ФОНД Діани Макарової: ПРИБИРАТИ ЗА СОБОЮ - ЦЕ КРУТО!
За посиланням - світлини, що дуже багато додають до тексту:
https://www.facebook.com/diana.makarova.37/posts/1480510195343010
На ДРИМІ про ФОНД - у спілці
lenta_ua по тегу
фонд --- http://lenta-ua.dreamwidth.org/tag/фонд
* * *
ФОНД Діани Макарової: ПРИБИРАТИ ЗА СОБОЮ - ЦЕ КРУТО!
ПРИБИРАТИ ЗА СОБОЮ - ЦЕ КРУТО!
знаєте, що робить досвідчений волонтер, прибувши на нову для себе позицію, знайомлячись з новим для команди підрозділом?
Волонтер, якому за короткий час знайомства й спілкування потрібно зрозуміти, чи варто співпрацювати з цим підрозділом?
Чи варто витрачати дорогоцінні народні гроші на цих військових?
Наскільки потрібна допомога й яка?
Чи не вилетять гроші, затрачені на допомогу, в трубу або на ОЛХ?
Наскільки рішучий тут командир, досвідчений зампотєх та порядний зампотил (ну-ну, не посміхайтесь, слова "порядний зампотил" лише здаються оксюмороном, буває всяко, знаєте)
Досвідчений волонтер, приїхавши на нову позицію, одразу йде до туалету.
Да, братці - там буде відповідь на усі питання.
Коли ви вже з полегшеннм зітхнете, "оправівшись і закуривши" після довгої тряскої дороги - ви озирнетесь довкола і можете виносити вердикт.
Ми бачили такі туалети, з яких людину хіба виносити вперед ногами, якщо раптом людина там затрималась на півтори секунди довше.
І ми бачили храми.
Туалет-храм на позиції, в лісі чи посадці, дбайливо огорнутий чорною плівкою, або вибудований зі свіжих дощок, забезпечений не лише блоком туалетного паперу, дбайливо вивішеного поруч з... ну, ви зрозуміли - а ще й стосом вологих серветок, прикрашений смішними або страшними написами (для прискорення процесу?) - то не утопія. Ми таке бачили в асортименті.
І, вже вийшовши з храму або навпаки з брудезного чистилища, ми розуміли, що побачимо на позиції.
Я, досвідчений волонтер, заявляю - туалет підрозділу є дзеркалом підрозділу.
туалет позиції є дзеркалом позиції.
То найперше, що будується, коли заходять вояки на позицію. То найголовніше, до чого прикладується рука оцієї хазяйновитості, притаманної справжнім українцям.
Про таку вражаючу хазяйновитість я вам і розкажу.
... машини виїхали до шлагбауму і перше, що побачили - імпровізоване футбольне поле.
Ми бачили багато - спортзали просто неба, з тренажерами, привезеними з ППД чи знайденими тут же, в розбитих хатах. Телевізори у бліндажах, прямо на передовісінькій передовій.
Але щоб майже справжнє, хоча і невелике, особисте футбольне поле - таке стрічається нечасто.
Далі ми проїхали тінистою алеєю - і я не можу інакше назвати цю акуратну, неначе підметену мітлами, цю доріжку, прокладену між високими деревами й прорідженими кущами старої густої посадки. І виїхали на площу.
Власне, це була галявина. Але настільки вичовгана, витоптана і виметена - що нагадувала армійський плац.
Ми вийшли з машин і тут же були зметені з ніг хвостами двох звірюг та акуратно обслинені їх добродушними пащеками.
Собаки виглядали чистими, вичесаними ба навіть викупаними. Не товстими, не худими - а в міру годованими, неначе за дієтою кінолога, який готує псів на собачу виставку. Шерсть виблискувала так, як і годиться виблискувати шерсті любленої собаки.
- Вперше бачу на фронті таких холених собак. - сказала я, закурюючи. - Тут підібрали чи з собою привезли?
- З собою. Завжди за собою возимо. - пояснили мені.
Женя й Санді обнімались з звірюгами, я озиралась довкола. Докурила, озирнулась в пошуках баку для сміття. Баку не було. Розумно - яке може бути сміття, коли цей плац оточували кухня, столова та камінний зал?
Зазвичай я не кидаю "бички" на землю, де б не знаходилась. Чи на києвських вулицях, а чи на фронті, в полі й у лісі я ніколи не викину недопалок під ноги. Я маю спеціальну попільничку, яка герметично закривається й сама гасить недопалок, а потім непомітно ховається в кишеню чи в сумочку. І не воняє застарілим тюиюном, бо ж герметична.
І де були мої мізки, коли, збираючись на цей рейс, я забула її взяти з собою?
Тому я озиралась довкола у пошуках акуратного пакету для недопалків чи ще чогось пристойного, вже поклацуючи замочком сумочки, щоб тихенько й присоромлено сховати недопалок там.
Хтось взяв недопалок з моєї руки, і я почервоніла, вдячно кивнувши. Мені кивнули у відповідь і десь, можливо навіть у повітрі, чи невидимому утилізаторі, непомітно розчинили це обурливе сміття.
Я посміхалась задоволено.
Я посміхалась захоплено.
Мені вже не потрібно було йти з інспекцією ні до якого туалету, я розуміла усе, що бачу - але одразу після концерту екскурсію організували нам усім.
Ми побачили те, що й сподівались побачити - літню кухню під навісом, столову з чистими столами, і теж під відкритим небом. Зал для відпочинку, з круглим відкритим каміном, викладеним з невеликих валунів.
Ми побачили пожежний щит і навіть дошку для політінформації - усі інформаційні листи на ній мали свіжі дати, отже дошка висіла не для галочки, оновлювалась постійно.
Бліндажі, в які нас завели, теж виправдали наші очікування - чисто, добротно, дбайливо.
Потім нам показали справжню сауну поруч з медичним кабінетом. І ще одну сауну, яка лише будувалась.
Усе це виглядало бівуаком - зразковим, неначе з картинки. Але не відчувалось жодної в тому нарочитості, яка обов"язково відчувається у військових частинах з їх пофарбованими білим бордюрами й зеленим - травою, та плацем, вичищеним за допомогою салаг та зубних щіток.
Після концерту усі розбрелись - хтось сів кружка біля каміну, хтось пішов розвішувати на мотузки випрану форму. На нас дивились приязно, посміхались, неголосно підказували нашим екскурсоводам:
- До Дока їх зводіть. Там є на що дивитись.
Тобто, не відчувалось, що тут карають прибиранням, роздаючи наряди поза чергою. А відчувалось просто - тут живуть і працюють люди, які звикли облаштовувати своє житло добротно, якісно і чисто.
А потім нас повели до Дока. І лабіринтами, викладеними щитами ДСП, ми пройшли до чистенької сауни. З душем, між іншим. Власне, душеві тут були скрізь.
Під акомпанемент солодкого повизгування дівчаток, Док яскраво розповідав про бурундучків, яких він тут підгодовує. Дівчатка вимагали бурундуків, Док добродушно відбивався.
А я нарешті вирішила пройти до туалету. Мені вклали в руки вологі серветки і показали напрямок - і я заглибилась у хащу.
Я йшла по доріжці, викладеній мозаїкою з дебелих дерев"яних дисків, до половини товщини забитих в грунт. Гарненький туалетний будиночок стояв за ровом. Сходи на схилах рову були викладені з половинок колод.
Білочка стрибнула над головою. Чи то був той легендарний доків бурундучок. І тут я не витримала:
- Я на позиції чи в лісовому санаторії? - заволала я. - Як ви це робите?
Мій крик підхопила лісова луна, і площа перед доковим хутором відповіла мені реготом.
- Важкою працею. - відповів мені командир, підходячи й беручи під лікоть, аби перевести через ті колодкові сходи. - Далеко не всі того хотіли, але ми їх переконали. Зараз подобається всім.
- Дякую. Не проводжайте. - знову почервоніла я.
Я увійшла до туалетного храму. Ну, так, усе як і заявлялось - цей туалет був дзеркалом підрозділу та батальйону.
Відповідь на свої питання я отримала, повернувшись до чистої столової та поглянувши на один з плакатів:
"ПРИБИРАТИ ЗА СОБОЮ - ЦЕ КРУТО!"
от і вся доктрина.
Фотографій робили мало - позиція досить закрита, і ми боялись, що раптом до кадру попаде щось заборонене.
А часом ми просто забували фотографувати від захвату - позиція вразила нас усіх.
Розташована на фронті, дуже близько до передньої лінії. На самій лінії цій позиції і сенсу нема знаходитись. Але це фронт, неприкритий в своїй брутальності - з підвозом води та продуктів, з маскувальними сітками на усьому, що може видати, з металічним присмаком тривожного військового запаху, що йшов від великих, захованих під сітками, звірів.
ПОТРЕБИ:
їх небагато. Підсвітки на бусолі, планшети для коригування, трохи медикаментів, в основному терапія.
і корм для бурундучків. Повинні ж ми їх нарешті побачити, коли приїдемо туди ще раз?
:)
А ми приїдемо обов"язково. Працювати з таким підрозділом - то честь для нас.
Якщо ви хочете допомогти фронту разом з нами - ось тут знаходяться наші реквізити
https://www.facebook.com/fondDM/posts/1615417812050324
А ми завжди вам вдячні, люди. І вдячні отим чудовим, хазяйновитим хлопцям, дивлячись на яких, віриш у свою армію і пишаєшся нею.
прим
Чия позиція? Чи це теж секрет? - запитає прискіпливий читач.
Не секрет. Це Айдар.
Я ж вам казала вже не раз - за що ми любимо Айдар?
По-перше, це красиво...
This entry was originally posted at http://argument-q.dreamwidth.org/34611.html. Please comment there using OpenID.
https://www.facebook.com/diana.makarova.37/posts/1480510195343010
На ДРИМІ про ФОНД - у спілці
lenta_ua по тегу
фонд --- http://lenta-ua.dreamwidth.org/tag/фонд
* * *
ФОНД Діани Макарової: ПРИБИРАТИ ЗА СОБОЮ - ЦЕ КРУТО!
ПРИБИРАТИ ЗА СОБОЮ - ЦЕ КРУТО!
знаєте, що робить досвідчений волонтер, прибувши на нову для себе позицію, знайомлячись з новим для команди підрозділом?
Волонтер, якому за короткий час знайомства й спілкування потрібно зрозуміти, чи варто співпрацювати з цим підрозділом?
Чи варто витрачати дорогоцінні народні гроші на цих військових?
Наскільки потрібна допомога й яка?
Чи не вилетять гроші, затрачені на допомогу, в трубу або на ОЛХ?
Наскільки рішучий тут командир, досвідчений зампотєх та порядний зампотил (ну-ну, не посміхайтесь, слова "порядний зампотил" лише здаються оксюмороном, буває всяко, знаєте)
Досвідчений волонтер, приїхавши на нову позицію, одразу йде до туалету.
Да, братці - там буде відповідь на усі питання.
Коли ви вже з полегшеннм зітхнете, "оправівшись і закуривши" після довгої тряскої дороги - ви озирнетесь довкола і можете виносити вердикт.
Ми бачили такі туалети, з яких людину хіба виносити вперед ногами, якщо раптом людина там затрималась на півтори секунди довше.
І ми бачили храми.
Туалет-храм на позиції, в лісі чи посадці, дбайливо огорнутий чорною плівкою, або вибудований зі свіжих дощок, забезпечений не лише блоком туалетного паперу, дбайливо вивішеного поруч з... ну, ви зрозуміли - а ще й стосом вологих серветок, прикрашений смішними або страшними написами (для прискорення процесу?) - то не утопія. Ми таке бачили в асортименті.
І, вже вийшовши з храму або навпаки з брудезного чистилища, ми розуміли, що побачимо на позиції.
Я, досвідчений волонтер, заявляю - туалет підрозділу є дзеркалом підрозділу.
туалет позиції є дзеркалом позиції.
То найперше, що будується, коли заходять вояки на позицію. То найголовніше, до чого прикладується рука оцієї хазяйновитості, притаманної справжнім українцям.
Про таку вражаючу хазяйновитість я вам і розкажу.
... машини виїхали до шлагбауму і перше, що побачили - імпровізоване футбольне поле.
Ми бачили багато - спортзали просто неба, з тренажерами, привезеними з ППД чи знайденими тут же, в розбитих хатах. Телевізори у бліндажах, прямо на передовісінькій передовій.
Але щоб майже справжнє, хоча і невелике, особисте футбольне поле - таке стрічається нечасто.
Далі ми проїхали тінистою алеєю - і я не можу інакше назвати цю акуратну, неначе підметену мітлами, цю доріжку, прокладену між високими деревами й прорідженими кущами старої густої посадки. І виїхали на площу.
Власне, це була галявина. Але настільки вичовгана, витоптана і виметена - що нагадувала армійський плац.
Ми вийшли з машин і тут же були зметені з ніг хвостами двох звірюг та акуратно обслинені їх добродушними пащеками.
Собаки виглядали чистими, вичесаними ба навіть викупаними. Не товстими, не худими - а в міру годованими, неначе за дієтою кінолога, який готує псів на собачу виставку. Шерсть виблискувала так, як і годиться виблискувати шерсті любленої собаки.
- Вперше бачу на фронті таких холених собак. - сказала я, закурюючи. - Тут підібрали чи з собою привезли?
- З собою. Завжди за собою возимо. - пояснили мені.
Женя й Санді обнімались з звірюгами, я озиралась довкола. Докурила, озирнулась в пошуках баку для сміття. Баку не було. Розумно - яке може бути сміття, коли цей плац оточували кухня, столова та камінний зал?
Зазвичай я не кидаю "бички" на землю, де б не знаходилась. Чи на києвських вулицях, а чи на фронті, в полі й у лісі я ніколи не викину недопалок під ноги. Я маю спеціальну попільничку, яка герметично закривається й сама гасить недопалок, а потім непомітно ховається в кишеню чи в сумочку. І не воняє застарілим тюиюном, бо ж герметична.
І де були мої мізки, коли, збираючись на цей рейс, я забула її взяти з собою?
Тому я озиралась довкола у пошуках акуратного пакету для недопалків чи ще чогось пристойного, вже поклацуючи замочком сумочки, щоб тихенько й присоромлено сховати недопалок там.
Хтось взяв недопалок з моєї руки, і я почервоніла, вдячно кивнувши. Мені кивнули у відповідь і десь, можливо навіть у повітрі, чи невидимому утилізаторі, непомітно розчинили це обурливе сміття.
Я посміхалась задоволено.
Я посміхалась захоплено.
Мені вже не потрібно було йти з інспекцією ні до якого туалету, я розуміла усе, що бачу - але одразу після концерту екскурсію організували нам усім.
Ми побачили те, що й сподівались побачити - літню кухню під навісом, столову з чистими столами, і теж під відкритим небом. Зал для відпочинку, з круглим відкритим каміном, викладеним з невеликих валунів.
Ми побачили пожежний щит і навіть дошку для політінформації - усі інформаційні листи на ній мали свіжі дати, отже дошка висіла не для галочки, оновлювалась постійно.
Бліндажі, в які нас завели, теж виправдали наші очікування - чисто, добротно, дбайливо.
Потім нам показали справжню сауну поруч з медичним кабінетом. І ще одну сауну, яка лише будувалась.
Усе це виглядало бівуаком - зразковим, неначе з картинки. Але не відчувалось жодної в тому нарочитості, яка обов"язково відчувається у військових частинах з їх пофарбованими білим бордюрами й зеленим - травою, та плацем, вичищеним за допомогою салаг та зубних щіток.
Після концерту усі розбрелись - хтось сів кружка біля каміну, хтось пішов розвішувати на мотузки випрану форму. На нас дивились приязно, посміхались, неголосно підказували нашим екскурсоводам:
- До Дока їх зводіть. Там є на що дивитись.
Тобто, не відчувалось, що тут карають прибиранням, роздаючи наряди поза чергою. А відчувалось просто - тут живуть і працюють люди, які звикли облаштовувати своє житло добротно, якісно і чисто.
А потім нас повели до Дока. І лабіринтами, викладеними щитами ДСП, ми пройшли до чистенької сауни. З душем, між іншим. Власне, душеві тут були скрізь.
Під акомпанемент солодкого повизгування дівчаток, Док яскраво розповідав про бурундучків, яких він тут підгодовує. Дівчатка вимагали бурундуків, Док добродушно відбивався.
А я нарешті вирішила пройти до туалету. Мені вклали в руки вологі серветки і показали напрямок - і я заглибилась у хащу.
Я йшла по доріжці, викладеній мозаїкою з дебелих дерев"яних дисків, до половини товщини забитих в грунт. Гарненький туалетний будиночок стояв за ровом. Сходи на схилах рову були викладені з половинок колод.
Білочка стрибнула над головою. Чи то був той легендарний доків бурундучок. І тут я не витримала:
- Я на позиції чи в лісовому санаторії? - заволала я. - Як ви це робите?
Мій крик підхопила лісова луна, і площа перед доковим хутором відповіла мені реготом.
- Важкою працею. - відповів мені командир, підходячи й беручи під лікоть, аби перевести через ті колодкові сходи. - Далеко не всі того хотіли, але ми їх переконали. Зараз подобається всім.
- Дякую. Не проводжайте. - знову почервоніла я.
Я увійшла до туалетного храму. Ну, так, усе як і заявлялось - цей туалет був дзеркалом підрозділу та батальйону.
Відповідь на свої питання я отримала, повернувшись до чистої столової та поглянувши на один з плакатів:
"ПРИБИРАТИ ЗА СОБОЮ - ЦЕ КРУТО!"
от і вся доктрина.
Фотографій робили мало - позиція досить закрита, і ми боялись, що раптом до кадру попаде щось заборонене.
А часом ми просто забували фотографувати від захвату - позиція вразила нас усіх.
Розташована на фронті, дуже близько до передньої лінії. На самій лінії цій позиції і сенсу нема знаходитись. Але це фронт, неприкритий в своїй брутальності - з підвозом води та продуктів, з маскувальними сітками на усьому, що може видати, з металічним присмаком тривожного військового запаху, що йшов від великих, захованих під сітками, звірів.
ПОТРЕБИ:
їх небагато. Підсвітки на бусолі, планшети для коригування, трохи медикаментів, в основному терапія.
і корм для бурундучків. Повинні ж ми їх нарешті побачити, коли приїдемо туди ще раз?
:)
А ми приїдемо обов"язково. Працювати з таким підрозділом - то честь для нас.
Якщо ви хочете допомогти фронту разом з нами - ось тут знаходяться наші реквізити
https://www.facebook.com/fondDM/posts/1615417812050324
А ми завжди вам вдячні, люди. І вдячні отим чудовим, хазяйновитим хлопцям, дивлячись на яких, віриш у свою армію і пишаєшся нею.
прим
Чия позиція? Чи це теж секрет? - запитає прискіпливий читач.
Не секрет. Це Айдар.
Я ж вам казала вже не раз - за що ми любимо Айдар?
По-перше, це красиво...
This entry was originally posted at http://argument-q.dreamwidth.org/34611.html. Please comment there using OpenID.