Січень.
Січень дуже швидко добіг кінця. Його початок - ніби воду взбаламутили, кінець - майже дистильована. Отак я його уявляю.
Зміни радують. Правда свят не відчула, ніби й не було. Але зараз все по-новому і я зовсім нова. Інша, я б сказала. Почуваюсь так.
Дні неймовірно довгі й насичені, зловила себе нещодавно на думці, що стільки всього робиться за один день, що коли їду пізно ввечері додому, то не зразу можу згадати, що саме робила зранку, чи то, бува, не вчора сталось. Як же класно!
Сьогодні в мого брата день народження. Дев'ять років з моменту, коли я побачила його вагою в 4 кг 150 грам, таким крикливим червонощоким малятком, а зараз - добрий такий кабанчик, який вже може тобі й сарказмом у відповідь кинути. Ще той фрукт. Не можу повірити, що стільки часу пройшло
Нещодавно ходили з подругою в театр ім. Заньковецької на виставу під назвою "Неаполь - місто попелюшок". Мені дуже сподобалась. Зачепили неймовірно багато проблем українського народу і навіть трохи висміяли їх, аби люди задумались про те, що варто починати це змінювати. Конкретніше про ці проблеми я писатиму в майбутньому, бо мене особисто вони завжди дуже цікавили і цікавлять. Раджу сходити, бо жарти і мудрий підтекст - неймовірне поєднання.
Словом, я відпочила від буденних думок і приїхала додому щаслива і натхненна. Театр завжди в мені щось таке пробуджує.
А в загальному : цей рік вже став по-справжньому новим для мене. Напевне він справді стане роком незабутніх подорожей, якісної музики, геніальних книг і хороших фільмів, смачних страв і зручного взуття, великих прибутків і малих втрат, надійних друзів і відданого кохання. Єдине, що я вимагаю - це весни!
Лютий, давай швидше закінчуйся.
Зміни радують. Правда свят не відчула, ніби й не було. Але зараз все по-новому і я зовсім нова. Інша, я б сказала. Почуваюсь так.
Дні неймовірно довгі й насичені, зловила себе нещодавно на думці, що стільки всього робиться за один день, що коли їду пізно ввечері додому, то не зразу можу згадати, що саме робила зранку, чи то, бува, не вчора сталось. Як же класно!
Сьогодні в мого брата день народження. Дев'ять років з моменту, коли я побачила його вагою в 4 кг 150 грам, таким крикливим червонощоким малятком, а зараз - добрий такий кабанчик, який вже може тобі й сарказмом у відповідь кинути. Ще той фрукт. Не можу повірити, що стільки часу пройшло
Нещодавно ходили з подругою в театр ім. Заньковецької на виставу під назвою "Неаполь - місто попелюшок". Мені дуже сподобалась. Зачепили неймовірно багато проблем українського народу і навіть трохи висміяли їх, аби люди задумались про те, що варто починати це змінювати. Конкретніше про ці проблеми я писатиму в майбутньому, бо мене особисто вони завжди дуже цікавили і цікавлять. Раджу сходити, бо жарти і мудрий підтекст - неймовірне поєднання.
Словом, я відпочила від буденних думок і приїхала додому щаслива і натхненна. Театр завжди в мені щось таке пробуджує.
А в загальному : цей рік вже став по-справжньому новим для мене. Напевне він справді стане роком незабутніх подорожей, якісної музики, геніальних книг і хороших фільмів, смачних страв і зручного взуття, великих прибутків і малих втрат, надійних друзів і відданого кохання. Єдине, що я вимагаю - це весни!
Лютий, давай швидше закінчуйся.