Як я їх люблю!!!Мої гори, мої Карпати, моя панацея від всіх можливих хворіб...Моя втеча і моє повернення, я там відроджуюсь, як фенікс - в попелу. Попелу нашої вечірньої ватри...Всі проблеми знкають у її димі, перемішаному з димом кальяну, всі турботи губляться між фантастичних букових лісів, топляться у крижаних річках і стрімких водоспадах...Люблю, люблю!!!
Їздили на Шипіт свткувати подвійний День народження. Навіть не думала, що буде аж так афігезно.... Ходили по Боржаві, піднімались на найвищу точку хребта - гору Стій (1681 м), по дорозі назад зайшли на Великий Верх (1598 м)... Шкода, на Магуру часу не вистачило. Бо ми лузери)))
Боржава неперевершена!!! Пройти б її всю...Про це складно говорити, бо що то є - перечислити гори, на які піднялись... Це не передасть важкість підйомів, смак чорниць на привалах, красу навколишніх гір, які тягнуться до самого горизонту по обидва боки від хребта - цього навіть фотки не передадуть, смак гірської води, чистоту повітря...Немає нічого прекраснішого за Карпати! Ще й плюс наш неймовірний фарт з погодою - за 4 дні не впало ні краплі, це в кінці серпня майже нереально)))Покажу ще кілька фоток, може вдасться передати бодай кавальчик тої казки...
Ну а це - славетний Шипіт. Гарний, не сперечаюсь. Але я бачила й кращі)
Хочу назад!