"БУДЕМ ЖИТЬ!"
ось і вщухли страсті по Президенту.
невесело, правда.
проте, мусимо сприйняти все як історичний факт.
про все, що було і що буде, напишуть історики. добре було б, звісно, коли б не заангажовані. помріємо.
думаю, тепер життя кожного нормального українця розвиватиметься паралельно діяльності властьімущих. як в теоремі про дві паралельні прямі, які ніколи не перетнуться. влада окремо, народ окремо.
моя донька - студентка-соціолог - апокаліпсису не передбачає.
ох, як хотілося б, щоб наші діти були далекі від політики. але в Україні це видається фантастикою.
очевидно, з огляду на постійне перечитування класики і на свій філологічний фах, асоціативний ряд віднаходжу виключно літературний.
1. про прихід до влади "більшовиків".
згадується 2-га частина "Волині" Уласа Самчука, де після п'ятилітньої безкінечної зміни декорацій, до влади приходять більшовики. юнакові Володькові закарбовуються у пам'ять слова 80-літнього діда про те, що ми самі винні, адже сиділи по хатах і спостерігали, що далі буде - чия візьме. а потрібно було не спостерігати, а боронити, відвойовувати своє. той дід і прогнозує, що прийшли "більшовики" на 100 років.
очевидно, був правий. від 1917 року ще сто літ не збігло.
2. настрої студентів-українофілів ХІХ століття, яких так яскраво відтворив Нечуй-Левицький у головному герої роману "Хмари" Павлові Радюку. з уст молодого київського студента звучать слова, які ми повторюємо через 150 років з таким же болючим гнівом у душі:
" з темною силою треба войдуватися! Нам треба землі й води! Нашою водою можна світ затопить; нашою землею засипать волю всіх людей на цілому світі! Нам не треба солдатчини! Нам не треба кадила й кропила! Ми й так темні й глухі; ми й так маємо більма на очах! Нащо нам великі дзвони? Нащо нам золотоверхі монастирі? Нащо нам топити віск перед образами? Наша земля на Україні як золото, а народ наш часто голодує. в нас нема промислівства, а про народ ніхто й не дбає, ніхто його не напутить, не вчить, не наводить на розум. Наша народні пісня поетична й чудова як утвори перворядних геніїв; наша поезія, наша мова багата, як щире золото. І все те марно занапащається, пропадає, лежить непочате. І доки воно лежатиме? НАМ НЕ ТРЕБА ВОЙНИ, А ТРЕБА ПРОСВІТИ!"
нам, дійсно, перш за все треба ПРОСВІТИ.
перетинаючи Україну за рік по декілька разів у напрямках Київ-Харків-Львів-Чернівці-Луцьк-Одеса-Полтава-Київ-Чернігів-Дніпропетровськ-Миколаїв-Запоріжжя, спілкуючись з людьми у різних містах-містечках-селах, бачу і знаю те, про що мовчить наша преса.
і не потрібно мене переконувати про необхідність підвищення ціни на газ для населення, коли я бачу, що наші полтавські поля вже давно перетинають газопроводи, а газові факели палахкотять однаково на Харківщині й Прилуччині. газ є! свій! і для побутового забезпечення народу його достатньо.
а ось гречки нема. і навряд чи буде. і олія дорожчатиме. бо замість них на чорноземах вирощують ріпак, що так успішно продається на біодизель до Європи, а гроші з продажу осідають у офшорних зонах.
і про збиткове виробництво цукру хочеться сказати. про наше "біле золото", що у ХІХ столітті перетворило Малоросію на найбагатший край Росії.
про все це написано на просторах нашої землі. про вимираючі села й забруднені, зруйновані масовою забудовою міста. про занепад культурний і духовний.
тому й не робиться абсоютно нічого для розвитку нашого внутрішнього туризму.
а навіщо? щоб народ все бачив і знав?
як вигідно й зручно мати народ темний.
от вам і вся теорія пасіонарності.
попри все, "БУДЕМ ЖИТЬ!", як казав улюблений усіма Смуглянка, стрибаючи у свій винищувач.
невесело, правда.
проте, мусимо сприйняти все як історичний факт.
про все, що було і що буде, напишуть історики. добре було б, звісно, коли б не заангажовані. помріємо.
думаю, тепер життя кожного нормального українця розвиватиметься паралельно діяльності властьімущих. як в теоремі про дві паралельні прямі, які ніколи не перетнуться. влада окремо, народ окремо.
моя донька - студентка-соціолог - апокаліпсису не передбачає.
ох, як хотілося б, щоб наші діти були далекі від політики. але в Україні це видається фантастикою.
очевидно, з огляду на постійне перечитування класики і на свій філологічний фах, асоціативний ряд віднаходжу виключно літературний.
1. про прихід до влади "більшовиків".
згадується 2-га частина "Волині" Уласа Самчука, де після п'ятилітньої безкінечної зміни декорацій, до влади приходять більшовики. юнакові Володькові закарбовуються у пам'ять слова 80-літнього діда про те, що ми самі винні, адже сиділи по хатах і спостерігали, що далі буде - чия візьме. а потрібно було не спостерігати, а боронити, відвойовувати своє. той дід і прогнозує, що прийшли "більшовики" на 100 років.
очевидно, був правий. від 1917 року ще сто літ не збігло.
2. настрої студентів-українофілів ХІХ століття, яких так яскраво відтворив Нечуй-Левицький у головному герої роману "Хмари" Павлові Радюку. з уст молодого київського студента звучать слова, які ми повторюємо через 150 років з таким же болючим гнівом у душі:
" з темною силою треба войдуватися! Нам треба землі й води! Нашою водою можна світ затопить; нашою землею засипать волю всіх людей на цілому світі! Нам не треба солдатчини! Нам не треба кадила й кропила! Ми й так темні й глухі; ми й так маємо більма на очах! Нащо нам великі дзвони? Нащо нам золотоверхі монастирі? Нащо нам топити віск перед образами? Наша земля на Україні як золото, а народ наш часто голодує. в нас нема промислівства, а про народ ніхто й не дбає, ніхто його не напутить, не вчить, не наводить на розум. Наша народні пісня поетична й чудова як утвори перворядних геніїв; наша поезія, наша мова багата, як щире золото. І все те марно занапащається, пропадає, лежить непочате. І доки воно лежатиме? НАМ НЕ ТРЕБА ВОЙНИ, А ТРЕБА ПРОСВІТИ!"
нам, дійсно, перш за все треба ПРОСВІТИ.
перетинаючи Україну за рік по декілька разів у напрямках Київ-Харків-Львів-Чернівці-Луцьк-Одеса-Полтава-Київ-Чернігів-Дніпропетровськ-Миколаїв-Запоріжжя, спілкуючись з людьми у різних містах-містечках-селах, бачу і знаю те, про що мовчить наша преса.
і не потрібно мене переконувати про необхідність підвищення ціни на газ для населення, коли я бачу, що наші полтавські поля вже давно перетинають газопроводи, а газові факели палахкотять однаково на Харківщині й Прилуччині. газ є! свій! і для побутового забезпечення народу його достатньо.
а ось гречки нема. і навряд чи буде. і олія дорожчатиме. бо замість них на чорноземах вирощують ріпак, що так успішно продається на біодизель до Європи, а гроші з продажу осідають у офшорних зонах.
і про збиткове виробництво цукру хочеться сказати. про наше "біле золото", що у ХІХ столітті перетворило Малоросію на найбагатший край Росії.
про все це написано на просторах нашої землі. про вимираючі села й забруднені, зруйновані масовою забудовою міста. про занепад культурний і духовний.
тому й не робиться абсоютно нічого для розвитку нашого внутрішнього туризму.
а навіщо? щоб народ все бачив і знав?
як вигідно й зручно мати народ темний.
от вам і вся теорія пасіонарності.
попри все, "БУДЕМ ЖИТЬ!", як казав улюблений усіма Смуглянка, стрибаючи у свій винищувач.