів, добре що нічого не пошкодив.
Вгорі чітко видно лінію відриву
Всі активно прийнялися шукати загублену лижу, було не легко- великі пласти снігу з кожною хвилиною ставали все тяжчими
За хвилин 40 наші пошуки успішно завершилися )
Але, замість того що б спокійно спуститися вниз на ГАЗі-66му, ми прийняли рішення їхати вниз самостійно. Чи ми не фрірайдери! (?)
Знаючи яка там дорога я була категорично проти цієї ідеї але більшість, все ж таки, була "за". На спуску сильно покоцала об каміння лижі та потім набагато більше витратила на їх відновлення.
Душа вимагала компенсації за всі моральні травми, які ми пережили за один день- вирушили на пошуки найближчого генделика. Пляшка "Закарпатського" і гарячий чай були саме те- привітали Юру з другим днем народження.
------------------------------------------------------------------------------
Як часто ми недооцінюємо власні сили і гори.
Вважаємо, що розповіді про лавини в Карпатах і про загиблих людей це "казки діда Панаса"
Думаємо -Ну що з нами може трапитись? Ми ж такі досвідчені! Ми все знаємо!
А ні, нічого подібного, шановні -нічого не знаємо!
І, доки не опиняємось в подібній ситуації, не можемо в повному обсязі зрозуміти всю міць та силу гір.
Сподіваюсь, що ця історія хоч комусть принесе користь і дасть можливість уникнути подібної ситуації, яка, Слава Богу, для нас завершилась позитивно.
Здорова критика і "втики" приймаються)