ПОДОРОЖ
Було це досить давно, щоби можна було вже згадувати. Організували в районі додаткові суботні заняття для сільських дітей.
директорів зобов’язали сприяти усіма можливими способами тому, щоби діти були присутні на цих заняттях. В нашій школі, де більшість вчителів працювали парами, певно мали дітей-школярів, обов’язок супроводжувати дітей на вчителів і
покладалась. Отже - щосуботи хтось із батьків-вчителів супроводжував групу дітей до райцентру. А возили дітей сільською розвозкою - «БУДКОЮ», що була в одному з господарств, адже рейсовий автобус до райцентру ходив двічі на тиждень вранці та ввечері. (І на сьогодні добратися із села до цього районного центру важче, ніж із села до обласного ).
У той день прийшла моя черга везти дітей на ці заняття. Але сталося так, що будка того дня була в ремонті. Але про це стало
відомо в момент, коли нас їз дітьми загрузили до машини із електриками, які, волею долі, виконавши свою роботу, вертались до райцентру.
Загрузити то нас загрузили, переконавши, щоназад привезуть тією ж машиною.
Приїхали в район. Діти розбіглися по школам на заняття. (Скажу так, що саме такі заняття дають змогу дитині визначитися ізнапрямком зацікавленостей. Але було би їх проводити в різні дні та в різні години, щоби діти мали можливість випробувати себе в різних напрямках.
Час минув, діти зібрались. Пора рушати додому.
Але, от халепа, немає обіцяної розвозки. Що робити. За спиною 15 дітей,
автобуси до села і в тому напрямку не їздять, іти 15 кілометрів, і все трасою,
де НЕМАЄ пішохідної доріжки. Діти віку 7-8 класи.
Далі там - http://blogs.korrespondent.net/users/blog/solchan/a48241
директорів зобов’язали сприяти усіма можливими способами тому, щоби діти були присутні на цих заняттях. В нашій школі, де більшість вчителів працювали парами, певно мали дітей-школярів, обов’язок супроводжувати дітей на вчителів і
покладалась. Отже - щосуботи хтось із батьків-вчителів супроводжував групу дітей до райцентру. А возили дітей сільською розвозкою - «БУДКОЮ», що була в одному з господарств, адже рейсовий автобус до райцентру ходив двічі на тиждень вранці та ввечері. (І на сьогодні добратися із села до цього районного центру важче, ніж із села до обласного ).
У той день прийшла моя черга везти дітей на ці заняття. Але сталося так, що будка того дня була в ремонті. Але про це стало
відомо в момент, коли нас їз дітьми загрузили до машини із електриками, які, волею долі, виконавши свою роботу, вертались до райцентру.
Загрузити то нас загрузили, переконавши, щоназад привезуть тією ж машиною.
Приїхали в район. Діти розбіглися по школам на заняття. (Скажу так, що саме такі заняття дають змогу дитині визначитися ізнапрямком зацікавленостей. Але було би їх проводити в різні дні та в різні години, щоби діти мали можливість випробувати себе в різних напрямках.
Час минув, діти зібрались. Пора рушати додому.
Але, от халепа, немає обіцяної розвозки. Що робити. За спиною 15 дітей,
автобуси до села і в тому напрямку не їздять, іти 15 кілометрів, і все трасою,
де НЕМАЄ пішохідної доріжки. Діти віку 7-8 класи.
Далі там - http://blogs.korrespondent.net/users/blog/solchan/a48241