Про сучасну поезію (багацько цитат)
Пост навіяло спілкування в ЖЖ.
Як писав дотепний Агєєв, головним типом сучасного літературного діяча є неадекватний дилетант. Він вміє мавпувати, вміє на різних фестивалям шуміти... писати при цьому вміти не обов'язково.
Перечитав "Разговор с фининспектором о поэзии" Маяковського. Все про сьогодні:
РАЗГОВОР С ФИНИНСПЕКТОРОМ О ПОЭЗИИ
...И тянет
меня
в холода и в зной.
Бросаюсь,
опутан в авансы и в займы я.
Гражданин,
учтите билет проездной!
- Поэзия
- вся!-
езда в незнаемое.
Поэзия -
та же добыча радия.
В грамм добыча,
в год труды.
Изводишь
единого слова ради
тысячи тонн
словесной руды.
Но как
испепеляюще
слов этих жжение
рядом
с тлением
слова-сырца.
Эти слова
приводят в движение
тысячи лет
миллионов сердца.
Конечно,
различны поэтов сорта.
У скольких поэтов
легкость руки!
Тянет,
как фокусник,
строчку изо рта
и у себя
и у других.
Что говорить
о лирических кастратах?!
Строчку
чужую
вставит - и рад.
Это
обычное
воровство и растрата
среди охвативших страну растрат.
Эти
сегодня
стихи и оды,
в аплодисментах
ревомые ревмя,
войдут
в историю
как накладные расходы
на сделанное
нами -
двумя или тремя... Ітак, відкриваю хрестоматію, і бачу там Д.Лазуткіна. Уривок: "
Щоб нормально посадити картоплю
ми виграли другу світову війну
щоб нормально викопати її
ми здобули незалежність
думаю, цей народ здатний на епохальні звершення
можливо навіть лише заради кількох додаткових вихідних
Це не просто "слово-сирець" і "руда", це порода з мізерним вмістом руди. Порожняк, якщо простіше.
Галина Турелик:
Поети туди не вхожі,
де пахнуть великі гроші.
А часом і кров цебенить.
Зброя у них застаріла -
середньовічні стріли.
Та як той політ бринить!
І так далі, і тому подібне (імена вибрані рандомно, тисячі їх!). Панове, чому ви не вчитеся? Ані патріотизм, ні радісне махання фаллосами чи вагіномовлення не виправдовує непрофесійності.
Як пуант, віршик пані Ліни:
Великі поети не вміють писати віршів.
Клював їх орел в печінку і сумнів сни випасав.
Графоманові краще. Графоман вирішив
написати -
і написав.
Про що завгодно.
Коли завгодно.
Скільки завгодно.
І завжди всує.
Головне, що не антинародно.
Народ засилосує.
А геніальні поети - такі бездарні!
Виходять з ночей аж чорні, як шахтарі з забою.
А ті клаптенята паперу - то смертельні плацдарми
самотньої битви з державами,
з часом,
з самим собою.
Наші ж "писарчуки поганих вірш" ведуть виключно кулачну боротьбу із власним організмом.
Простоном выдана книжонка предурная,
а раскупается как опыт мастерской.
Простону выгода двойная -
от глупости своей и глупости людской. (Олексій Іллічевський, 1826 р.)
Як писав дотепний Агєєв, головним типом сучасного літературного діяча є неадекватний дилетант. Він вміє мавпувати, вміє на різних фестивалям шуміти... писати при цьому вміти не обов'язково.
Перечитав "Разговор с фининспектором о поэзии" Маяковського. Все про сьогодні:
РАЗГОВОР С ФИНИНСПЕКТОРОМ О ПОЭЗИИ
...И тянет
меня
в холода и в зной.
Бросаюсь,
опутан в авансы и в займы я.
Гражданин,
учтите билет проездной!
- Поэзия
- вся!-
езда в незнаемое.
Поэзия -
та же добыча радия.
В грамм добыча,
в год труды.
Изводишь
единого слова ради
тысячи тонн
словесной руды.
Но как
испепеляюще
слов этих жжение
рядом
с тлением
слова-сырца.
Эти слова
приводят в движение
тысячи лет
миллионов сердца.
Конечно,
различны поэтов сорта.
У скольких поэтов
легкость руки!
Тянет,
как фокусник,
строчку изо рта
и у себя
и у других.
Что говорить
о лирических кастратах?!
Строчку
чужую
вставит - и рад.
Это
обычное
воровство и растрата
среди охвативших страну растрат.
Эти
сегодня
стихи и оды,
в аплодисментах
ревомые ревмя,
войдут
в историю
как накладные расходы
на сделанное
нами -
двумя или тремя... Ітак, відкриваю хрестоматію, і бачу там Д.Лазуткіна. Уривок: "
Щоб нормально посадити картоплю
ми виграли другу світову війну
щоб нормально викопати її
ми здобули незалежність
думаю, цей народ здатний на епохальні звершення
можливо навіть лише заради кількох додаткових вихідних
Це не просто "слово-сирець" і "руда", це порода з мізерним вмістом руди. Порожняк, якщо простіше.
Галина Турелик:
Поети туди не вхожі,
де пахнуть великі гроші.
А часом і кров цебенить.
Зброя у них застаріла -
середньовічні стріли.
Та як той політ бринить!
І так далі, і тому подібне (імена вибрані рандомно, тисячі їх!). Панове, чому ви не вчитеся? Ані патріотизм, ні радісне махання фаллосами чи вагіномовлення не виправдовує непрофесійності.
Як пуант, віршик пані Ліни:
Великі поети не вміють писати віршів.
Клював їх орел в печінку і сумнів сни випасав.
Графоманові краще. Графоман вирішив
написати -
і написав.
Про що завгодно.
Коли завгодно.
Скільки завгодно.
І завжди всує.
Головне, що не антинародно.
Народ засилосує.
А геніальні поети - такі бездарні!
Виходять з ночей аж чорні, як шахтарі з забою.
А ті клаптенята паперу - то смертельні плацдарми
самотньої битви з державами,
з часом,
з самим собою.
Наші ж "писарчуки поганих вірш" ведуть виключно кулачну боротьбу із власним організмом.
Простоном выдана книжонка предурная,
а раскупается как опыт мастерской.
Простону выгода двойная -
от глупости своей и глупости людской. (Олексій Іллічевський, 1826 р.)