дев"ятий кю
Вчора Тіма здав екзамен на дев"ятий кю айкідо. Це відбулося на дев"ятий день нашого надзвичайного життя в таборі дитячого клубу "Хікарі" в Яремче. Я так і не спромоглася запам"ятати японські назви вправ, які Тіма продемонстрував на іспиті, але я їх, принаймні, впізнаю, коли чую.
За ці кілька днів у таборі Тимофій пройшов справді великий шлях. Від слабкого новачка і рюмси до маленького, але міцного горішка. В один з днів ми ходили у великий цілоденний похід на гору Маковицю висотою близько 1 км. Здається, усього ми пройшли біля 6 км, а може, й більше. Ми страшенно втомилися, і на зворотньому шляху вже стало взагалі все одно: кропива, важкий рюкзак, пити, їсти, слизько, страшно (високий підвісний міст) - просто треба було дійти до кінця, і Тіма мені сказав: мам, здається я стаю хоробрішим. Я теж про це думала, відчувала, що він перетворюється, переплавляється в іншу, чоловічу суть. Через кілька днів на ранній пробіжці, яку, здається, серед усіх учасників табору люблять лише тренери та я, Тіма, вперше біжучи без зупинки і відставання, сказав: я не маю права показувати свою слабкість. І ми вперше добігли майже разом з першою, передньою групою. Тіма встиг полюбити річку - бо весело разом із хлопцями, повчився каліграфії, зміцнив свої навички орігамі, відпрацював просто блискуче вісімку з дзьо на робочу ліву руку, навчився порядку (постіль,,речі, вчасність приходу на тренування). Навчився добре їсти і навіть інколи брати добавки, обходитися без цукру в трав"яному чаї і допивати до кінця. Більше турбуватися про інших, особливо це відчула і на собі. Жити гармонійно з людьми, з дітьми і не соромитися - тут нас, а особливо Тіму всі прийняли дуже ласкаво, старші хлопці ( і дівчата), переважно 8-12 років, з ним гралися, лоскоталися, розмовляли постійно і загалом вважали на нього, Йому весь час було весело і цікаво. Він вперше в житті, здається, не хоче додому. Вперше безпека і звичний затишок домашньої нори не є найкращим місцем на землі. Принаймні на цей момент.
Я дуже рада, що ми поїхали і дуже вдячна за це Тетяні Олександрівні Гнатюк, тренеру і керівнику табору, яка особисто нас покликала на цей заїзд. Ми вдячні нашим Вчителям Дмитру Вікторовичу і Олексію Геннадійовичу. Про останнього, котрий тренує Тимофія в Києві, Тіма якось після тренування, наминаючи за обидві щоки деруни сказав: мам, знаєш, я люблю Олексія Геннадійовича і їсти.
Я теж пройшла тут немалий внутрішній шлях і спробую йти далі.
За ці кілька днів у таборі Тимофій пройшов справді великий шлях. Від слабкого новачка і рюмси до маленького, але міцного горішка. В один з днів ми ходили у великий цілоденний похід на гору Маковицю висотою близько 1 км. Здається, усього ми пройшли біля 6 км, а може, й більше. Ми страшенно втомилися, і на зворотньому шляху вже стало взагалі все одно: кропива, важкий рюкзак, пити, їсти, слизько, страшно (високий підвісний міст) - просто треба було дійти до кінця, і Тіма мені сказав: мам, здається я стаю хоробрішим. Я теж про це думала, відчувала, що він перетворюється, переплавляється в іншу, чоловічу суть. Через кілька днів на ранній пробіжці, яку, здається, серед усіх учасників табору люблять лише тренери та я, Тіма, вперше біжучи без зупинки і відставання, сказав: я не маю права показувати свою слабкість. І ми вперше добігли майже разом з першою, передньою групою. Тіма встиг полюбити річку - бо весело разом із хлопцями, повчився каліграфії, зміцнив свої навички орігамі, відпрацював просто блискуче вісімку з дзьо на робочу ліву руку, навчився порядку (постіль,,речі, вчасність приходу на тренування). Навчився добре їсти і навіть інколи брати добавки, обходитися без цукру в трав"яному чаї і допивати до кінця. Більше турбуватися про інших, особливо це відчула і на собі. Жити гармонійно з людьми, з дітьми і не соромитися - тут нас, а особливо Тіму всі прийняли дуже ласкаво, старші хлопці ( і дівчата), переважно 8-12 років, з ним гралися, лоскоталися, розмовляли постійно і загалом вважали на нього, Йому весь час було весело і цікаво. Він вперше в житті, здається, не хоче додому. Вперше безпека і звичний затишок домашньої нори не є найкращим місцем на землі. Принаймні на цей момент.
Я дуже рада, що ми поїхали і дуже вдячна за це Тетяні Олександрівні Гнатюк, тренеру і керівнику табору, яка особисто нас покликала на цей заїзд. Ми вдячні нашим Вчителям Дмитру Вікторовичу і Олексію Геннадійовичу. Про останнього, котрий тренує Тимофія в Києві, Тіма якось після тренування, наминаючи за обидві щоки деруни сказав: мам, знаєш, я люблю Олексія Геннадійовича і їсти.
Я теж пройшла тут немалий внутрішній шлях і спробую йти далі.