Час великих відкриттів
Хочу розповісти історію одної книжки, яка мені попала до рук зовсім випадково і довгий час переслідує. Якось влітку гуляла я в центрі і зайшла в книгарню "Є" на проспекті Свободи. Там довго блукала між полицями, вибирала щось почитати, чомусь нічого не подобалося. У відділі зарубіжної літератури зупинилась коло стелажу, взяла в руки випадкову книгу і зачиталась анотацією до неї. Раптом до мене підійшов зовсім чужий хлопець. Не зовсім підійшов, він стояв поряд, я просто його не помітила. Нахилився, взяв внизу якусь книгу в синьо-білій обкладинці, простягнув мені і сказав: "Ось, прочитай це. Тобі сподобається, дуже цікава книга". А потім розвернувся і пішов до виходу, де його чекав вже друг. Від несподіванки я тільки й встигла, що злегка йому усміхнутись і подивитись услід. Зовсім незнайомі люди рідко просто так звертаються з добрими побажаннями. А погляд того хлопця був абсолютно спокійний, добрий і якийсь чистий. Він не був з тих нав"язливих пікаперів, які частенько стараються познайомитися, а просто був людиною, яка різко з"явилась і різко зникла. Я подивилась на книгу, погортала сторінки, а потім мені зателефонували. Я відклала книгу, вийшла з книгарні, враз про це все забула і тільки вдома згадала про неї. Але, на жаль, не пам"ятала назви.
Пройшло літо. Восени відбувся Форум Видавців. Я гуляла між стендами, серед натовпу людей, які "змітали" останні новинки, класику, сучасну літературу, все, що під руку попадало. Отак бродила я поверхами Палацу мистецтв, аж раптом побачила цілий стенд з книгами в синьо-білій обкладинці. Я пройшла мимо, але той стенд не давав мені спокою. Десь я вже таку книгу бачила. Але ні автор, ні назва мені ні про що не говорили. Так, напружуючи пам"ять, я вже збиралась йти з Форуму на зустріч з подругою, аж раптом переді мною виник той самий день, коли до мене підійшов красень-незнайомець і запропонував саме ту книгу. Я не вірю в співпадіння, випадковості, а тому вирішила, що це - знак, значить мені дійсно варто її прочитати. Так в мене в руках опинилась книга Вільяма Пола Янга "Хижа". Саме в той момент, коли я шукаю відповіді на безліч своїх запитань. Мені хочеться вірити, що саме ця книга відкриє мені щось незбагненне, якусь істину, яку я так довго шукаю.
Зараз я дочитую останні сторінки і не скажу, що мені легко було читати. Чомусь для мене залишились нерозкритими багато дверей. Тільки це не вина "Хижі". Я просто ще не готова сприйняти все так, як воно є. Мені, як і більшості людей, важко відмовитись від того, в що я вірила і в чому була впевнена, від власних (часом оманливих) переконань. Думаю, я ще не раз буду перечитувати її, довго думати, приймати якісь рішення завдяки їй. Знаю тільки одне: якби я ще раз змогла побачити того хлопця, якби він знову зовсім випадково появився в моєму житті - я б неодмінно йому подякувала за те, що саме мені і саме цю книгу серед тисячі інших він подарував.
Пройшло літо. Восени відбувся Форум Видавців. Я гуляла між стендами, серед натовпу людей, які "змітали" останні новинки, класику, сучасну літературу, все, що під руку попадало. Отак бродила я поверхами Палацу мистецтв, аж раптом побачила цілий стенд з книгами в синьо-білій обкладинці. Я пройшла мимо, але той стенд не давав мені спокою. Десь я вже таку книгу бачила. Але ні автор, ні назва мені ні про що не говорили. Так, напружуючи пам"ять, я вже збиралась йти з Форуму на зустріч з подругою, аж раптом переді мною виник той самий день, коли до мене підійшов красень-незнайомець і запропонував саме ту книгу. Я не вірю в співпадіння, випадковості, а тому вирішила, що це - знак, значить мені дійсно варто її прочитати. Так в мене в руках опинилась книга Вільяма Пола Янга "Хижа". Саме в той момент, коли я шукаю відповіді на безліч своїх запитань. Мені хочеться вірити, що саме ця книга відкриє мені щось незбагненне, якусь істину, яку я так довго шукаю.
Зараз я дочитую останні сторінки і не скажу, що мені легко було читати. Чомусь для мене залишились нерозкритими багато дверей. Тільки це не вина "Хижі". Я просто ще не готова сприйняти все так, як воно є. Мені, як і більшості людей, важко відмовитись від того, в що я вірила і в чому була впевнена, від власних (часом оманливих) переконань. Думаю, я ще не раз буду перечитувати її, довго думати, приймати якісь рішення завдяки їй. Знаю тільки одне: якби я ще раз змогла побачити того хлопця, якби він знову зовсім випадково появився в моєму житті - я б неодмінно йому подякувала за те, що саме мені і саме цю книгу серед тисячі інших він подарував.