Жовтень!
Привіііііііііт ;) Знаю-знаю, я свиня : цілий місяць майже нічого не писала. Але треба подивитись з позитивної сторони - тепер маю що вам сказати. Бувають такі моменти, коли говорити не хочеться. Так от - сьогодні не він :)
Не писала, бо психологічно цей місяць був важкий, ентузіазму вистачало лише для того, щоб долізти додому і успішно заснути. Зазвичай пишу пізно ввечері, коли день добігає кінця і можна спокійно про щось подумати, переосмислити. Але цього місяця я засинала на другому реченні .
Отож, поки в мене ще є фундук і недопитий чай з лимоном - можна писати жовтневий звіт :)
Вчора працювала на виборах. Про політичну ситуацію не говоритиму, ви й самі розумієте. Скажу лише про те, що мене найбільше вчора ранило, зачепило і зворушило. Перше - це те, що із 2405 виборців, прикріплених до нашої дільниці, проголосувало в районі 55-60 %. Щоб це не було : байдужість чи зневіра - це жахливо.
Друге : старість на Україні виглядає так страшно. Пригадую цих усміхнених старших іноземців, що веселились влітку на нашій фан-зоні і співставляю з нашими українцями, зморених працею. Ані слуху, ані зору, ані здорового тіла і серця. Ні медицини, ні достойного рівня життя, ні підтримки. Це все, для чого вони працювали. Але знаєте, посміхаються. Це особливість нашого народу - вірити :)
З того, що радувало : діти, які так зацікавлено допомагали кидати бюлетені у скриньку і дорослі, які хвилююче зітхали: чи то з почуттям виконаного обов’язку, чи то з надією на зміни. Одна з виборців, старенька жіночка прийшла без окулярів на дільницю. Зір у неї до біса, не бачила навіть списку партій. Помилково проголосувала за «Партію Зелених України». Потрібно було писати заяву для видачі нового бюлетеню і вона завзято взялась, хоча зусиль це їй немало вартувало. Вона зробила те, що хотіла - проголосувала за тих, кому вірить.
Бували в мене у жовтні такі деньки, що не позаздриш. Аж у вухах гуділо і зуби боліли від злості. І от після найгіршого із таких днів їду собі додому і думаю : « А що, якби я вчора по-іншому спланувала все? Тоді мій сьогоднішній день був б кращим.» І можливо не всі мої неприємності можна було б уникнути, не все від мене залежало, та якби я раніше зробила все можливе, що від мене вимагалось, то сумарно мій день б вийшов більш «сонячним». Мої маленькі рішення творять мій день, а мій день творить мій настрій.
Більшість жінок, із невідомих мені причин, вважають, що щасливими їх повинні робити чоловіки. Я ж думаю, що чоловіки можуть цьому посприяти. Жінка, котра на даний момент вже знайшла свою "другу половину" (ненавиджу це словосполучення ) може знайти собі набагато більше причин посумувати, аніж будь-яка самотня жінка. Тупо - надіятись на когось.
Є люди, які іноді змушують ваш мозок просто вибухати. Але це просто тому, що вони не такі як ви. Та й не можуть всі бути ідеальними в ваших очах. Кожен дивиться на світ через власну призму. І якщо з деякими людьми вона збігається, то вам пощастило зустріти таких, але більшість - інша, вона бачить все зовсім не так. А ви, зі своїм роздутим его, навіть не припускаєте, що існує ще такий варіант оцінки ситуації. Ті інші - розширюють твій кругозір. Мій друг завжди казав мені : "А чого ти дивишся на все зі свого боку? А чому ти не подивишся як це виглядало з його сторони? Що могло спровокувати таку дію цієї людини?"
Після цього складається враження, що границі твого периферичного зору розбиваються вщент.
Не писала, бо психологічно цей місяць був важкий, ентузіазму вистачало лише для того, щоб долізти додому і успішно заснути. Зазвичай пишу пізно ввечері, коли день добігає кінця і можна спокійно про щось подумати, переосмислити. Але цього місяця я засинала на другому реченні .
Отож, поки в мене ще є фундук і недопитий чай з лимоном - можна писати жовтневий звіт :)
Вчора працювала на виборах. Про політичну ситуацію не говоритиму, ви й самі розумієте. Скажу лише про те, що мене найбільше вчора ранило, зачепило і зворушило. Перше - це те, що із 2405 виборців, прикріплених до нашої дільниці, проголосувало в районі 55-60 %. Щоб це не було : байдужість чи зневіра - це жахливо.
Друге : старість на Україні виглядає так страшно. Пригадую цих усміхнених старших іноземців, що веселились влітку на нашій фан-зоні і співставляю з нашими українцями, зморених працею. Ані слуху, ані зору, ані здорового тіла і серця. Ні медицини, ні достойного рівня життя, ні підтримки. Це все, для чого вони працювали. Але знаєте, посміхаються. Це особливість нашого народу - вірити :)
З того, що радувало : діти, які так зацікавлено допомагали кидати бюлетені у скриньку і дорослі, які хвилююче зітхали: чи то з почуттям виконаного обов’язку, чи то з надією на зміни. Одна з виборців, старенька жіночка прийшла без окулярів на дільницю. Зір у неї до біса, не бачила навіть списку партій. Помилково проголосувала за «Партію Зелених України». Потрібно було писати заяву для видачі нового бюлетеню і вона завзято взялась, хоча зусиль це їй немало вартувало. Вона зробила те, що хотіла - проголосувала за тих, кому вірить.
Бували в мене у жовтні такі деньки, що не позаздриш. Аж у вухах гуділо і зуби боліли від злості. І от після найгіршого із таких днів їду собі додому і думаю : « А що, якби я вчора по-іншому спланувала все? Тоді мій сьогоднішній день був б кращим.» І можливо не всі мої неприємності можна було б уникнути, не все від мене залежало, та якби я раніше зробила все можливе, що від мене вимагалось, то сумарно мій день б вийшов більш «сонячним». Мої маленькі рішення творять мій день, а мій день творить мій настрій.
Більшість жінок, із невідомих мені причин, вважають, що щасливими їх повинні робити чоловіки. Я ж думаю, що чоловіки можуть цьому посприяти. Жінка, котра на даний момент вже знайшла свою "другу половину" (ненавиджу це словосполучення ) може знайти собі набагато більше причин посумувати, аніж будь-яка самотня жінка. Тупо - надіятись на когось.
Є люди, які іноді змушують ваш мозок просто вибухати. Але це просто тому, що вони не такі як ви. Та й не можуть всі бути ідеальними в ваших очах. Кожен дивиться на світ через власну призму. І якщо з деякими людьми вона збігається, то вам пощастило зустріти таких, але більшість - інша, вона бачить все зовсім не так. А ви, зі своїм роздутим его, навіть не припускаєте, що існує ще такий варіант оцінки ситуації. Ті інші - розширюють твій кругозір. Мій друг завжди казав мені : "А чого ти дивишся на все зі свого боку? А чому ти не подивишся як це виглядало з його сторони? Що могло спровокувати таку дію цієї людини?"
Після цього складається враження, що границі твого периферичного зору розбиваються вщент.