Из утренних вторников.
Каждый вторник, в 6 утра, я просыпаюсь с чувством ненависти к себе за свои же жизненные решения.
Cегодня тоже - привычно выбросила руки из-под одеяла к небу с молчаливым стоном:
«Боже, ну зачем же себя мучаю? Это же ничего не дает! Только совсем не лишние деньги трачу и просыпаюсь затемно...
И вообще, холодно. А будет еще холоднее. А еще плечо, что во время предыдущих американских выборов с победой Трампа, за которыми в ужасе наблюдали в тот давний День рождения на Крите, просквозило до бурсита пляжным ноябрьским ветром Маталы, снова угрожает расклеиться.
В такие же выборы, только 8 лет спустя.
Нет! Сегодня последний раз. Потому что уже заплатила. Я должна.»
Вытягиваю себя этими же руками за уши из-под одеяла, пью кофе, забрасываю вещи в рюкзак.
В трамвае уже отвлекаюсь на новости и Duolingo.
Потом ныряю в воду, парующую в холодный воздух так, что не видно неба...
А дальше совсем не помню, о чем там утром убивалась.
Как на пляже Маталы.
Нужно хоть в качестве напоминания самой себе это записать😅
Чтобы снова (хоть для следующего вторника будет исключение) делать правильный, хоть и нелегкий, выбор.
Так, может, когда-то и поплыву. И даже красиво. И, кто знает, с какого пляжа😎
[Оригінал українською.]
Кожного вiвторка, о 6 ранку, я прокинаюсь з почуттям ненавистi до себе і своїх життєвих рішень.
То ж і сьогодні звично викинула руки з-під ковдри до неба з мовчазним стогіном: "Боже, ну навіщо ж себе мучаю? Це ж нічого не дає! Тільки зовсім не зайві гроші витрачаю та прокидаюсь ще у темряві... І загалом, холодно. А буде ще холодніше. А ще плече, яке колись, під час попередніх американських виборів з перемогою Трампа, що у жасі спостерігали на Кріті, вихолодило до застуди суглобу пляжними осінніми вітрами Матали, знову погрожує розклеїтися на такі ж виклики виборів 8 років потому.
Ні! Сьогодні останній раз. Тому що вже заплатила. Мушу."
Витягую себе за вуха, п'ю каву, закидаю речі в наплічник.
В трамваї вже відволікаюсь на новини і Duolingo.
А потім пірнаю в воду, яка парує у холодне повітря так, що не видно неба..., і розумію, що геть не пам'ятаю, про що я там зранку жалкувала. Як на пляжі Матали.
То ж треба це хоч у якості нагадування самій собі записати😅
Щоб знову (хоч для наступного вівторка буде виключення) - робити правильний, хоч і нелегкий вибір🥸
Може, так колись і попливу, красиво. І, хто знає, з якого пляжу😎
Cегодня тоже - привычно выбросила руки из-под одеяла к небу с молчаливым стоном:
«Боже, ну зачем же себя мучаю? Это же ничего не дает! Только совсем не лишние деньги трачу и просыпаюсь затемно...
И вообще, холодно. А будет еще холоднее. А еще плечо, что во время предыдущих американских выборов с победой Трампа, за которыми в ужасе наблюдали в тот давний День рождения на Крите, просквозило до бурсита пляжным ноябрьским ветром Маталы, снова угрожает расклеиться.
В такие же выборы, только 8 лет спустя.
Нет! Сегодня последний раз. Потому что уже заплатила. Я должна.»
Вытягиваю себя этими же руками за уши из-под одеяла, пью кофе, забрасываю вещи в рюкзак.
В трамвае уже отвлекаюсь на новости и Duolingo.
Потом ныряю в воду, парующую в холодный воздух так, что не видно неба...
А дальше совсем не помню, о чем там утром убивалась.
Как на пляже Маталы.
Нужно хоть в качестве напоминания самой себе это записать😅
Чтобы снова (хоть для следующего вторника будет исключение) делать правильный, хоть и нелегкий, выбор.
Так, может, когда-то и поплыву. И даже красиво. И, кто знает, с какого пляжа😎
[Оригінал українською.]
Кожного вiвторка, о 6 ранку, я прокинаюсь з почуттям ненавистi до себе і своїх життєвих рішень.
То ж і сьогодні звично викинула руки з-під ковдри до неба з мовчазним стогіном: "Боже, ну навіщо ж себе мучаю? Це ж нічого не дає! Тільки зовсім не зайві гроші витрачаю та прокидаюсь ще у темряві... І загалом, холодно. А буде ще холодніше. А ще плече, яке колись, під час попередніх американських виборів з перемогою Трампа, що у жасі спостерігали на Кріті, вихолодило до застуди суглобу пляжними осінніми вітрами Матали, знову погрожує розклеїтися на такі ж виклики виборів 8 років потому.
Ні! Сьогодні останній раз. Тому що вже заплатила. Мушу."
Витягую себе за вуха, п'ю каву, закидаю речі в наплічник.
В трамваї вже відволікаюсь на новини і Duolingo.
А потім пірнаю в воду, яка парує у холодне повітря так, що не видно неба..., і розумію, що геть не пам'ятаю, про що я там зранку жалкувала. Як на пляжі Матали.
То ж треба це хоч у якості нагадування самій собі записати😅
Щоб знову (хоч для наступного вівторка буде виключення) - робити правильний, хоч і нелегкий вибір🥸
Може, так колись і попливу, красиво. І, хто знає, з якого пляжу😎