Ревнощі...
З усіх можливих на землі недоліків в мене найгірший. Я - ревнива. В мене якась італійсько-іспансько-мексиканська кров, чи чому так? Доходить до якогось маразму. Ті ревнощі душать мене зсередини. І так з дитинства. Малою я ревнувала бабусю до двоюрідної сестри, яка приїжджала тільки на мій День народження. Раз в рік я не могла витерпіти її обнімання з СВОЄЮ! бабусею. Потім я ревнувала маму до тата, бо його вона більше любить, бо вона з ним залишається спати, а зі мною - ні. Дойшло до того, що мама лежала коло мене поки не засну, а потім втікала до тата. Добре, що я стала старшою і зрозуміла, що мама має спати з татом. Але тоді я почала ревнувати тата до мами, бо він певно її більше любить, ніж мене. Я підросла і пішла в школу. Там я ревнувала сусідку по парті, свою першу вчительку, хлопчика, який йшов зі мною додому, чужого хлопчика, який проводжав чужу дівчинку до чужого дому, коротше всіх підряд, хто посмів дружити ще з кимось, крім мене і не присвячув мені всього свого вільного часу. Я знов підросла і такі ревнощі здались мені дурницею. І я почала ревнувати тільки своїх хлопців. І от тепер почалося. Я ревную, бо він звертає увагу ще на якусь дівчину, коли йде по вулиці, добре хоч не при мені. Я ревную, бо в нього в соцмережах з 300 друзів 290 незрозумілі сіськасті блондинки-брюнетки-руді, з якими обов"язково треба поговорити, бо про що ж говорити з малолітньою сіськастою дєвахою як не про сучасне мистецтво чи глобальну економічну кризу, яка почалася з краху іпотечного ринку? Звичайно, тільки про це. Ніяких вульгарних жартиків, ніяких звабливих коментів. Ти що? Ні-ні. А походи в сауну? Так, звичайно, тільки хлопці півночі сиділи в душному приміщенні і говорили. І тут зовсім випадково могли прийти кубіти, ой, зовсім без одягу, "папуталі". Нащо тобі сауна, в тебе ванна вдома є. А хочеш попаритись, так без питань. Зі мною. Я ревную до колишніх дівчат, яких називають друзями. Ну як дівчина, яка з тобою колись зустрічалася, яка мала до тебе почуття або ти до неї, з якою ти спав, або не спав, але мрієш про це, бути другом???? Ні з одним колишнім не спілкуюсь. Не важливо, хто кого кинув. Не спілкуюся і все. Розійшлися - то розійшлися. Добре ще, якщо привітаюсь, коли на вулиці побачу. У відповідь. Бо боляче було, або мені, або йому, то нащо лишній раз нагадувати. Я ревную, коли при зустрічі МОГО хлопця цілують в щоку, або не дай, Боже, в губи (п.с. такий був, казав: "А що тут такого, це ж звичайна річ". Чудово, ті губи піврайону облизало, а я потім маю їх цілувати па-взрослому!) Я ревную, коли до нього заігрують, а він відповідає. І не терплю пояснень, бо якщо я твою єдина, то значить на всіх решта має бути все одно. І якщо ти десь один, то я теж ревную, бо не факт, що ти один, бо не знати, з ким спілкуєшся в соцмережі, бо не знати, що ти робиш, коли мене нема, бо я не перевіряю твого привату чи смс, щоб знати, бо мені легше сісти вдома і продумати в голові різні картинки, де ти мене зраджуєш, з ким, скільки разів, як саме. До найменших дрібниць намалювати в уяві вираз обличчя, рухи, жести, вогники в очах, усмішку... І отак садомазохізнічати, поки ти тиняєшся по вулиці з двома друзями-хлопцями і говориш про футбол. Бо в мене в голові виникають тільки картинки сексу з всіма тими 290-ма дівчатами з контакту. І добре, що не разом. Отак мій найбільший недолік є одночасно і найбільшим комплексом, і якоюсь хворобою. А ліків я поки не знаю. Читала про це. Ревнують, коли є купа комплексів з приводу зовнішності, чи ще там чогось, невпевненості в власних силах, що ти зможеш його втримати коло себе. І отак я все знаю про те, що ревнощі беззмістовні, якщо люди закохані, що треба давати один одному трошки свободи, що нічого, якщо він зробить комплімент якійсь дівчині, яка справді гарно виглядає, але на всяк випадок в голові картинка як я ту штахета розфуфирену б"ю головою об стіну. Так легше. І тут я зразу думаю, як так можна???? Вона ж теж людина, ні в чому не винна, а твої дурнуваті ревнощі можуть зашкодити всім і нікому від того добра не буде. А нічого не помагає. Може хіба трошки, на деякий час, а потім знов те саме. Отак і живем. Як можна було здогадатися, писалося тут в основному про кількох моїх колишніх коханих, які мені тепер стали чужими. І розійшлися ми не через мої, чи їхні ревнощі, а через різні причини. Але це вже зовсім інші історії. Про них, можливо, колись напишу.
P.S. Мені кажуть, що я хороша, навіть, якщо ревную, але чи так це? Бо ревнощі чим далі, тим більше заводять мене в глухий кут.
P.S. Мені кажуть, що я хороша, навіть, якщо ревную, але чи так це? Бо ревнощі чим далі, тим більше заводять мене в глухий кут.