WWOOF! WWOOF! або Органічний туризм
Йшла перша весна, коли ці руки не копалась в городі, тож в один момент я вирішила виправляти ситуацію. Майже спонтанно я потрапила на дивовижне органічне господарство. Коротко скажу, як це сталося: дізналась про WWOOF - World Wide Opportunities On Organic Farms, організацію/мережу, завдання якої - поєднувати органічні господарства, що потребують допомоги, з тими, хто хоче поволонтерити та заодно повчитися органічному землеробству.
Якби треба було описати ці вихідні кількома словами, вони були б такі: "Я вже давно не засинала так спокійно і не прокидалась так легко". Серед моїх берлінських буднів сталося чудове "ліричне інтермецо". Слів, чомусь, не так багато, але я спробую зібрати докупи деякі моменти.
Велика жовта рапсова пляма на радість зору і нюху.
Практично методом "тику" (серед опису десятків "дворів" не так просто обрати) мені пощастило потрапити в дім, де живе дуже мила пара - Сильві і Хайко. Два роки тому вони оселились у селі Нойхоф за 50 км від Берліну, де живе 104 душі, навколо - поля, ліси, і ще раз поля. У селі всього одна вулиця - і та має однойменну назву Нойхоф. Зате прямо під їхнім домом проходить відомий 200-соткілометровий бранденбурзький вело-ролеромаршрут. Тож на вихідних мимо нас постійно шугали велосипедисти і роликомани, що нагадувало про присутність цивілізації десь поряд. Забігаючи наперед: зовсім не скажеш, що це глушина, навпаки, Сильві та Хайко навіть збираються відкривати в майбутньмоу "Садове кафе" для притомлених туристів.
Що ми робили (крім мене була ще одна волонтерка з чорним псом)? Працювали: копали, сапали, садили, стругали, прибирали). Відпочивали: готували, їли, пили, гуляли, слухали музику, сміялись. Обов'язковою щоденною програмою тут є вечірня прогулянка. Взагалі мені здалось, що баланс між роботобю і відпочинком є філософією цього дому, недарма знайшла ось таке:
Надпис на картинці: Мистецтво відпочивати є частиною мистецтва працювати.
До речі, це збігається з іншими моїми спостереженнями: люди, які приходять до сільського способу життя за власним бажанням, уміють краще його цінити, ніж ті, кому воно було дано одразу, для кого праця на землі є способом виживання. Прошу звернути увагу: це не оцінка "добре" чи "погано", просто.. так воно є. Таке життя навіть трошки схоже на гру, але гру настільки цікаву, що не хочеться її покидати. Коли ти не сприймаєш свою роботу "роботою", а захопливою грою, вона стає приреченою на успіх. Думаю, це знайомо кожному, хто знаходиться на своєму місці.. Але це вже окрема тема.
***
Чи потрібно казати, що городництво і садівництво тут ведеться за принципами пермакультури? Тут не гнуть спину, перекопуючи кожен метр землі й виполюючи кожну бур'янину, а дають їй рости поряд з іншими рослинами (в природі не буває бур'яну). Різні культури садяться так, аби вони підтримували одна одну і давали кращі врожаї. І це правда - Сильві та Хайко виставляють частину літного врожаю на продаж для односельчан (прямо біля дому ставлять стенд зі скринькою, оплата здійснюється без контролю, "на совість"). Кажуть, що минулого року за один літній місяць заробили "на рівному місці" 1000 євро. Я спочатку не зрозуміла й навіть перепитувала, де воно все росте, адже сад візуально зовсім невеликий...
На наступний раз я вже забила собі місце в отій будці позаду: ззовні виглядає як фургончик, а всередині невеличкий апартамент :) А на поляні перед нею влітку буде tipi (шалаш).
Ви можете, звісно, запитати, з чого вони живуть (не зеленню ж єдиною!). Справді, вони ще працюють по півдня кожен. І якщо 400 євро в Берліні - це так, тьху, то на 400 євро на природі (маючи будинок і землю) можна розкішно жити (за моїми уявленнями).
На цьому місці можна було б вставити довгий імпресіоністичний опус, та оскільки я вважаю, що крім того, хто пише, і можливо, кількох інших людей, чужі емоції мало кого хвилюють, дам кілька фото, рецепт, і ще трохи про WWOOF.
Раціональне використання площі: міні-теплиця в стіні.
Ця штука при вході стала одразу знаком, що в нас багато спільного. Юшки, привіт! ;)
Ще одна колоритна пляма серед сліпучої зелені - Тоні. Не давав нам сумувати)
Ці два дні було дуже багато зеленої (буквально) їжі, в різних варіаціях і з різним приготуванням, але абсолютним хітом я вважаю песто з диких трав. У мене в голові вже перемішались різні назви, частину знаю українською, частину німецькою, частину взагалі не знаю. Але ви їх точно пізнаєте. Рецепт простий: перемелена зелень, перемелені горіхи (у нас був мигдаль), сіль, спеції за смаком, олія. Виходить пікантна поживна маса. У нас основою була рукола, може бути базилік, а далі все, що під ногами росте (буквально): листя кульбаби, деревію, подорожника, крапиви і т.п.
В Німеччині дуже специфічний подорожник. Він майже не гірчить. Ви бачали такий в Україні?
Сильві довго сміялась, коли я сказала, що в нас цю траву дуже люблять кури ;)
Як це називається? Листя схоже на крапиву, але не жалить, має солоденькі квіточки.
Для тих, хто вже в шоці: шкода, що ця зелень незаслужено зникла з наших столів, адже вона не тільки корисніша багатьох культивованих рослин, але й неймовіно полегшує городництво (її не треба ні садити, ні доглядати, ні поливати). Ви скажете, "бур'ян", а в Німеччині на базарі "біо-господарства" продають такі "дикі суміші" по 3,40 євро/100 гр :)
Окремої уваги заслуговує дім, але всі деталі не перефотографуєш, адже це справді деталі. Взагалі я потрапила в оточення надзвичайної природної есетики, іноді це було прямо як на фотошопних картинках "інтер'єрів", які ходять по соц.мережах. Але воно справді гарне.
Вечеря коло хати.
Багато фотографій не робила, бо в якийсь момент довелося визначатися - мати чи бути.
WWOOF
Виявляється, існує цілий рух, чи привід подорожей, який я б назвала органічним туризмом (є ж "академічний" туризм, чому не бути такому). Тобто люди їздять по світу з одного господарства на інше, працюють безкоштовно в обмін на проживання і харчування. Я б сказала, що це не завжди місіанство, а часто справді саме туризм, хоч і корисний туризм. Зрештою, ніхто цього і не приховує, люди навіть ціле відео про це зняли:
Не приховую, що я вже задумуюсь над новими destinations :)
Якби треба було описати ці вихідні кількома словами, вони були б такі: "Я вже давно не засинала так спокійно і не прокидалась так легко". Серед моїх берлінських буднів сталося чудове "ліричне інтермецо". Слів, чомусь, не так багато, але я спробую зібрати докупи деякі моменти.
Велика жовта рапсова пляма на радість зору і нюху.
Практично методом "тику" (серед опису десятків "дворів" не так просто обрати) мені пощастило потрапити в дім, де живе дуже мила пара - Сильві і Хайко. Два роки тому вони оселились у селі Нойхоф за 50 км від Берліну, де живе 104 душі, навколо - поля, ліси, і ще раз поля. У селі всього одна вулиця - і та має однойменну назву Нойхоф. Зате прямо під їхнім домом проходить відомий 200-соткілометровий бранденбурзький вело-ролеромаршрут. Тож на вихідних мимо нас постійно шугали велосипедисти і роликомани, що нагадувало про присутність цивілізації десь поряд. Забігаючи наперед: зовсім не скажеш, що це глушина, навпаки, Сильві та Хайко навіть збираються відкривати в майбутньмоу "Садове кафе" для притомлених туристів.
Що ми робили (крім мене була ще одна волонтерка з чорним псом)? Працювали: копали, сапали, садили, стругали, прибирали). Відпочивали: готували, їли, пили, гуляли, слухали музику, сміялись. Обов'язковою щоденною програмою тут є вечірня прогулянка. Взагалі мені здалось, що баланс між роботобю і відпочинком є філософією цього дому, недарма знайшла ось таке:
Надпис на картинці: Мистецтво відпочивати є частиною мистецтва працювати.
До речі, це збігається з іншими моїми спостереженнями: люди, які приходять до сільського способу життя за власним бажанням, уміють краще його цінити, ніж ті, кому воно було дано одразу, для кого праця на землі є способом виживання. Прошу звернути увагу: це не оцінка "добре" чи "погано", просто.. так воно є. Таке життя навіть трошки схоже на гру, але гру настільки цікаву, що не хочеться її покидати. Коли ти не сприймаєш свою роботу "роботою", а захопливою грою, вона стає приреченою на успіх. Думаю, це знайомо кожному, хто знаходиться на своєму місці.. Але це вже окрема тема.
***
Чи потрібно казати, що городництво і садівництво тут ведеться за принципами пермакультури? Тут не гнуть спину, перекопуючи кожен метр землі й виполюючи кожну бур'янину, а дають їй рости поряд з іншими рослинами (в природі не буває бур'яну). Різні культури садяться так, аби вони підтримували одна одну і давали кращі врожаї. І це правда - Сильві та Хайко виставляють частину літного врожаю на продаж для односельчан (прямо біля дому ставлять стенд зі скринькою, оплата здійснюється без контролю, "на совість"). Кажуть, що минулого року за один літній місяць заробили "на рівному місці" 1000 євро. Я спочатку не зрозуміла й навіть перепитувала, де воно все росте, адже сад візуально зовсім невеликий...
На наступний раз я вже забила собі місце в отій будці позаду: ззовні виглядає як фургончик, а всередині невеличкий апартамент :) А на поляні перед нею влітку буде tipi (шалаш).
Ви можете, звісно, запитати, з чого вони живуть (не зеленню ж єдиною!). Справді, вони ще працюють по півдня кожен. І якщо 400 євро в Берліні - це так, тьху, то на 400 євро на природі (маючи будинок і землю) можна розкішно жити (за моїми уявленнями).
На цьому місці можна було б вставити довгий імпресіоністичний опус, та оскільки я вважаю, що крім того, хто пише, і можливо, кількох інших людей, чужі емоції мало кого хвилюють, дам кілька фото, рецепт, і ще трохи про WWOOF.
Раціональне використання площі: міні-теплиця в стіні.
Ця штука при вході стала одразу знаком, що в нас багато спільного. Юшки, привіт! ;)
Ще одна колоритна пляма серед сліпучої зелені - Тоні. Не давав нам сумувати)
Ці два дні було дуже багато зеленої (буквально) їжі, в різних варіаціях і з різним приготуванням, але абсолютним хітом я вважаю песто з диких трав. У мене в голові вже перемішались різні назви, частину знаю українською, частину німецькою, частину взагалі не знаю. Але ви їх точно пізнаєте. Рецепт простий: перемелена зелень, перемелені горіхи (у нас був мигдаль), сіль, спеції за смаком, олія. Виходить пікантна поживна маса. У нас основою була рукола, може бути базилік, а далі все, що під ногами росте (буквально): листя кульбаби, деревію, подорожника, крапиви і т.п.
В Німеччині дуже специфічний подорожник. Він майже не гірчить. Ви бачали такий в Україні?
Сильві довго сміялась, коли я сказала, що в нас цю траву дуже люблять кури ;)
Як це називається? Листя схоже на крапиву, але не жалить, має солоденькі квіточки.
Для тих, хто вже в шоці: шкода, що ця зелень незаслужено зникла з наших столів, адже вона не тільки корисніша багатьох культивованих рослин, але й неймовіно полегшує городництво (її не треба ні садити, ні доглядати, ні поливати). Ви скажете, "бур'ян", а в Німеччині на базарі "біо-господарства" продають такі "дикі суміші" по 3,40 євро/100 гр :)
Окремої уваги заслуговує дім, але всі деталі не перефотографуєш, адже це справді деталі. Взагалі я потрапила в оточення надзвичайної природної есетики, іноді це було прямо як на фотошопних картинках "інтер'єрів", які ходять по соц.мережах. Але воно справді гарне.
Вечеря коло хати.
Багато фотографій не робила, бо в якийсь момент довелося визначатися - мати чи бути.
WWOOF
Виявляється, існує цілий рух, чи привід подорожей, який я б назвала органічним туризмом (є ж "академічний" туризм, чому не бути такому). Тобто люди їздять по світу з одного господарства на інше, працюють безкоштовно в обмін на проживання і харчування. Я б сказала, що це не завжди місіанство, а часто справді саме туризм, хоч і корисний туризм. Зрештою, ніхто цього і не приховує, люди навіть ціле відео про це зняли:
Click to viewНе приховую, що я вже задумуюсь над новими destinations :)