Мій бідолашний мозок

Mar 06, 2013 02:19

З часу перебування мене улюбленої у ЖЖ евріка (або елементарна звичка) так до мене і не прийшла. Я дуже хочу, щоб мої пости виглядали як у нормальних людей: фотонька, якісь роздуми і мої блаблабла. Але не склалось (як можна зрозуміти з мого останнього посту - справжнє бгг))).

Мені б хотілось розповісти і показати Англію, але зараз замислююсь, навіщо? За час перебування тут Україною поцікавились лише кілька людей. Їм цікава Тимошенко, бо вони не надто розуміють, у чому соль і хто тут не правий. Можуть робити "ммм", або "ооо", на тому й порєшалі. Хто ввічливий, питає про погоду. "Чи холодно тут для тебе?", "Як тобі Англія", "Чи ти вперше тут?" та й все.

Я думаю, що це й перевага, і проблема. Не думаю, що дуже скоро ворони залишать Тауер і монархія таво, але соціальна реклама спрямовує тут на крайнощі. Вони можуть відправити 2 фунти дітям Африки кожного тижня, аби вони не потерпали від брудної води. Середина, здається, не існує. Одного дня мені намагались пояснити, що це - лосось, а це - креветка у разі, якщо я вдруг не знаю. Ввічливо, або ні, сказала, що у нас це є і я це їла.

Кілька тижнів тому мені сказали, що англійці коли їдуть закордон, вони дуже хочуть торкнутись інших традиції (ну й усілякий набір кліше), але я не думаю. Ота верхня губа, що не рухається - от у чому вони. Не більше емоцій ніж треба, стриманість (не плутати із ввічливістю у нашому розумінні).

Але не все так погано. Тут я слухала особисті історії про нетривалу вагітність і госпіталь, як вагітна жінка спала з іншим чоловіком і які чоловіки сво в принципі.

Але знаєте... пиво тут просто блєск. Воістіну.

Англія, брєдсумасшедшего, Україна, оптимизм?, пиво, люди

Previous post
Up