В марте друг Лёша рассказал, что его жена чудом выбралась из Мариуполя, но не смогла захватить кота. Они надеялись, что кот уцелеет и как-то выживет. А мне потом страшно было спросить, есть ли новости
( Read more... )
Щодо порогу, мабуть, так і є, не певна, бо трапляються різні випадки. Особисто мені ЗП також здається цілком безпечним, хоча вже третю ніч доволі галасно. А от одній місцевій подрузі, шо просиділа у Львові з березня по серпень, цих трьох ночей вистачило, шоб знов зірватися на західну. Може, справа в тому, шо я в ЗП від початку, не знаю.. Зате знаю, шо подруга у Чернівцях панікує більше тих, хто лишився. А подруга у Познані - ще більше. Здається, очі в страху більшають пропорційно до відстані, абошо.
Щаслива за кота з Марика. Дай же Боже нам всім так. І най у вашої родини теж все буде добре 🍀
Мені теж здається, що така толерантність спричинена тим, що ми з початку тут. А ще ж є міста з жахливими новинами щодня, та на цьому тлі реально в нас майже мирне життя. Моя знайома виїхала з Дніпра за пару днів до війни, а повернулася у серпні. І в першу ж ніч в нас почалася потужна гроза на цілу добу. Нормальне таке повернення! І бідна дівчина питала: "А як відрізняти грім від вибухів?"
Бачили приліт з вікна на власні очі, доки різали томати. Тривога завила десь хвилини три по тому. Яскравий досвід. А так нічого, дякую.
І так, згодна, поряд з Харковом чи Мико навіть ставати встидно, де нам. А от піпл, шо не розчуває приліт від арти, арту від ППО і все це разом від грому - то мені дивно трохи. Різне ж вза-га-лі. Але й то, може, тому, шо проволонтерила коло нуля 2014-15, якби не двійко інвалідів людської природи й ще двійко котячої на руках - волонтерила б, мабуть, і досі, а так лише дріб'язком, то сітки, то донації, таке. Дуже курвить неможливість бути кориснішою, але це я шось рознилася, даруйте на слові)
Капець! Нехай цим досвідом все й обмежиться. Сподіваюсь, вікна цілі?
Щодо звуків - у квітні я теж не знала, чи то грім. Зараз можу відрізнити від ППО. Арту не чула (ну, на відосах то не те), тож все треба хоча б раз почути на власні вуха, щоб відрізняти. Але краще не чути))
Дуже розумію щодо неможливості бути кориснішою. У мене схожа ситуація, тільки доначу. Нещодавно уперше побачила бус "Евакуація 200", що мчав з сиренами по проспекту. І мене накрило відчуттям, немов повсякденність відлущилася, як яєчна шкарлупа, та фронт виявився десь у сантиметрі. Ну, і відчуттям власної нікчемності, теж понию вам)) Але мене такі думки тільки розхитують, тож продовжуємо точити каміння, штош)
Та не до нас безпосередньо прилетіло, дякувати Богу, так, над дахами промайнуло. Тож вікна дякують, вони ок)
Арта, 55ка чи 128ка, у нас за південною околицею чутна дуже добре, тож я згодна, власний досвід рулить. Я березнем трохи смаколиків туди на блок тягала пару разів, намилувалася)
І так, дійсно і незворушно так, лупаймо сю скалу 🫂
Особисто мені ЗП також здається цілком безпечним, хоча вже третю ніч доволі галасно.
А от одній місцевій подрузі, шо просиділа у Львові з березня по серпень, цих трьох ночей вистачило, шоб знов зірватися на західну.
Може, справа в тому, шо я в ЗП від початку, не знаю..
Зате знаю, шо подруга у Чернівцях панікує більше тих, хто лишився. А подруга у Познані - ще більше. Здається, очі в страху більшають пропорційно до відстані, абошо.
Щаслива за кота з Марика. Дай же Боже нам всім так.
І най у вашої родини теж все буде добре 🍀
Reply
Мені теж здається, що така толерантність спричинена тим, що ми з початку тут. А ще ж є міста з жахливими новинами щодня, та на цьому тлі реально в нас майже мирне життя. Моя знайома виїхала з Дніпра за пару днів до війни, а повернулася у серпні. І в першу ж ніч в нас почалася потужна гроза на цілу добу. Нормальне таке повернення! І бідна дівчина питала: "А як відрізняти грім від вибухів?"
Reply
Яскравий досвід.
А так нічого, дякую.
І так, згодна, поряд з Харковом чи Мико навіть ставати встидно, де нам.
А от піпл, шо не розчуває приліт від арти, арту від ППО і все це разом від грому - то мені дивно трохи. Різне ж вза-га-лі.
Але й то, може, тому, шо проволонтерила коло нуля 2014-15, якби не двійко інвалідів людської природи й ще двійко котячої на руках - волонтерила б, мабуть, і досі, а так лише дріб'язком, то сітки, то донації, таке.
Дуже курвить неможливість бути кориснішою, але це я шось рознилася, даруйте на слові)
Стоїмо
Reply
Щодо звуків - у квітні я теж не знала, чи то грім. Зараз можу відрізнити від ППО. Арту не чула (ну, на відосах то не те), тож все треба хоча б раз почути на власні вуха, щоб відрізняти. Але краще не чути))
Дуже розумію щодо неможливості бути кориснішою. У мене схожа ситуація, тільки доначу. Нещодавно уперше побачила бус "Евакуація 200", що мчав з сиренами по проспекту. І мене накрило відчуттям, немов повсякденність відлущилася, як яєчна шкарлупа, та фронт виявився десь у сантиметрі. Ну, і відчуттям власної нікчемності, теж понию вам)) Але мене такі думки тільки розхитують, тож продовжуємо точити каміння, штош)
Reply
Арта, 55ка чи 128ка, у нас за південною околицею чутна дуже добре, тож я згодна, власний досвід рулить. Я березнем трохи смаколиків туди на блок тягала пару разів, намилувалася)
І так, дійсно і незворушно так, лупаймо сю скалу 🫂
Reply
Leave a comment