My Valentine

[anelya_eva]

Кілька разів я бачила коло свого будинку дуже гарну парочку. Він - високий, спортивний і неймовірно красивий. Його глибокі, сині очі чомусь завжди дуже сумні, але не пригнічені. Це якийсь блаженний сум. Вона - мініатюрна, жвава і дуже мила. Враження складалось, ніби вони зв"язані один з одним, один організм, одне тіло, одні рухи, одні жести. Хоч не робили нічого такого, що роблять закохані. Не тримались за руки, не обіймались, а просто йшли поряд, нога в ногу, рука до руки. В обидвох проникливий погляд і якийсь спокій навколо, коли проходиш повз. Щодня вони гуляють з маленькою собачкою. А нещодавно я зрозуміла, що обоє глухонімі, бо спілкуються жестами. Або ж хтось один. Від того не виглядають нещасними, не викликають жалю, як часто буває. А чомусь вселяють спокій. І знаєте, що я зрозуміла?
Для того, щоб когось любити, не потрібно слів, бо вони можуть бути зайві. Не потрібно гучних фраз, бо все це буде заважати тій мові, яка йде від очей, від серця. Мовчати теж деколи корисно. Мовчанням можна прокричати найголовніше, поглядом можна переконати, жестами можна закохати...

Click to view