Возись воно все конем
Як українські воли пішли на звалище історії
У попередній серії розповідається, що віл став популярним серед українських селян за невибагливість і високу залишкову вартість. Вола не треба підковувати, у нього дешева і проста упряж, він дає цінний гній, а старого чи травмованого можна вигідно продати на м'ясо (у старих кулінарних книгах яловичина так і зветься - воловина). У 1835 році у славній сливами та гончарами Опішні було 108 волів і лише 15 коней!
Чому і як воли програли аграрну гонку?
1) віл - скотина сезонна. Про це писав ще Руданський:
Їде москаль серед літа
Нашими волами.
«Гей, валы, - кричить веселий, -
Чтоб бог ездил вами».
Їде москаль серед зими
Нашими волами.
«Гей, валы, - кричить сердитий,-
Чтоб черт ездил вами!»
Взимку віл не може толком працювати - мерзне, рогатий. А кінь, навпаки, отримує бонус - на санях можна тягнути набагато більший вантаж, ніж по вічно розбитих українських дорогах. Тому віл взимку нагулював жирок - "на панській винниці пив, як мошенник, брагу".
2) віл вузькоспеціалізований. Він може тягнути повільно, довго і вперто, але працювати чи бігти швидко не може ніяк. А кінь універсальний, можна і ниву зорати, і швиденько в церкву з'їздити. Тому селянське господарство може обійтися без вола, але не може - без коня.
Священик Гавриїл Сорокін, що у 1890 році видав опис побуту містечка Дмитрівка на сучасній Кіровоградщині, пише: "Лошадь служит осенью и зимой для легких поездок: сыновья хозяина возят фуру волами, а сам он едет лошадью на вокзал за пассажирами, на базар и т. п."
3) віл гарний там, де швидкість неважлива, а потрібна витривалість та незалежність від "СТО" - ковалів та коновалів. Простіше кажучи, віл - перший друг чумака. Але вже наприкінці ХІХ століття чумацтво, що понад три століття було прикметою українських доріг, за 10 років зникло з розвитком залізниці.
А на невеликих дистанціях десь до 100 кілометрів кінь, а точніше, парокінна упряжка, уже могла конкурувати з волами.
3) волам потрібен гарний випас. У степу віл вигідний - трава, яку ця скотина любить більше, ніж Снуп Догг, там безкоштовна, а овес треба везти з собою. А в селі наприкінці ХІХ століття площі під пасовище немає, на трипільній системі не напасешся. Кінь знову виграє.
4) окремо слід зупинитися на оранці. Вважається, що віл більш придатний до оранки на важких грунтах. Проте дані етнографії кажуть: кращий, але цілком замінний.
О. Гавриїл Сорокін свідчить: у Дмитрівці землеробством займаються дві відокремлені спільноти росіян та українців. І ті, і ті орють "малороссийским", тобто примітивним плугом старого народного зразка. Але росіяни завжди орють четвіркою коней, а українці двома парами волів або корів, іноді припрягаючи коня. Виробіток при цьому однаковий - 0,75-1 десятина на день. Дмитрівка, за картою грунтів України, це чорноземний край. Отже, кінна оранка на чорноземі може бути успішною. Інші дані говорять, що сумарно за сезон віл виробляв більше, ніж кінь - 16 проти 10 десятин, але на невеликих наділах ця різниця була не така суттєва.
Волячий декаданс
Під тиском обставин повільним та добрим трударям залищилось тільки поволі стати воловиною.
Статистика: у 1845 році волів було щонайменше удвічі більше, ніж коней! У 1883 селяни тримали більше волів, ніж корів (29% проти 25). З коровами не дивно - типова тогочасна корівчина давала мізерні 800 літрів молока на рік, і тримали її радше заради гною. А тренд уже невблаганний: порівняно з 1835 роком кількість волів у згаданій Опішні зменшилася зі 108 до 40, а коней зросла з 15 до 37. Станом на 1900 рік воли складають 23% худоби, а корови уже 35%. З початком ХХ століття кількість коней різко зросла, а воли зникали. У 1910 році на Поділлі воли складали лише 9% робочої худоби.
Найдовше воли протрималися у великих господарствах-економіях, де їх спеціалізованість на оранці виправдовувалася, а для транспорту були коні. Тут їх тримали тисячами - наприклад, у 1894 році в економії Терещенка було 3728 волів і 1567 коней. Втім, якби економії проіснували до моторизації, трактор би ударив по волах сильніше, ніж паровоз.
Від себе
Я ніколи в житті не бачив живого вола. Бугая велетенських розмірів бачив, барана щупав, північного оленя гладив - а вола ні. А хотілося б, щоб у якійсь Мамаєвій слободі поволі ремигала травичкою і катала дітлахів пара сірих воликів.
Бонус-трек
Як виявилося, популярна серед московського менеджменту фразема "їбать вола", тобто волинити, прокрастинувати геть невідома в Україні. Соромно, шановні!
За матеріалами:
О.Бондаренко, З історії розвитку скотарства на Полтавщині.
М. Рклицкий Хозяйственный быт казаков Золотоношского уезда в старину Статистический справочникъ по Полтавской губернии на 1914 годъ.
О.Реєнт, О. Сердюк. Сільське господарство України і світовий продовольчий ринок
І.Слабєєв. Чумацький промисел і його роль у соціально-економічному розвитку України XVIII - першої половини ХІХ століття.
Священник Г.И. Сорокин. Местечко Дмитровка. Опыт историко-статистического и этнографического описания.
У попередній серії розповідається, що віл став популярним серед українських селян за невибагливість і високу залишкову вартість. Вола не треба підковувати, у нього дешева і проста упряж, він дає цінний гній, а старого чи травмованого можна вигідно продати на м'ясо (у старих кулінарних книгах яловичина так і зветься - воловина). У 1835 році у славній сливами та гончарами Опішні було 108 волів і лише 15 коней!
Чому і як воли програли аграрну гонку?
1) віл - скотина сезонна. Про це писав ще Руданський:
Їде москаль серед літа
Нашими волами.
«Гей, валы, - кричить веселий, -
Чтоб бог ездил вами».
Їде москаль серед зими
Нашими волами.
«Гей, валы, - кричить сердитий,-
Чтоб черт ездил вами!»
Взимку віл не може толком працювати - мерзне, рогатий. А кінь, навпаки, отримує бонус - на санях можна тягнути набагато більший вантаж, ніж по вічно розбитих українських дорогах. Тому віл взимку нагулював жирок - "на панській винниці пив, як мошенник, брагу".
2) віл вузькоспеціалізований. Він може тягнути повільно, довго і вперто, але працювати чи бігти швидко не може ніяк. А кінь універсальний, можна і ниву зорати, і швиденько в церкву з'їздити. Тому селянське господарство може обійтися без вола, але не може - без коня.
Священик Гавриїл Сорокін, що у 1890 році видав опис побуту містечка Дмитрівка на сучасній Кіровоградщині, пише: "Лошадь служит осенью и зимой для легких поездок: сыновья хозяина возят фуру волами, а сам он едет лошадью на вокзал за пассажирами, на базар и т. п."
3) віл гарний там, де швидкість неважлива, а потрібна витривалість та незалежність від "СТО" - ковалів та коновалів. Простіше кажучи, віл - перший друг чумака. Але вже наприкінці ХІХ століття чумацтво, що понад три століття було прикметою українських доріг, за 10 років зникло з розвитком залізниці.
А на невеликих дистанціях десь до 100 кілометрів кінь, а точніше, парокінна упряжка, уже могла конкурувати з волами.
3) волам потрібен гарний випас. У степу віл вигідний - трава, яку ця скотина любить більше, ніж Снуп Догг, там безкоштовна, а овес треба везти з собою. А в селі наприкінці ХІХ століття площі під пасовище немає, на трипільній системі не напасешся. Кінь знову виграє.
4) окремо слід зупинитися на оранці. Вважається, що віл більш придатний до оранки на важких грунтах. Проте дані етнографії кажуть: кращий, але цілком замінний.
О. Гавриїл Сорокін свідчить: у Дмитрівці землеробством займаються дві відокремлені спільноти росіян та українців. І ті, і ті орють "малороссийским", тобто примітивним плугом старого народного зразка. Але росіяни завжди орють четвіркою коней, а українці двома парами волів або корів, іноді припрягаючи коня. Виробіток при цьому однаковий - 0,75-1 десятина на день. Дмитрівка, за картою грунтів України, це чорноземний край. Отже, кінна оранка на чорноземі може бути успішною. Інші дані говорять, що сумарно за сезон віл виробляв більше, ніж кінь - 16 проти 10 десятин, але на невеликих наділах ця різниця була не така суттєва.
Волячий декаданс
Під тиском обставин повільним та добрим трударям залищилось тільки поволі стати воловиною.
Статистика: у 1845 році волів було щонайменше удвічі більше, ніж коней! У 1883 селяни тримали більше волів, ніж корів (29% проти 25). З коровами не дивно - типова тогочасна корівчина давала мізерні 800 літрів молока на рік, і тримали її радше заради гною. А тренд уже невблаганний: порівняно з 1835 роком кількість волів у згаданій Опішні зменшилася зі 108 до 40, а коней зросла з 15 до 37. Станом на 1900 рік воли складають 23% худоби, а корови уже 35%. З початком ХХ століття кількість коней різко зросла, а воли зникали. У 1910 році на Поділлі воли складали лише 9% робочої худоби.
Найдовше воли протрималися у великих господарствах-економіях, де їх спеціалізованість на оранці виправдовувалася, а для транспорту були коні. Тут їх тримали тисячами - наприклад, у 1894 році в економії Терещенка було 3728 волів і 1567 коней. Втім, якби економії проіснували до моторизації, трактор би ударив по волах сильніше, ніж паровоз.
Від себе
Я ніколи в житті не бачив живого вола. Бугая велетенських розмірів бачив, барана щупав, північного оленя гладив - а вола ні. А хотілося б, щоб у якійсь Мамаєвій слободі поволі ремигала травичкою і катала дітлахів пара сірих воликів.
Бонус-трек
Як виявилося, популярна серед московського менеджменту фразема "їбать вола", тобто волинити, прокрастинувати геть невідома в Україні. Соромно, шановні!
За матеріалами:
О.Бондаренко, З історії розвитку скотарства на Полтавщині.
М. Рклицкий Хозяйственный быт казаков Золотоношского уезда в старину Статистический справочникъ по Полтавской губернии на 1914 годъ.
О.Реєнт, О. Сердюк. Сільське господарство України і світовий продовольчий ринок
І.Слабєєв. Чумацький промисел і його роль у соціально-економічному розвитку України XVIII - першої половини ХІХ століття.
Священник Г.И. Сорокин. Местечко Дмитровка. Опыт историко-статистического и этнографического описания.