Оломоуц. Внезапный гастротур на встречу с кумой)
Я даже в сторону тех творожков
в магазинах не смотрела, ну чего бы меня на их родину, ни с того ни с сего, понесло!
Но жизнь, в удачных попытках добавить приключений на ровном месте, влюбила куму (Лидочку, а не Лену, в этот раз :)) в маленький моравский городок, куда мне, в придачу, от Праги значительно ближе, чем ей от Кракова.
Какие бы могли теперь быть возражения относительно места встречи?
"7 вёрст - не крюк для бешеной собаки", говорила моя мама. И вот я в Оломоуце😅
Что делаем через минуту после встречи с кумой?
Гребем, как "из голодного края", какие-то раритетные моравские деликатесы (потому что магазин через полчаса закрывается!), да так, что мне отбивает воспоминания о Чедере в собственном рюкзаке, который привезла из Британии на встречу для дегустации!
Уже после кассы, с кучей заброшенных туда же, в рюкзак, других сыров, сбрасываем ажиотажный мрак - и, с ноября же не виделись, давай общаться!
Но общение, с перебежками мимо архитектурных памятников, проходит в каких-то магазинах и ресторанах, поэтому Оломоуц у меня теперь - Мекка гастрономического туризма и мировой центр шопоголической терапии.
Горожане бы удивились, но поздно!
Этот импринтинг произошел не в ближайшей кофейне-магазине с кучей товаров из лаванды, и даже рекламой йоги в лавандовых полях, где лавандовое мороженое запивали кофе с лавандовым ликером,
и даже не в no-name магазине no-nome сумок, где я изменила рюкзаку Deuter, надежному товарищу уже 10 лет как, с огромной a-la почтальонской кожаной сумкой...
Признание миссии города пришло в старинной ресторации, куда, чтобы не есть сыр из пакетов на улице, зашли буквально "на супчик". Супом дня (да, собственно, единственным супом) там оказался гаспаччо.
///От гаспаччо у меня давняя травма, вызванная вторым мужем. Он в полете сбил, когда-то, мою отчаянную редкую попытку стать примерной хозяйкой, когда на радостно поданный вместо борща гаспаччо взмолился: "Вика! Я только-только привык к окрошке! Пожалуйста, не надо больше холодных супов!"///
Короче, на гаспаччо с тех пор дергается глаз.
Сама не делаю (и другим не советую%))).
Но вчера сделали исключение.
И что?
Официант принес 2 тарелки, в центре которых возвышались небольшие красные блямбы со снежно-белыми шапками какого-то соуса. Когда я мгновенно вспомнила о [дефлопе и крутонах]
и возненавидела людей, которые так надо мной издеваются, он выхватил из неоткуда кувшин с красной жидкостью и аккуратно заполнил ими тарелки по кругу от блямбы.
Гаспаччо приобретал ОЧЕНЬ знакомый вид. Если бы не та самая блямба по центру, которую попробовали с опаской.
Лидочка искала в моих глазах подтверждение догадки, и я признала: "Да. Это - МОРОЖЕНОЕ! С КЛУБНИКОЙ!!!"
Посреди острого гаспачо с кусочками черри!
Жене (экс-мужу №2) вчера должно было икаться. Последний раз так солидарна я была с ним 15 с лишним лет назад (и точно до развода).
Чего не отнять, однако, блюдо оказалось сытным, необычным, дало свой experience и определило судьбу города (в моей голове)).
А вот уже когда кума вскочила в автобус в сторону дома, а я, на 2,5 часа до свого поезда, осталась в городе один-на-один, вот тогда-таки рассмотрела, что он из себя представляет. ПОМИМО)
-со старинным центром, полным церквей, костелов, соборов, монастырей;
- с Плантами (парком, который окружает старое место по крепостным стенам), почти как в Кракове;
- множеством велодорожек вдоль речек, да и, на самом деле, повсюду))
- полное звуков посреди тишины - на затерянной в центре пустынной улочке слушала, как кто-то подбирал музыку на рояле - это было красиво, очень мелодично,
а на другой улочке в пабе совсем не пьяные люди хором пели какие-то бравурные песни - кто бы из профессионалов, может, услышал бы фальшь, но для меня это было удивительно красиво и энергично)
Еще немного фото)
Я не знаю, вернусь ли в Olomouc еще раз. Может, снова на встречу с кумой))
Но мне понравился вчерашний день) Благодарна Лидочке, что вытащила))
P.s. Хотя я даже в советском детстве так далеко за продуктами не путешествовала🤯😅😅
[Оригинал українською.]Я навіть у бік тих творожків в магазинах не дивилась, ну чого б мене на їх батьківщину, не сіло не впало, понесло!
Але життя, у вдалих спробах додати пригод на рівному місці, закохало куму (Лидочку, а не Лену, в этот раз:)) в маленьке моравське містечко, куди мені, на додачу, від Праги значно ближче, ніж їй від Кракова.
Які б могли тепер бути заперечення щодо місця зустрічі?
"7 вёрст - не крюк для бешеной собаки", казала моя мама. І ось я в Оломоуці😅
Що робимо через хвилину після зустрічі з кумою?
Гребемо, як "з голодного краю", якісь раритетні моравські делікатеси (бо магазин через півгодини закривається!), да так, що мені відбиває спогади про Чедер у власному наплічнику, який привезла з Британії на зустріч для дегустації!
Вже після каси, з купою закинутих туди ж, у наплічник, інших сирів, скидаємо ажиотажний морок - і, з листопада ж не бачились, давай спілкуватись!
Але спілкування, з перебіганням повз архітектурні пам`ятки, проходить у якихось магазинах та рестораціях, тому Оломоуц в мене тепер - Мекка гастрономічного туризму і світовий центр шопоголічної терапії. Містяни б здивувались, але пізно!
Цей імпринтинг відбувся не у найближчій кав`ярні-магазині з купою товарів з лаванди (і рекламою занять йогою в лавандових полях), де лавандове морозиво запивали кавою з лавандовим лікером, і навіть не в no-name магазині no-nome сумок, де я зрадила наплічнику Deuter, надійному товаришу вже 10 років як, з величезною a-la поштарскою кожаною сумкою... Визнання місії міста прийшло у старовинній ресторації, куди, щоб не їсти сир з пакетів на вулиці, зайшли буквально "на супчик". Супом дня (та, власне, єдиним супом) там виявився гаспаччо.
///Від гаспаччо в мене давня травма, спричинена другим чоловіком. Він в польоті збив, колись, мою відчайдушну рідкісну спробу стати примірною господинею, коли на радісно поданий замість борщу гаспаччо взмолився: "Віка! Я тільки-но звик до окрошки! Будь ласка, не треба більше холодних супів!"///
Короче, на гаспаччо відтоді сіпається око.
Сама не роблю (і іншим не раджу%))).
Але вчора зробили виключення.
І що?
Офіціант приніс 2 тарілки, в центрі яких височили невеличкі червоні блямби зі сніжно-білими шапками якогось соусу. Коли я миттєво згадала про "дефлопе і крутони" і зненавиділа людей, які так наді мною знущаються, він вихопив не-знаю-звідки глечик з червоним соусом і акуратно заповнив ним решту тарілки по колу від блямби.
Гаспаччо набував МАЙЖЕ знайомий вигляд. Якби не блямба, яку акуратно спробували.
Лідочка шукала в моїх очах підтвердження здогадки, то я й не забарилася: "Так. Це - МОРОЗИВО! З ПОЛУНИЦЕЮ!!!"
Посеред гострого гаспачо зі шматочками чері!
Другому чоловікові вчора мало б було гикатись. Я останній раз була з ним так єдна у поглядах більш ніж 15 років тому (і точно до розлучення).
Проте, це було поживно, незвично, дало свій experience і визначило долю міста (в моїй голові)).
А вже коли кума вскочила в автобус додому, і на 2,5 години до мого потягу я залишилась в місті сам-на-сам, ось тоді я є роздивилась, що він там собі є поза цим)
І це виявивилось дуже приємне містечко:
-зі старовинним центром, повним церков, костьолів, соборів, монастирів;
- з Плантами (парком, який огортає старе місце по колу кріпосних стін), майже як у Кракові;
- багатьма велодоріжками уздовж річок та, насправді, усюди))
- повне звуків посеред тиші - я знайшла себе ввечері на пустинній вуличці, де слухала, як хтось підбирав музику на роялі - це було красиво, дуже мелодично, а на іншій вуличці у пабі зовсім не сп'янілі люди хором виспівували якісь бравурні пісні - хто б з професіоналів (Таня моя, наприклад), може почув фальш, але для мене то було напрочуд гарно і енергійно)
Я не знаю, чи повернусь у Olomouc ще раз. Може, знову на зустріч з кумою))
Але мені сподобався вчорашній день) Вдячна кумі, що витягнула))
P.s. Хоч я навіть у радянському дитинстві так далеко за продуктами не подорожувала🤯😅
в магазинах не смотрела, ну чего бы меня на их родину, ни с того ни с сего, понесло!
Но жизнь, в удачных попытках добавить приключений на ровном месте, влюбила куму (Лидочку, а не Лену, в этот раз :)) в маленький моравский городок, куда мне, в придачу, от Праги значительно ближе, чем ей от Кракова.
Какие бы могли теперь быть возражения относительно места встречи?
"7 вёрст - не крюк для бешеной собаки", говорила моя мама. И вот я в Оломоуце😅
Что делаем через минуту после встречи с кумой?
Гребем, как "из голодного края", какие-то раритетные моравские деликатесы (потому что магазин через полчаса закрывается!), да так, что мне отбивает воспоминания о Чедере в собственном рюкзаке, который привезла из Британии на встречу для дегустации!
Уже после кассы, с кучей заброшенных туда же, в рюкзак, других сыров, сбрасываем ажиотажный мрак - и, с ноября же не виделись, давай общаться!
Но общение, с перебежками мимо архитектурных памятников, проходит в каких-то магазинах и ресторанах, поэтому Оломоуц у меня теперь - Мекка гастрономического туризма и мировой центр шопоголической терапии.
Горожане бы удивились, но поздно!
Этот импринтинг произошел не в ближайшей кофейне-магазине с кучей товаров из лаванды, и даже рекламой йоги в лавандовых полях, где лавандовое мороженое запивали кофе с лавандовым ликером,
и даже не в no-name магазине no-nome сумок, где я изменила рюкзаку Deuter, надежному товарищу уже 10 лет как, с огромной a-la почтальонской кожаной сумкой...
Признание миссии города пришло в старинной ресторации, куда, чтобы не есть сыр из пакетов на улице, зашли буквально "на супчик". Супом дня (да, собственно, единственным супом) там оказался гаспаччо.
///От гаспаччо у меня давняя травма, вызванная вторым мужем. Он в полете сбил, когда-то, мою отчаянную редкую попытку стать примерной хозяйкой, когда на радостно поданный вместо борща гаспаччо взмолился: "Вика! Я только-только привык к окрошке! Пожалуйста, не надо больше холодных супов!"///
Короче, на гаспаччо с тех пор дергается глаз.
Сама не делаю (и другим не советую%))).
Но вчера сделали исключение.
И что?
Официант принес 2 тарелки, в центре которых возвышались небольшие красные блямбы со снежно-белыми шапками какого-то соуса. Когда я мгновенно вспомнила о [дефлопе и крутонах]
Click to viewи возненавидела людей, которые так надо мной издеваются, он выхватил из неоткуда кувшин с красной жидкостью и аккуратно заполнил ими тарелки по кругу от блямбы.
Гаспаччо приобретал ОЧЕНЬ знакомый вид. Если бы не та самая блямба по центру, которую попробовали с опаской.
Лидочка искала в моих глазах подтверждение догадки, и я признала: "Да. Это - МОРОЖЕНОЕ! С КЛУБНИКОЙ!!!"
Посреди острого гаспачо с кусочками черри!
Жене (экс-мужу №2) вчера должно было икаться. Последний раз так солидарна я была с ним 15 с лишним лет назад (и точно до развода).
Чего не отнять, однако, блюдо оказалось сытным, необычным, дало свой experience и определило судьбу города (в моей голове)).
А вот уже когда кума вскочила в автобус в сторону дома, а я, на 2,5 часа до свого поезда, осталась в городе один-на-один, вот тогда-таки рассмотрела, что он из себя представляет. ПОМИМО)
-со старинным центром, полным церквей, костелов, соборов, монастырей;
- с Плантами (парком, который окружает старое место по крепостным стенам), почти как в Кракове;
- множеством велодорожек вдоль речек, да и, на самом деле, повсюду))
- полное звуков посреди тишины - на затерянной в центре пустынной улочке слушала, как кто-то подбирал музыку на рояле - это было красиво, очень мелодично,
а на другой улочке в пабе совсем не пьяные люди хором пели какие-то бравурные песни - кто бы из профессионалов, может, услышал бы фальшь, но для меня это было удивительно красиво и энергично)
Еще немного фото)
Я не знаю, вернусь ли в Olomouc еще раз. Может, снова на встречу с кумой))
Но мне понравился вчерашний день) Благодарна Лидочке, что вытащила))
P.s. Хотя я даже в советском детстве так далеко за продуктами не путешествовала🤯😅😅
[Оригинал українською.]Я навіть у бік тих творожків в магазинах не дивилась, ну чого б мене на їх батьківщину, не сіло не впало, понесло!
Але життя, у вдалих спробах додати пригод на рівному місці, закохало куму (Лидочку, а не Лену, в этот раз:)) в маленьке моравське містечко, куди мені, на додачу, від Праги значно ближче, ніж їй від Кракова.
Які б могли тепер бути заперечення щодо місця зустрічі?
"7 вёрст - не крюк для бешеной собаки", казала моя мама. І ось я в Оломоуці😅
Що робимо через хвилину після зустрічі з кумою?
Гребемо, як "з голодного краю", якісь раритетні моравські делікатеси (бо магазин через півгодини закривається!), да так, що мені відбиває спогади про Чедер у власному наплічнику, який привезла з Британії на зустріч для дегустації!
Вже після каси, з купою закинутих туди ж, у наплічник, інших сирів, скидаємо ажиотажний морок - і, з листопада ж не бачились, давай спілкуватись!
Але спілкування, з перебіганням повз архітектурні пам`ятки, проходить у якихось магазинах та рестораціях, тому Оломоуц в мене тепер - Мекка гастрономічного туризму і світовий центр шопоголічної терапії. Містяни б здивувались, але пізно!
Цей імпринтинг відбувся не у найближчій кав`ярні-магазині з купою товарів з лаванди (і рекламою занять йогою в лавандових полях), де лавандове морозиво запивали кавою з лавандовим лікером, і навіть не в no-name магазині no-nome сумок, де я зрадила наплічнику Deuter, надійному товаришу вже 10 років як, з величезною a-la поштарскою кожаною сумкою... Визнання місії міста прийшло у старовинній ресторації, куди, щоб не їсти сир з пакетів на вулиці, зайшли буквально "на супчик". Супом дня (та, власне, єдиним супом) там виявився гаспаччо.
///Від гаспаччо в мене давня травма, спричинена другим чоловіком. Він в польоті збив, колись, мою відчайдушну рідкісну спробу стати примірною господинею, коли на радісно поданий замість борщу гаспаччо взмолився: "Віка! Я тільки-но звик до окрошки! Будь ласка, не треба більше холодних супів!"///
Короче, на гаспаччо відтоді сіпається око.
Сама не роблю (і іншим не раджу%))).
Але вчора зробили виключення.
І що?
Офіціант приніс 2 тарілки, в центрі яких височили невеличкі червоні блямби зі сніжно-білими шапками якогось соусу. Коли я миттєво згадала про "дефлопе і крутони" і зненавиділа людей, які так наді мною знущаються, він вихопив не-знаю-звідки глечик з червоним соусом і акуратно заповнив ним решту тарілки по колу від блямби.
Гаспаччо набував МАЙЖЕ знайомий вигляд. Якби не блямба, яку акуратно спробували.
Лідочка шукала в моїх очах підтвердження здогадки, то я й не забарилася: "Так. Це - МОРОЗИВО! З ПОЛУНИЦЕЮ!!!"
Посеред гострого гаспачо зі шматочками чері!
Другому чоловікові вчора мало б було гикатись. Я останній раз була з ним так єдна у поглядах більш ніж 15 років тому (і точно до розлучення).
Проте, це було поживно, незвично, дало свій experience і визначило долю міста (в моїй голові)).
А вже коли кума вскочила в автобус додому, і на 2,5 години до мого потягу я залишилась в місті сам-на-сам, ось тоді я є роздивилась, що він там собі є поза цим)
І це виявивилось дуже приємне містечко:
-зі старовинним центром, повним церков, костьолів, соборів, монастирів;
- з Плантами (парком, який огортає старе місце по колу кріпосних стін), майже як у Кракові;
- багатьма велодоріжками уздовж річок та, насправді, усюди))
- повне звуків посеред тиші - я знайшла себе ввечері на пустинній вуличці, де слухала, як хтось підбирав музику на роялі - це було красиво, дуже мелодично, а на іншій вуличці у пабі зовсім не сп'янілі люди хором виспівували якісь бравурні пісні - хто б з професіоналів (Таня моя, наприклад), може почув фальш, але для мене то було напрочуд гарно і енергійно)
Я не знаю, чи повернусь у Olomouc ще раз. Може, знову на зустріч з кумою))
Але мені сподобався вчорашній день) Вдячна кумі, що витягнула))
P.s. Хоч я навіть у радянському дитинстві так далеко за продуктами не подорожувала🤯😅