Піна днів - кіновраження

Jul 18, 2013 16:41


З "Піною днів" Бориса Віана (в фоліоперекладі - "Шумовиння днів") у мене особливі стосунки. Колись в юності я був під диким враженням від книги, і як тільки знайшов переклад - купив дві такі. Одну собі, а іншу давав почитати знайомим баришням. Установка: яка зацінить, та моя. Книга уже і пошарпалася... Але коли почалися стосунки з класною дівчиною, виявилося, що в неї вже є точно така.

"Піна днів" - сюрреалістична, неймовірно лірична і чуттєва історія про кохання з нещасливим кінцем. Юнак Колен має гроші та живе зі смаком. Він знайомиться з юною Хлоєю і незабаром одружується. Але у весільній подорожі дівчина застудилася і в її легені виросла водяна лілія (метафора туберкульозу). Хлоя повільно помирає, а лікування забрало всі гроші Колена, який змушений піти на чорні роботи. Врешті, хлопець топиться в ставку, намагаючись зловити лілію. На фоні проходить історія Коленового товариша Шика, який захоплюється філософом Жан-Солем Партром (так в тексті), витрачає всі гроші на його тексти, як от "Проблема вибору при нудоті", і врешті залишається без копійки.



Виклад про повільну, нічим не мотивовану смерть дівчини шокує - немає ні хепі-енду, ні декадентської чи готичної естетики смерті, лише сюррове дослідження того, як помирає щастя.

Український переклад тексту огидний, найкращий - російський Ліліани Лунгіної. Річ у тім, що сюрровість роману тримається на каламбурах, які губляться в поганих перекладах.

Рецепт такой: "Возьмите живого колбасуся и сдерите с него семь шкур, невзирая на его крики. Все семь шкур аккуратно припрячьте. Затем возьмите лапки омара, нарежьте их, потушите струей из брандспойта в подогретом масле и нашпигуйте ими тушку колбасуся. Сложите все это на лед в жаровню и быстро поставьте на медленный огонь, предварительно обложив колбасуся матом и припущенным рисом..."

Як тільки на екрани вийшов фільм, я кабаном побіг в до кінотеатру - в Москві, де був на той час. Мішель Гондрі зняв його в естетиці 60-х, всі сюррові моменти передав "дослівними" декораціями або театральними ефектами. Фільм дуже близький до тексту, єдина сильна деталь, яку стерли повністю і невідомо чому - закінчення з мишкою.

Але всю цю красу в моїх очах спаскудило інше - навіщо, на яку маму режисер взяв на роль юної дівчинки Хлої, у якої пронизливо сині очі та довге каштанове волосся, підтоптану Одрі Тоту (яка на екрані виглядає на всі 40 і додатково псує все романтично-наївним дівочим виразом на давно не дівочому обличчі)? На роль романтика Колена пішов старичок середнього віку Ромен Доріс. Ітого замість красивої історії про юне кохання вийшла "любов кому за..."

Також бачу, що "коректність" добралася до Франції. Повар Ніколя та його чарівна небога Аліза - нігри (з якого дива?), а весільних педералів з церемонії взагалі прибрали (хоча священка та п'яномаря залишили). Треба було ще китайських лізбіянок додати.

Плювався, не рекомендую. До речі, треба буде подивитися екранізацію 1968 року.

критиканство, книги, кіно

Previous post Next post
Up