знаки
Повертаюся я сьогодні з обіду на роботу і мучуся питанням: випити чи не випити кави? З одного боку запізнююсь вже на п’ятнадцять хвилин, а з кавою на всі тридцять буду запізнюватися, та й запальничку забула вдома. А з іншого - привабливо купити каву в машині-кавоварці і випити її в безлюдному скверику (всі ж бо вже п’ятнадцять хвилин працюють!) під дрібним осіннім дощем з Massive Attack vs. Burial (Four Walls & Paradise Circus - 2011) у вухах.. Одним словом, мучуся, йду, наближаюсь вже до точки, в якій або треба повернути до робочого місця, або пройти прямо - до кави, скверика та всього вищеперерахованого, рішення ніяк не приймається, совість мені каже: скільки можна, блядь! щодня тобі як не скверик так ще одна сигаретка!. І тут. Піднімаю я очі і бачу на балконі будинку перед самим поворотом простирадло. І не просто собі простирадло, а простирадло, на якому намальовані величезні кавові зерна.. Отакоє. Тут вже нічого було за роботу й думати. Проти судьби не попреш.