Стара Жадова. Палац графа Сикантина
СТАРА ЖАДОВА - велике село, що має півтисячолітню історію. Вперше згадується у 15 березня 1490 року в грамоті Стефана ІІІ, в якій молдавський воєвода визначає територію Радовецького єпископства. З цього документу зрозуміло, що вже тоді у Старій Жадові стояла церква, що є свідченням того, що поселення існувало і раніше. Пізніше село згадується у 1620 та 1640 роках, як власність феодала Гояна.
За переказами багато віків тому в поселенні існував монастир із святим джерелом, вода з якої мала лікувальні властивості. Монастир було спалено татарами, а на місці його колишнього існування збудована церква Різдва Богородиці. А цілюще джерело дзюркоче і сьогодні. Відомо, що на початку ХХ століття в Старій Жадові діяла лісопильня, яка виробляла складові частини для крісел.
Що ж до назви села, то скоріш за все вона походить від слова «жадати», і трансформована від його першої назви - «Садова». Іноді назву пов’язують з євреями, які оселилися тут на початку ХІХ століття та в значній мірі сприяли економічному розвитку поселення. До Другої світової війні в Старій Жадові було дві школи-синагоги, жодна з яких не збереглася до нашого часу, а також двоповерховий механізований млин, лазня та численні майстерні. Сьогодні про єврейське минуле села нагадує лише старе єврейське кладовище - кіркут з кам’яними плитами-надгробками, розташоване у центрі села.
Недопалку від центру села на березі Серету поруч з впадінням в нього річки Жидівка розташований колишній маєток графа Сикантина, який включає в себе палац і парк. Триповерховий палац був побудований графом у 1893 році.
Виконаний у традиційному для кінця ХІХ століття стилі модерн, палац зовні прикрашений кам’яним орнаментом з зображеннями рослин і тварин. Над парадним входом на другому поверсі розташований балкон.
В інтер’єрі палацу - просторі високі кімнати, що використовувалися як зали, вітальні, спальні та приміщення для прислуги. В наш час у будинку знаходиться дитячий санаторій «Стара Жадова».
Навколо колишнього палацу розташувався парк, закладений графом Сикантином за допомогою досвідченого закордонного садівника. Частина дерев і рослин, багато з яких є реліктовими, збереглися і до сьогоднішнього дня.
В центрі занепадаючого парку зберігся непрацюючий фонтан.
А колись тут були алеї з альтанками і квітник. У 1994 році маєток відвідав онук графа, і дізнавшись про напрями його використання, відмовився від права спадщини на користь дитячого санаторію.
В селі діє чотири церкви різних конфесій. Нас цікавить одна з них - дерев’яна Михайлівська церква, побудована у 1806 році. Хоча на території Сторожинецького району безліч цінних культових споруд, ця церква - єдина пам’ятка району, яка потрапила до переліку архітектурних пам’яток України загальнодержавного значення. Михайлівська церква в Старій Жадові - тризрубна одноверха, перехідного типу між буковинськими церквами «хатнього» типу та гуцульськими купольними храмами. Над квадратною навою, ширшою за бабинець та вівтар, на четверику височить восьмигранний верх із декоративною маківкою. Такими ж маківками доповнені інші частини церкви. Верх церкви традиційно вкритий бляхою, а високі стіни обшиті тесом. Примітно, що Михайлівська церква на відміну від більшості інших буковинських церков була діючою навіть у радянський період.
Церкву я не побачив. Хоча дуже хотів і довго шукав. Намагався під’їхати з двох різних кінців села. Марно: вулиці кута, де розташована церква - суцільне і непроїзне болото. Результати пошуку церкви: відбитий і втрачений назавжди глушник мого автомобіля.
Тому, викладаю фото з чотирьохтомника:
За переказами багато віків тому в поселенні існував монастир із святим джерелом, вода з якої мала лікувальні властивості. Монастир було спалено татарами, а на місці його колишнього існування збудована церква Різдва Богородиці. А цілюще джерело дзюркоче і сьогодні. Відомо, що на початку ХХ століття в Старій Жадові діяла лісопильня, яка виробляла складові частини для крісел.
Що ж до назви села, то скоріш за все вона походить від слова «жадати», і трансформована від його першої назви - «Садова». Іноді назву пов’язують з євреями, які оселилися тут на початку ХІХ століття та в значній мірі сприяли економічному розвитку поселення. До Другої світової війні в Старій Жадові було дві школи-синагоги, жодна з яких не збереглася до нашого часу, а також двоповерховий механізований млин, лазня та численні майстерні. Сьогодні про єврейське минуле села нагадує лише старе єврейське кладовище - кіркут з кам’яними плитами-надгробками, розташоване у центрі села.
Недопалку від центру села на березі Серету поруч з впадінням в нього річки Жидівка розташований колишній маєток графа Сикантина, який включає в себе палац і парк. Триповерховий палац був побудований графом у 1893 році.
Виконаний у традиційному для кінця ХІХ століття стилі модерн, палац зовні прикрашений кам’яним орнаментом з зображеннями рослин і тварин. Над парадним входом на другому поверсі розташований балкон.
В інтер’єрі палацу - просторі високі кімнати, що використовувалися як зали, вітальні, спальні та приміщення для прислуги. В наш час у будинку знаходиться дитячий санаторій «Стара Жадова».
Навколо колишнього палацу розташувався парк, закладений графом Сикантином за допомогою досвідченого закордонного садівника. Частина дерев і рослин, багато з яких є реліктовими, збереглися і до сьогоднішнього дня.
В центрі занепадаючого парку зберігся непрацюючий фонтан.
А колись тут були алеї з альтанками і квітник. У 1994 році маєток відвідав онук графа, і дізнавшись про напрями його використання, відмовився від права спадщини на користь дитячого санаторію.
В селі діє чотири церкви різних конфесій. Нас цікавить одна з них - дерев’яна Михайлівська церква, побудована у 1806 році. Хоча на території Сторожинецького району безліч цінних культових споруд, ця церква - єдина пам’ятка району, яка потрапила до переліку архітектурних пам’яток України загальнодержавного значення. Михайлівська церква в Старій Жадові - тризрубна одноверха, перехідного типу між буковинськими церквами «хатнього» типу та гуцульськими купольними храмами. Над квадратною навою, ширшою за бабинець та вівтар, на четверику височить восьмигранний верх із декоративною маківкою. Такими ж маківками доповнені інші частини церкви. Верх церкви традиційно вкритий бляхою, а високі стіни обшиті тесом. Примітно, що Михайлівська церква на відміну від більшості інших буковинських церков була діючою навіть у радянський період.
Церкву я не побачив. Хоча дуже хотів і довго шукав. Намагався під’їхати з двох різних кінців села. Марно: вулиці кута, де розташована церква - суцільне і непроїзне болото. Результати пошуку церкви: відбитий і втрачений назавжди глушник мого автомобіля.
Тому, викладаю фото з чотирьохтомника:
