Радість та лють на Горганах (ФОТО!)
Вирішили ми сходити на Горгани. Та не просто так - а довше, ніж зазвичай, на 4 дні. І щоб місця подикіші та незатоптані. Тому початком вибрали село Слободу, до якого 75 км від Воловця, а кінцем несподівано став Торунський перевал.
Початок традиційний - пивний інтенсив у поїзді, довгі балачки у тамбурі. І ось він Воловець, з якого не на Боржаву чи Пікуй, а набагато далі...
Блакить Карпат
Планований маршрут: с.Слобода - пол.Гича - пол.Солотвинка - г.Сиваня Лолинська - г.Яйко Ілемське - пол.Мшана - г.Горган Ілемський - далібудевидно.
Реальний маршрут: с.Слобода - пол.Гича - пол.Солотвинка - г.Сиваня Лолинська - г.Яйко Ілемське - пол.Мшана - л/у Мшана - г.Молода - пол.Солотвинка - л/у Свіча - г.Вишківський Горган - пер.Торунський.
Зауваги по маршруту:
- підйом на Солотвинку та Яйко Ілемське досить легкий
- жереп на хребті прочищений, але не магістраль
- між пол.Мшаною та дорогою до Осмолоди є біля 500 метрів дикуватого бездоріжжя.
- підйом на Молоду від лісництва Мшана дуже жорсткий
- хребет гори Горган Вишківський дуже заболочений
- перед Малим Горганом губиться стежка, треба йти вище порубки
- підйом на Г.Вишківський - досить різкий
- на маршруті доволі води та дров
Кедрова сосна - рідкість в Карпатах
Зауваги по спорядженню: купив рюкзак Терра Інкогніта Discover 70, бо старий Капрікорн, відслуживши 10 років, таки хоче здихати. Багато чув розмов, що Терра уже не торт, але варіант сподобався. Рюкзак зручний, підвісна система прекрасна, радує фронтальний вхід. Але бокова блискавка на кишені сумнівна, почала погано ходити буквально відразу. Вангую проблеми. Крім того, на мій зріст 188 70-ка трохи малувата, крайнє положення - L. Ще трохи зросту - і буде малий.
День 1. Мокре Яйко.
Головний мінус початку походу з Слободи - доброс. Добратися туди з Воловця можна лише на найманому транспорті, і то водії їдуть неохоче - від Синевирської поляни до Слободи 4 км мегаубитої грунтовки. Втім, до Синполяни теж нічого хорошого, ями в коліно, кілька підмитих опорних стін тощо.
Ми домовилися з бусом, який набирав народ на Міжгір'я з ранішнього київського поїзда за 300 грн за двох (воділа дуже хотів 350, але режим доброго та поганого пасажира працює). До Міжгір'я, до речі, 50 грн. Добралися десь за дві годинки.
Веселка з Сивані
Слобода - маленьке село, крайнє на дорозі на Синевирську Поляну. Хто не в курсі - озеро Синевир знаходить далеко від села Синевир (блеать!), за селом Синевирська Поляна (далекувасто!). В Слободі уже нема мобільного зв'язку, народ квасить з самого ранку, о 9-й ранку в магазині 4 жіночки уже закінчили по пивку.
Але ми швиденько перепакувалися і почвалали вперед по дорозі в напрямку гори Кругла Млака. Буквально за селом входимо в ліс, і починається помірно потужний підйом, який чергується з рівними ділянками з калюжами.
Круглу Млаку (1272 м) визначити важко, ми швидко проскакуємо її та біжимо на полонину Гича. Маршрут маркований, тому проблем нема абсолютно. Врешті, він впирається в роздоріжжя у лісі. Кидаємо рюкзаки і йдемо на полонину - оглянути притулок. Полонина чиста й охайна, а хатка зроблена до ладу. Це типовий однокімнатний притулок з сінями, пічкою та нарами. Його недавно полагодили - пропінили стики між колодами і поставили пластикові вікна. Дуже охайна і мила хатка, хочеться в такій пересиджувати погану погоду!
Хатка на Гичі зовні
...і зсередини
А ми біжимо далі - в бік полонини Солотвинки. Дорога шарова, трохи підйомів-спусків, трохи повалених дерев, але загалом все більш-менш почищено. Під Солотвинкою стали на обід - там прекрасна стоянка, можна сісти і під деревами від дощику (як ми), і на "балкончику" з чудовим краєвидом. Вдосталь дров, є мілке джерельце (судячи з відміток, ниже є потічок). До речі, це останнє джерело аж до Довгого поля за Яйком Ілемським.
Після дощику виглянуло сонце і чорничники та молоді деревця заграли свіжими барвами. Іскри крапель, свіжа зелень та молоді кедри радували око і кликали йти далі.
Пейзаж після дощу
Зразу за стоянкою - їбун-гора, починається підйом на Солотвинку. Стежка мокрувата і в камінцях, але тягнеться біля 400 метрів, проскакуємо швидко. На Солотвинці знову вказівники - тут сходяться кілька маршрутів. Дуже симпатична місцевість - полога полонина, якраз для матраса. Але ми беремо курс на Сиваню Лолинську. Далі йде теплий та широкий хребет, перед підйомом є ще одна стоянка - і жорсткий підйом через ліс.
Місцевість уже є на хорошій карті Карпат для GPS з сайту navigation.com.ua. Карта дуже кльова, позначено стежки та джерела, типи місцевості, все доволі точне, буквально пару раз ловив на брехні в межах 10 метрів.
Хороша назва - Сиваня Лолинська, як польська панна. Зустріла нас примхлива Сиваня чистою водицею з неба - вперіщив дрібний та гидотний холодний дощ. Йому допомагав густий жереп - якщо просто дощик можна стерпіти, то дертися навіть почищеноюю стежкою - це як купання, мокрі гілки проймають навіть мембрану, мокре все і відразу. Бррр!
Мокрий шлях на Укерню
Зате на Сивані дощ поволі спинився, і відкрився краєвид з веселкою. Найбільше люблю, коли видовище не дається на блюдечку, а поволі розкривається поміж хмар! Нафотографувалися донесхочу - і вперед далі.
Ходи на Горгани! @ Блюй райдугою!
Шлях по хребту нескладний, жереп прочищено, але не магістраль. Трапляються невеликі різкі спуски, стежка стає вузькою - в добру погоду кайф, в дощ - купання. Укерню та Поганець пролітаємо на одному диханні. Перед Яйком Ілемським - нормальна така яма, метрів на 100 до вершини.
Підйом на Яйко з боку Укерні складний, великі кам'яні розсипи, різкий підйом - але нетривалий. Забігли на вершину, погода паскудна, крапає - і бігом з неї. На голій вершині маршрут марковано турами, спуск в сторону Довгого Поля простий і повільний.
Останні 200 метрів перед Яйком. В житті все набагато різкіше
Стоянка на роздоріжжі - кілька майданчиків на "поличці" біля хребта, є вище і нижче. Джерело теж є, нижче по стежці 200 метрів.
Вгралися так, що не лише не розводили вогонь, а й пальник обламалися запалювати. Надворі був дубак, тому вперлися в намет, і в спальниках тринділи, поїдаючи холодну тушонку.
Йшли з 10 до 8 мінус 1,5 години на обід. Пройшли біля 24 км. Хороший день!
Вершина Яйка Ілемського
День 2. Молода жесть.
За планом мали іти на Горган Ілемський і далі по Аршиці. Але обламалися - Горган здався пересічною вершиною, іти по гребеню Аршиці побоялися жерепу, а іти траверсом до озера Росохан нудно. Довго тошнили що робити - і прийняли пекельне рішення: їхати до Франика і міняти масив, їхати або у Кваси - до Близниць, або у Бистрицю - до Довбушанки. Іти на Молоду Сашко не хотів - нецікаво.
Хоббітський ліс перед Мшаною
Спуск до полонини Мшана приємний і коректний, дикий ліс, де бракує хобітів. На Мшаній - прекрасна низька стоянка з потічком - і дивина, до Осмолоди нема кошерної стежки. Ми спускаємося дикими чагарями вздовж схилу, і падаємо в долину, де відмічена грунтовка. потрапляємо в чарівне місце на величезну перину з моху, на якому хочеться валятися. А далі замість грунтовки - ледь помітна стежка по залишках вузькоколійки. Багно, мокрота - іти важко і противно. До Осмолоди - 14 км. Кілометрів за 2 виходимо з мохово-болотного раю в індустріальне пекло порубки. Ландшафт знищено, дорогу загиджено, іти не хочеться. Єдина цікавинка - дорога, яка іде по річці (чи то річка тече дорогою). Мокро, але приємно!
За 8 км доходимо до лісництва Мшана. Там раптом зустрічаємо юних симпатичних полячок, які йдуть до руїн притулку. Час - уже 15.30, і шансів доїхати з Осмолоди до Франика стає все менше. Ми приймаємо несподіване рішення - повертаємо на Молоду. І тут Сашка чекає приємний сюрприз, через кілька кілометрів марш-кидку біля руїн притулку починається злоїбучий підйом.
Моховий рай
Це найзлоїбучіший, найрізкіший, найпряміший і найгостріший підйом в Карпатах, який я брав. Дві години злісного дряпання з дурним кутом десь на 400 метрів вертикалі. Немає навіть натяків на серпантинки абощо - просто влоб і вгору. Гора однозначно цікава! Потім, за вирубкою, починається кілометр петляння. Там роздоріжжя - праворуч на Яйко Перегінське, ліворуч - до Молодої. Кілометр різкої стежки - і виходимо на стоянку під Молодою. На замітку: тягнути на підйом води нема сенсу, більша його частина іде вздовж струмка.
Жерепові поля Молодої
Стоянка хороша як для висоти в 1480 м. Дров - хоч жуй, водиця поруч. Щоправда, місця під намет мінімум, але нам двом багато і не треба. Робимо вогонь, варимо макарошки, сьорбаємо коньячок - кайф.
Йшли з 10 до 7, година на обід. Пройшли біля 27 км. Кльовий день
День 3. Багнистий Горган
За лінією лісу підйом на Молоду - звивистий, але цікавий. Молода тут широка, і стежка, багатократно петляючи, іде вздовж гребеня через жереп, місцями виходячи на кам'яні розсипи. Зліва чудово проглядаються Кінь Грофецький, Грофа, Паренки та Попадя. Цікаво, що на карті Західних Горган маркований маршрут позначений неправильно. Стежка іде не по гребеню, а лівіше, і вискакує на вершину уже прямо під нею. По гребеню стежка ніби є, але не чищена, в жерепі непрохідна.
Краєвид з вершини Молодої
На Молодій чудова погода. Зліва Грофа, справа Яйко Ілемське. Ми скрізь були, приємно оглянути. Далі йде приємний пологий спуск між кущів невисокого жерепу, після підйому. І раптом Молода знову показує норов - починається супер-злісний спуск, навіть зліший за підйом. Якщо від Осмолоди підйом іде лісом, поруч зі струмочком, то спуск іде через лютий жереп, а потім дикий спуск метрів на 30 по величезних камінюках. Камені ходять, палиці провалюються - бррр. За ним починається рівненька стежечка, яка обходить відроги Молодої, і виходить на спуск, за яким - знову полонина Солотвинка.
Повторюємо дорогу у зворотньому варіанті. На повороті звертаємо праворуч донизу - там рівномірний середній спуск до річки. Падаємо аж у долину. Це одна з чудових горганських долин - без людей, сіл, і без дороги. Стежечка знову тягнеться через болото по старих шпалах, ми потроху скачемо. Знаходимо сліди корів і песика, які легко прийняти за вовчі. Якби такий вовк був перевертнем, то це був би мінімум генерал міліції. Втім, у песика теж явно родичі у Девонширі.
Пес Дець
Бабраємося через багно, я навіть наколупав собі старий костиль зі шпали. Де-не-де видно залишки поруйнованих містків вузькоколійки. Дорога іде через болото, водиця смердить, варіантів обійти не знайшли. Але за якусь годинку доломилися до лісоуправління Свіча - покинутого будинку на березі річки. Перед ним роздоріжжя, маркерів нема, йти треба ліворуч через річку - і зразу все видно. Там чудово з'ївся обід і напало шалене впадло - ми валялися на травичці, і мабуть би нікуди не пішли... але треба!
Шпали старої вузькоколійки
Дорога до перевалу на старий кордон - просто ідеал. Вона поволі набирає висоту протягом кількох кілометрів, петляє біля річки, є маркери - але старий вус вузкоколійки не дає збитися. Так набираємо біля 100 метрів! А після залишків колій треба пройти біля 500 метрів - і різко праворуч по вимитій дорозі. Мінімальний підйом - і ми на перевалі. Там тихо і сонячно, росте травичка, мукають корови. За хребтом - Слобода (отаке коло зробили, ззаду - хребет Яйка Ілемського і Молода). Можна би ломитися вперед - але ні.
Цей шматок дороги від Яворової Кичери до Терси - феноменально багнючний. Багно і калюжі там скрізь, дорога по суті - це одне велика багно. Обійти можна не скрізь, ліс дуже густий. Скакати не виходить, доводиться якось ломитися крізь багноту, це суттєво вповільнює рух. До Торунського перевалу ніби й недалеко - 14 км, але іти по такому лайняку - дуже втомливо і довго. Втім, підйомів майже немає, на полонину до Терси виходимо більш-менш рівно. Там є сарай для худоби, а за ним - дорога до Малого Горгану, який стежка обходить праворуч. Тут і стали на ночівлю.
Зупинилися на старій зарослій трельовці на грані порубки. Трохи вище є невеличке джерело, є і дрова. Місця традиційно обмаль, але вмістилися. Палили вогонь, їли кашку, дивилися на мишей, які позлазилися з кущів і почали їсти залишки крупи.
Пройшли біля 30 км. Багнистий день.
День 4. З багна до пива.
Останній день - останній штурм, Вишківський Горган і +300 метрів висоти. З самого початку западло - маркер на схилі Малого Горгана чітко вказує на джерело, але за ним стежка різко зникає. Взагалі ця частина маршруту доволі безлюдна і неходжена. Ми поблукали по густому молодняку хвилин 10 і на межі лісу таки вискочили на стежку. Аж до перешийка під Вишківським Горганом прохід акуратний, далі стежка виходить на дорогу. Тут починається старий кордон.
Після перешийку починається ярий їбун. Підйом цілком в стилі Молодої, тільки ще й через ліс, іноді прочищено, а іноді так. Сумарно набір метрів 150, але все одно жорстко і важко. Втім, вершина полога, травичка та квіти, симпатичне рідколісся. Спуск до перевалу пологіший, але теж буває різким.
Далі дурня - хребет і дорога по ньому, всіями дрібним щебенем. Іти по ній ну зовсім не приємно, і швидко не виходять. Особливо противно на спусках, де цей щебінь ще й іде. Але нічого, потроху-потроху, і дороша виводить до населених місць.
Проходити по хребту до цивілізації - це приємніше, ніж традиційні марш-кидки по горганських долинах. Потроху "спускаемся мы с покоренных вершин, оставляя в горах свое сердце".
Торунський перевал - мила місцина зі стоянкою і потічком. Трафік - 1 машина на 5 хвилин. але ми доволі прудко впіймали авто, і доїхали до Долини. Дорога потрясаюче убита, прямо розвалена на шматки. В Долині завітали до готелю "Мішель", взяли номер (180 грн), помилися-перевдягнулися, і вийшли в світ чистими білими бгабгами (вперше не лякали супутників у поїзді гірським бздом). Поруч є паб "Стодола", до пабу йому далеко, але кухня там проста і добра. Потім маршрутка на Франківськ - і неприємне відкриття!
Кафе "Рондо" біля вокзалу, яке гостинно приймало бруднючих і смердючих нас, і годувало солянкою та телятиною під вишневим соусом, закрилося. Але поруч відкрилася таверна "Швейк" - з добрим недорогим пивом і непоганою кухнею. Там і досиділи.
Купе - поїзд - Київ. Уррра!
Висновок: хороший напружений та енергійний похід. Але планувати треба ретельно весь маршрут! Дякую Сашку за участь, Горганам - за те, що вони такі круті!