Марія Андріївна
Ану я вам розкажу про свою найулюбленішу шкільну вчительку. Я тоді була у 7 класі, вона - студентка універу, найімовірніше, 5 курс, викладала нам англійську. Звали Марією Андріївною) У неї був дуже поганий зір, але вона надзвичайно гарно малювала, вона читала Сапковського (ааа, блін, я ше відтоді хочу його почитати... і все відкладю(( ), Ле Гуїн, Толкіна і Гессе, слухала Дорз і Лакрімозу, часом цілими уроками заповняла журнал, а нам включала Хелловін - це був розрив для наших тогочасних діскотєкоаваірйних і татушних мозків))Її кумиром був Феанор, улюбленим співаком - Моррісон, а співачкою - Джоплін, квіткою - кактус, а їжею - яблука і какао з перцем (вона казала, що це напій древніх інків. я не пеервіряла - я їй вірю). Деколи вона цілими уроками розповідала нам різні страшилки, а ми слухали її, повідкривавши роти. А одного разу вона довго стояла з дівчатами після уроку і розказувала, як можна розшити бісером свої старі джинси. Вона давала нам читати словник англійських матів і суржика, заповняла нам анкети (власне, звідки я і знаю про ті всі її "улюблені") і ще - вона діва, як і я))Вона була трохи нервова, а мій пацанячий клас любив їй падлити - наприклад, вона носила рюкзак, а на ньому - павучка. Так хлопці зв'язували тому павучку лапки)) А ще вона ходила в довгій зеленій сукні і завжди сиділа НА вчительському столі. Потім вона почала ходити ще й в чорних футболках (з тими з Хелловінами-Лакрімозами, здається), білих колготках і на височенній платформі. Але тоді вона нас вже не вчила, в нас вона була лише в 7 класі.
Саме оцей 7 клас став для мене переломним моментом, коли я перестала бути частиною маси, сірою мишею чи там синьою шкарпеткою (так кажуть англійці, і цього вислову мене навчила вона!) і стала усвідомлювати себе як шось окремішне і особливе.
Було б збіса цікаво зустріти її зараз - коли вона була б для мене вже не Марією Андріївною, а просто Марією (Марічкою? Машею? я не знаю, як називають її близькі), і ми могли б говорити якщо не на рівних, то бодай на ти. Здається, я навіть бачила її нещодавно. Але в мене тепер майже такий же поганий зір, який був у неї... Вона тоді усміхнулась мені. Може, впізнала?
І тільки щойно, пишучи це, я усвідомила - вона в моїй підсвідомості якось нерозривно поєднується з ozerna_div4ynka . Вони однаково круті, однаково вплинули на мене. І я однаково буду їх любити, навіть не спілкуючись роками. (в смислі не "однаково сильно", а "також"=))
п.с. а знаєте, чо я про неї згадала? зробила собі какао вперше за багато-багато років. мммм, нямка)))
Саме оцей 7 клас став для мене переломним моментом, коли я перестала бути частиною маси, сірою мишею чи там синьою шкарпеткою (так кажуть англійці, і цього вислову мене навчила вона!) і стала усвідомлювати себе як шось окремішне і особливе.
Було б збіса цікаво зустріти її зараз - коли вона була б для мене вже не Марією Андріївною, а просто Марією (Марічкою? Машею? я не знаю, як називають її близькі), і ми могли б говорити якщо не на рівних, то бодай на ти. Здається, я навіть бачила її нещодавно. Але в мене тепер майже такий же поганий зір, який був у неї... Вона тоді усміхнулась мені. Може, впізнала?
І тільки щойно, пишучи це, я усвідомила - вона в моїй підсвідомості якось нерозривно поєднується з ozerna_div4ynka . Вони однаково круті, однаково вплинули на мене. І я однаково буду їх любити, навіть не спілкуючись роками. (в смислі не "однаково сильно", а "також"=))
п.с. а знаєте, чо я про неї згадала? зробила собі какао вперше за багато-багато років. мммм, нямка)))