Численна нестерпна краса
Ми мали по два літри води на людину, гроно бананів, автономну колонку з музикою, трохи портвейну та рому, мати та ковдри, мачете та національного прапора. Прапорця, точніш, невеличкого. Не те, щоб то було конче необхідним, каб зустріти повний Місяць, що очолюватиме парад планет цієї ночі, але коли вже ти почав мандрувати дикуном тропіками, то важко зупинитися. Я був певен, що рано чи пізно ми заспіваємо й “Ще не вмерла...”.
Човен, що залишив нас на пустому пляжі, гуркотячи ледь чутним на відстані двигуном, зник. Вулканічна скеля мису мов драконячий хвіст лежала у хвилях напластуванням порід: теракотових, пурпурових, блакитних та рожевих. Легко було уявити собі, як магма колись текла тут різнокольоровою патокою, паруючи у воді, щоб згодом час потрощив та виїв її, перетворивши на розсип каміння. Там, на мисі, у піщаному закутку серед скель ми запалили багаття з товстого жорсткого листя, ломких кущів та сухоі деревени, поїденої термітами.
Сонце тіки но готувалося сідати у скелястий схил далі від нас, поволі червоніючи. Гугали хвилі, вітер співав свою пісню разом з гітарними рифами 70-х, зойкали хижі птиці над нами. Кольори навкруги змінювалися за Сонцем. Джунглі на схилах темнішали, вода під Сонцем разом з небом з лазурної перетворювалась на бірюзову, посипану золотавим блиском. Іншою чашею терезів до пари Сонцю на сході у ще блакитному небі підіймався блідий, ледь помітний Місяць. Багряна куля світила заходила прямо крізь силует поодинокого дерева на скелі, хвилі червоніли, небо було ніжно-рожевим, що трохи вище перетворювалось на помаранчеве, блідо-зелене у височині, та коли повернутися, спускаючись до Місяця, вже темнішало, викриваючи перші зорі. Тут, на нашій скелі, між безоднею знизу та безоднею зверху, відчувалось, як обертається планета разом з нами, роблячи небосхил вертепом космічних тіл.
У мить, коли Сонце зникло, повний Місяць запанував над нашим світом, віддаючи його ночі. У далечі блискав маяк та червоніли на горизонті ліхтарі рибальских човнів. Вітер гнав з моря легку димку, із зорь та планет було видно лише яскраві. За Місяцем над скелями з’явився Юпітер, позаду шикувались Марс і Сатурн. Вони сходили просто над нашим багаттям, у одну лінію з ним та прапорцем, що бився на вітру на камінні, беручи їх удвох до свого параду. Ми майже не розмовляли, розуміючи один одного поглядом, гуляючи по скелях, сидячи на матах навколо багаття, потрохи сьорбаючи солодке вино, слухаючи музику, вітер та хвилі, росчиняючись у миті. Так пройшло пів ночі, й здавалося, що пройшло пів нескінченності.
Вино повернуло нас до життя зі світу тіней, й ми рушили до прихованого пляжу, входячи у диво прозору воду. Навкруги наших тіл грали фосфоретичні блиски планктону, супроводжуючи кожен рух, обертаючи кожного яскравою фатою. Повний Місяць, жовтий-жовтий, продовжував панувати на небі, заливаючи пляж та верхівки пальм срібним світлом.
Коли Місяць вже йшов кінцем свого шляху, один з нас піднявся на скелю до нього, й тримаючи у руках вогонь, читав у весь голос мантру Шиві. Бородате лице сатіра у спалахах полум’я, сухе тіло у помаранчевиих лунгах та вкрита дредами голова робили його схожим на саадху. Зрештою у сю мить він ним і був, проводжаючи Місяць з належною повагою. Ми потроху влягалися навколо згасаючої ватри.
Вранці ватага прокинулась від мотора човна, що прийшов нас забрати до місця, де ми залишили мотоцикли. Мовчазний, запечений сонцем рибалка тримав корму у прибої, поки ми не покидали на банки невеликий скарб та себе. Недовгий каботаж, сніданок, та за декілька годин наша колона чужінців-”гора” скрізь численну нестерпну красу по обабіч дороги встромилася у континент, ревучи двигунами й пожираючи кілометри, назустріч наступній втечі Сонця. На рулі одного з мотоциклів тріпотів прапорець, відмічаючи центр всесвіту.