З легким паром і порталом. Ігор Сілівра, "Край-2" (рукопис)
У першій книзі дилогії "Край" український фантаст Ігор Сілівра повів читача у майстерно сконструйований стімпанковий світ. У "хард" науково-фантастичному романі є усі принади піджанру - пара замість електрики, аналогові обчислювачі замість електроніки, Київ з гіробусами й монорейками і головне - велетенські целепіни у небі. Сюжет тексту тримався на загадці "що направило світ у розвиток пари та зупинило розвиток електрики?" Герої книги "Цепеліном до Києва" намацали нитку до розгадки, змогли відкрити портал у наш світ, проте більшість таємниць так і залишилося нерозкритими - для другого роману.
У "Краї-2" на читача чекає сюрприз з перших сторінок тексту. Фантаст суттєво змінює стилістику та піджанр порівняно з першою книгою - замість стімпанкового світу отримуємо "серіал" про портали, різко зменшується кількість наукових викладок. Такий хід розчарує читача, який зацікавився серією у першу чергу завдяки "паровій" стилістиці - якщо стімпанк в українській літературі явище червонокнижне (боюся без глибокого знання теми назвати автора першопрохідцем), то портали між світами - тема популярна і затерта навіть серіалами.
Отже, корпорація, очолювана героями першої книги Андрієм та Всеславом, навчилася "бурити" більш-менш стабільні портали в інші світи. Там, де є стабільний перехід у світи, подібні до Землі, ведеться колонізація - або містечка в стилі Дикого Заходу, або побудова заводських поселень під пильним наглядом корпорації. Апробуються дві моделі - прямої демократії та соціалізму. Автор дає характерні картинки обох суспільних моделей - шерифа та мера-новатора у містечку, фабрична уніформа, кольорова диференціація штанів та чорний ринок - у селищі соціалізму.
КДПВ: портал із "Зоряної брами"
У світах, непридатних для життя і з нестабільними переходами, ведеться видобуток корисних копалин - потрібного для порталів унобтаніуму (привіт "Аватару", "Земному ядру" та "Космобіолухам"), золота та метану. Портали - нескінченні джерела енергії та дорогоцінних речовин. І тут теж видно, що автора більше цікавить економіка, ніж техніка, на відміну від першої книги. У тексті постійно натикаємося на міркування про вартість грошей, обмін товарів та цінностей в межах суперкорпорації, можливі наслідки нескінченного видобутку золота. Тема для НФ не нова, відразу згадується інфляційний терор інженера Гаріна. І міркування автора не виказують ні глибини, ні оригінальності - на відміну від екскурсів у аналогову ОТ чи будування цепелінів, де він цілком у своїй стихії.
Світи послідовно розкриваються через відкриття їх героями. Техніка опису персонажів та часопростору порівняно з "Целепіном" суттєво покращилася - дії практично завжди мотивовані, міркування - природні, авторського втручання у дію чи безпосередніх розповідей про дійність мінімум. Провідний настрій роману - романтика Фронтиру (власне, "Край" і є фронтир), настрій людей, які не можуть чи не хочуть діяти за схемами давно вивченого й нудного старого світу. Нові недосліджені та неосвоєні планети - їх поле дії. Видається, що це світовідчуття грає на користь книги, особливо на фоні сучасного захоплення скепсисом та песимізмом кіберпанку.
З першої книги, яку від "Краю-2" відділяє десять років, перейшли головні герої, що тут з'являються епізодично, натомість діють нові молоді персонажі. І тут помітно, що автор під новими іменами пише старі типажі - молодого вченого, старого вченого, просту дівчину, розумну дівчину, чоловіка сили, чоловіка бізнесу. Втім, у більшості випадків герої добре індивідуалізовані. Проте повторюються деякі ходи з "Цепеліна" - розчарування молодого вченого та невдала любовна історія освіченого хлопця з дівчиною "з народу". З іншого боку, дуже добре вписуються в оповідь епізодичні герої першої частини - в першу чергу мешканець Заліщиків фермер-новатор Іван.
Сюжет, порівняно з першою частиною, слабший. "Цепелін" вела яскрава детективна складова, а тут економічне моделювання практично не грає на пошук розгадки, це окремий шар тексту, який можна довільно збільшувати чи зменшувати. І якщо стилістика стімпанку сама по собі є потужним стимулом до читання та занурення у віртуальний світ, то оповідь про життя соціалістичного містечка навряд чи потягне таку роль. Потім автор захоплюється блуканням світами через портали, і ця частина теж затягнута. І аж пройшовши 80% тексту, фантаст ніби згадує про поставлені загадки, і починає гнати сюжет з потроєною швидкістю. За кілька десятків сторінок швидко даються всі відповіді, а умовний Абсолют світів навряд чи здивує читача своєю сутністю та логікою (не буду розкривати загадку). І в кінці до порталів додаються ще наноботи у тілі головного героя (популярна тема, привіт Кідруку). Натомість одна з рушниць, які висіли на стіні у першому романі, так і не вистрелила - "Онуки Святослава" втілились у два рядки в пролозі.
Підсумувати можна коротко: книга цікава і читабельна. Проте відмовившись від родзинки - українського стімпанку - на користь порталу та наноботів, текст, що суттєво набув у стилістиці порівняно з першим романом, значною мірою втратив унікальність.
У "Краї-2" на читача чекає сюрприз з перших сторінок тексту. Фантаст суттєво змінює стилістику та піджанр порівняно з першою книгою - замість стімпанкового світу отримуємо "серіал" про портали, різко зменшується кількість наукових викладок. Такий хід розчарує читача, який зацікавився серією у першу чергу завдяки "паровій" стилістиці - якщо стімпанк в українській літературі явище червонокнижне (боюся без глибокого знання теми назвати автора першопрохідцем), то портали між світами - тема популярна і затерта навіть серіалами.
Отже, корпорація, очолювана героями першої книги Андрієм та Всеславом, навчилася "бурити" більш-менш стабільні портали в інші світи. Там, де є стабільний перехід у світи, подібні до Землі, ведеться колонізація - або містечка в стилі Дикого Заходу, або побудова заводських поселень під пильним наглядом корпорації. Апробуються дві моделі - прямої демократії та соціалізму. Автор дає характерні картинки обох суспільних моделей - шерифа та мера-новатора у містечку, фабрична уніформа, кольорова диференціація штанів та чорний ринок - у селищі соціалізму.
КДПВ: портал із "Зоряної брами"
У світах, непридатних для життя і з нестабільними переходами, ведеться видобуток корисних копалин - потрібного для порталів унобтаніуму (привіт "Аватару", "Земному ядру" та "Космобіолухам"), золота та метану. Портали - нескінченні джерела енергії та дорогоцінних речовин. І тут теж видно, що автора більше цікавить економіка, ніж техніка, на відміну від першої книги. У тексті постійно натикаємося на міркування про вартість грошей, обмін товарів та цінностей в межах суперкорпорації, можливі наслідки нескінченного видобутку золота. Тема для НФ не нова, відразу згадується інфляційний терор інженера Гаріна. І міркування автора не виказують ні глибини, ні оригінальності - на відміну від екскурсів у аналогову ОТ чи будування цепелінів, де він цілком у своїй стихії.
Світи послідовно розкриваються через відкриття їх героями. Техніка опису персонажів та часопростору порівняно з "Целепіном" суттєво покращилася - дії практично завжди мотивовані, міркування - природні, авторського втручання у дію чи безпосередніх розповідей про дійність мінімум. Провідний настрій роману - романтика Фронтиру (власне, "Край" і є фронтир), настрій людей, які не можуть чи не хочуть діяти за схемами давно вивченого й нудного старого світу. Нові недосліджені та неосвоєні планети - їх поле дії. Видається, що це світовідчуття грає на користь книги, особливо на фоні сучасного захоплення скепсисом та песимізмом кіберпанку.
З першої книги, яку від "Краю-2" відділяє десять років, перейшли головні герої, що тут з'являються епізодично, натомість діють нові молоді персонажі. І тут помітно, що автор під новими іменами пише старі типажі - молодого вченого, старого вченого, просту дівчину, розумну дівчину, чоловіка сили, чоловіка бізнесу. Втім, у більшості випадків герої добре індивідуалізовані. Проте повторюються деякі ходи з "Цепеліна" - розчарування молодого вченого та невдала любовна історія освіченого хлопця з дівчиною "з народу". З іншого боку, дуже добре вписуються в оповідь епізодичні герої першої частини - в першу чергу мешканець Заліщиків фермер-новатор Іван.
Сюжет, порівняно з першою частиною, слабший. "Цепелін" вела яскрава детективна складова, а тут економічне моделювання практично не грає на пошук розгадки, це окремий шар тексту, який можна довільно збільшувати чи зменшувати. І якщо стилістика стімпанку сама по собі є потужним стимулом до читання та занурення у віртуальний світ, то оповідь про життя соціалістичного містечка навряд чи потягне таку роль. Потім автор захоплюється блуканням світами через портали, і ця частина теж затягнута. І аж пройшовши 80% тексту, фантаст ніби згадує про поставлені загадки, і починає гнати сюжет з потроєною швидкістю. За кілька десятків сторінок швидко даються всі відповіді, а умовний Абсолют світів навряд чи здивує читача своєю сутністю та логікою (не буду розкривати загадку). І в кінці до порталів додаються ще наноботи у тілі головного героя (популярна тема, привіт Кідруку). Натомість одна з рушниць, які висіли на стіні у першому романі, так і не вистрелила - "Онуки Святослава" втілились у два рядки в пролозі.
Підсумувати можна коротко: книга цікава і читабельна. Проте відмовившись від родзинки - українського стімпанку - на користь порталу та наноботів, текст, що суттєво набув у стилістиці порівняно з першим романом, значною мірою втратив унікальність.