Один червень на двох. 2013.
І хоч за вікном зараз похмуро і дощить, на календарі - 14 липня, а я от всілась писати про мій червень й на лиці - задоволена посмішка. Зелений чай, тиша в кімнаті, розгорнутий блокнот і чарівні спогади. Цей червень - це місяць безтурботного життя, беззаперечного щастя й безмежної любові.
Ніч напередодні 1 червня ми провели в дорозі. І от, зранку першого дня літа я прокинулась у столиці. Чомусь я не дуже люблю Київ. Ну, просто захвату він в мене не викликав і не викликає. Але ми їхали туди не просто так, а з метою - на RED BULL FLUGTAG. В перший день була спека, що дуже тішило, а от в сам день польотів - дощило безперестанку. Але це не заважало дійству бути веселим. Навіть навпаки, у тих дощовиках всі виглядали досить кумедно. І хоча, наші сподівання щодо польоту не справдились і нам довелось їхати одразу по закінченні польотів й пропустити афтепаті, але ніби всі залишились задоволеними.
3-ого червня зранку у нас вже був літак на Чорногорію, тож ми оперативно доїхали до Львова, трохи поспали - і в аеропорт. Летіти в Чорногорію десь півтори години, ну десь стільки ж як я іноді добираюсь в політех з Сихова. :)
Про свою подорож я вже розказала на сайті "Територія твого розвитку", тож якщо вам буде цікаво - переходьте за посиланням :
http://terytoriya.com.ua/index.php/podorozhi/41-vse-shcho-potribno-znati-pro-podorozh-v-chornogoriyu
Винесла для себе один важливий урок - не треба боятись пробувати щось нове. І взагалі - не треба боятись.
В жінок, а може й не тільки в жінок, є така звичка - переживати наперед. Словом, перестаньте! Дурня це все, треба насолоджуватись сьогодні, а не псувати його якимись безпідставними здогадками, які так і не втіляться в реальність.
Народ в Чорногорії дуже дружелюбний, до речі. Люди залюбки з вами жартують, діляться історіями й щиро посміхаються.
Каталась на рафті я вперше, спочатку анітрішки не боялась, але по дорозі до місця спуску всі почали жартома дуже нагнітати обстановку і аж тоді я почала задумуватись :"Блін, це справді так небезпечно?" Просто наш інструктор, щоб хоч якось підбадьорити, розказував в дорозі як там близько року тому дівчина загинула і всякі такі історії в стилі. А коли ми вже сідали на рафт, то техніку безпеки він чомусь розказував, дивлячись виключно в очі мені, хоча там ще стояло людей шість, що мене дуже розсмішило, бо в нього дуже кумедний російський акцент. Та й в мене що на лобі писало "Я ПОЧИНАЮ БОЯТИСЬ" ?))) Перших пару хвилин було страшновато, бо складалось враження, що ти зараз випадеш з того рафту, бризки холодної води й гребти, коли ви потрапляєте на пороги, потрібно дуже швидко й сильно, хоча це досить складно, але коли я зрозуміла, що ймовірність випасти дуже маленька, то почала отримувати величезне задоволення. З нами в човні була жінка з Москви, років так під 50, яка часто спускається на рафті й на байдарках по різних ріках, приємна в спілкуванні - мені сподобалось, що вона ще така молода душею і в неї таке хоббі. :)
В останню ніч ми пішли на пляж, де розвели вогнище і сміялись безупину. :) Після двохгодинного сну, ми вже спускались до автобусу, який чекав нас під віллою для повернення в Тіват. Наш рейс затримали більше, ніж на три години, тому довелось досипати прямо в аеропорту.
А прямо з аеропорту, з 15-ти кілограмовою валізою я приїхала в політех писати модуль. (Так, у мене якраз був модульний тиждень і той модуль був вже третій по рахунку) І хоч я була в такому стані, що навіть не могла зрозуміти суть написаного, якось мені вдалось його здати добре. Правда, люди в нас якісь дикі, ну що як я прусь з валізою в політех, то треба дивитись на мене так, ніби я псих?
А після цього почались два тижні екзаменів і заліків, хоч я не знала, яка доля мене чекає, але сесію здала дуууже легко і порівняно швидко.
Чомусь завжди так виходить, коли найменше переживаєш - все складається найкращим чином.
А переживати багато й не було коли: після здачі двох екзаменів, ми з Тарасом дуже спонтанно поїхали в тур Братислава - Відень - Будапешт.
Взагалі такі тури дуже втомлюють, бо дорога, постійні екскурсії, рано вставати, спека, а хочеться побачити більше. У Відень я прямо таки закохалась! В такому місті треба було б залишитись хоча б на тиждень. Братислава сподобалась своїми оригінальними скульптурами посеред набережної та картинними галареями. А от комарі там - дикі. :D
Будапешт - теж неймовірної краси місто, тільки ми там були досить недовго і жара була нестерпна, тому повністю атмосферу його так я й не вловила. А от народ мені там не сподобався - це точно. Ну і печаль в тому, що ми не взяли з собою фотоапарат, але думаю, що ми ще повернемось туди не раз, то це й не так страшно.:)
Висновок:
Червень був незабутнім. Але знаєте, коли засинаєш в рідних обіймах, а прокидаєшся від дотиків напівсонних солодких губ, то обстановка не має значення.
