ПУТИЛА - столиця Буковинської Гуцульщини
Районний центр ПУТИЛА розкинувся на багато кілометрів уздовж вузької долини однойменної річки, вбираючись на гірські схили дерев’яними гуцульськими хатками та сучасними корпусами нових будинків.
Поселення вперше згадується у 1501 році, як Сторонець-Путилів, поряд з іншим населеними пунктами, які польський король передав Іону Теулулу за укладання мирного договору між Польщею та Молдовою. Сучасну назву містечко отримало у 1949 році.
Всі визначні пам’ятки Путили компактно розташовані у її центрі. Більшість з них пов’язана з життям та творчою діяльність «буковинського кобзаря», видатного українського письменника Юрія Федьковича. Тут письменник народився, тут він створив одні з найкращих своїх творів. Про свій рідний край він писав так: «Немає й немає світу прекрасніше, ніж гуцульські гори». Захоплюючись його історією, Федькович оспівував у свої творах мужність і хоробрість Лук’яна Кобилиці, Олекси Довбуша і його опришків.
Садиба родини Федьковичів знаходиться у самому центрі села ліворуч від головної дороги. Первісний дерев’яний будинок садиби, в якому народився й виховувався майбутній великий письменник, був збудований ще наприкінці ХVІІІ століття. У післявоєнні роки на місце садиби Федьковичів, що згоріла, побудована нова, де розмістився літературний музей письменника, а у 1974 році відтворена і сама садиба.
Родинна хата Федьковичів є типовою гуцульською дерев’яною хатою, трохи подовженою за звичайні, без додаткових прибудов. Є тризрубною в плані, побудована з ялинових зрубів, і складається з сіней та двох кімнат: маленької житлової та великої світлиці.
Сьогодні садиба Федьковичів є справжнім етнографічним музеєм Гуцульщини. Його експонати, однотипні з оригіналами, пронизані гуцульським народним духом. Тут можна ознайомитися з національними костюмами, побутом, основними видами гуцульського мистецтва від дерев’яного різьбленого начиння до архітектури житлового будинку.
Біля садиби залишилася криниця, воду з якої пив сам Федькович, напроти входу до музею - його бюст.
А у 2004 році біля будинку міської ради встановлено пам’ятник величезний пам’ятник письменникові, сидячому на лаві.
Поруч з садибою на відкритому рівному місці підвищується дерев’яна Миколаївська церква, яка є домінантою центру Путили. Церква зведена у 1885 році частково за кошти все того ж Юрія Федьковича, який до того ж виділив земельну ділянку для її побудови.
Церква є типово буковинським триверхим храмом. Ще пару років тому вона виглядала симпатичніше за своїх сусідів з довколишніх сіл: стіни її справді були дерев’яними, не пофарбованими, і дерево виглядала приємно і свіжо. Нещодавно стіни пофарбували у блідно-жовтий колір.
Церква має прямокутний у плані бабинець, квадратну наву та гранчастий вівтар, перекритими трьома майже однаковими верхами, середній з яких трощи вищий і стрункіший за інші. До нави з обох боків прибудовані притвори гранчастої форми, що придає храму майже хрещатий вигляд.
Двоярусна дзвіниця, стіни якої також вкриті свіжим деревом, а шатровий верх - бляхою, гармонійно доповнює церкву і складає разом з нею цілісний храмовий архітектурний ансамбль.
Біля церкви:
У центрі Путили збереглися декілька старих віл початку ХХ століття - помешкань багатих жителів містечка.
В найгарнішій з них, одноповерховому будиночку з башточкою у стилі модерн, розташувалося приміщення районного відділення Державного казначейства України:
Значно скромніший будинок праворуч зайняв районний суд:
Одна з найкращих дерев’яних віл дісталася Пенсійному фонду:
Районний відділ земельних ресурсів «відхапав» дерев’яний будиночок поскромніше:
Виявляється, що у бляху одягають не лише церкви. Вілли теж. Ця побудована вже за совітів. 1951 рік:
Це одна вілла в самому центрі, окупована «Ощадбанком»:
Взагалі, прогулятися по центру Путили дуже приємно. Зачаровує охайна набережна - явище незвичне для райцентру.
З місточків можна годинами дивитися на бурхливі води Путилки:
В самому центрі Путили - дитячі атракції. Проте, вид центральної частини містечка псують зведені в совковому стилі будинки райдержадміністрації та Укртелекому:
Хто хоче побачити шматочки справжньої Гуцульщини, варто прогулятися до околиць Путили, забратися на навколишні пагорби. Тут багато як деревяних, так і сучасних гуцульських хаток. Ну і, звичайно, види містечка і довколишніх гір не залишать вас байдужим.
При в’їзді до Путили з боку Вижниці знаходиться памятка природи Тораківська стінка - геологічне відслонення на схилі берегу річки Путила:
На виїзді з Путили у бік Вижниці. На задньому плані - дерев’яна церква в селі Тораки:
До всього написаного слід додати, що кожного року, починаючи з 1967 року, в останню неділю травня на місцевому стадіоні «Карпати» проходить яскравий гуцульський фестиваль під назвою «Полонинська варта», присвячених проводам на полонину. Про цьогорічний фестиваль - наступний репортаж.
Поселення вперше згадується у 1501 році, як Сторонець-Путилів, поряд з іншим населеними пунктами, які польський король передав Іону Теулулу за укладання мирного договору між Польщею та Молдовою. Сучасну назву містечко отримало у 1949 році.
Всі визначні пам’ятки Путили компактно розташовані у її центрі. Більшість з них пов’язана з життям та творчою діяльність «буковинського кобзаря», видатного українського письменника Юрія Федьковича. Тут письменник народився, тут він створив одні з найкращих своїх творів. Про свій рідний край він писав так: «Немає й немає світу прекрасніше, ніж гуцульські гори». Захоплюючись його історією, Федькович оспівував у свої творах мужність і хоробрість Лук’яна Кобилиці, Олекси Довбуша і його опришків.
Садиба родини Федьковичів знаходиться у самому центрі села ліворуч від головної дороги. Первісний дерев’яний будинок садиби, в якому народився й виховувався майбутній великий письменник, був збудований ще наприкінці ХVІІІ століття. У післявоєнні роки на місце садиби Федьковичів, що згоріла, побудована нова, де розмістився літературний музей письменника, а у 1974 році відтворена і сама садиба.
Родинна хата Федьковичів є типовою гуцульською дерев’яною хатою, трохи подовженою за звичайні, без додаткових прибудов. Є тризрубною в плані, побудована з ялинових зрубів, і складається з сіней та двох кімнат: маленької житлової та великої світлиці.
Сьогодні садиба Федьковичів є справжнім етнографічним музеєм Гуцульщини. Його експонати, однотипні з оригіналами, пронизані гуцульським народним духом. Тут можна ознайомитися з національними костюмами, побутом, основними видами гуцульського мистецтва від дерев’яного різьбленого начиння до архітектури житлового будинку.
Біля садиби залишилася криниця, воду з якої пив сам Федькович, напроти входу до музею - його бюст.
А у 2004 році біля будинку міської ради встановлено пам’ятник величезний пам’ятник письменникові, сидячому на лаві.
Поруч з садибою на відкритому рівному місці підвищується дерев’яна Миколаївська церква, яка є домінантою центру Путили. Церква зведена у 1885 році частково за кошти все того ж Юрія Федьковича, який до того ж виділив земельну ділянку для її побудови.
Церква є типово буковинським триверхим храмом. Ще пару років тому вона виглядала симпатичніше за своїх сусідів з довколишніх сіл: стіни її справді були дерев’яними, не пофарбованими, і дерево виглядала приємно і свіжо. Нещодавно стіни пофарбували у блідно-жовтий колір.
Церква має прямокутний у плані бабинець, квадратну наву та гранчастий вівтар, перекритими трьома майже однаковими верхами, середній з яких трощи вищий і стрункіший за інші. До нави з обох боків прибудовані притвори гранчастої форми, що придає храму майже хрещатий вигляд.
Двоярусна дзвіниця, стіни якої також вкриті свіжим деревом, а шатровий верх - бляхою, гармонійно доповнює церкву і складає разом з нею цілісний храмовий архітектурний ансамбль.
Біля церкви:
У центрі Путили збереглися декілька старих віл початку ХХ століття - помешкань багатих жителів містечка.
В найгарнішій з них, одноповерховому будиночку з башточкою у стилі модерн, розташувалося приміщення районного відділення Державного казначейства України:
Значно скромніший будинок праворуч зайняв районний суд:
Одна з найкращих дерев’яних віл дісталася Пенсійному фонду:
Районний відділ земельних ресурсів «відхапав» дерев’яний будиночок поскромніше:
Виявляється, що у бляху одягають не лише церкви. Вілли теж. Ця побудована вже за совітів. 1951 рік:
Це одна вілла в самому центрі, окупована «Ощадбанком»:
Взагалі, прогулятися по центру Путили дуже приємно. Зачаровує охайна набережна - явище незвичне для райцентру.
З місточків можна годинами дивитися на бурхливі води Путилки:
В самому центрі Путили - дитячі атракції. Проте, вид центральної частини містечка псують зведені в совковому стилі будинки райдержадміністрації та Укртелекому:
Хто хоче побачити шматочки справжньої Гуцульщини, варто прогулятися до околиць Путили, забратися на навколишні пагорби. Тут багато як деревяних, так і сучасних гуцульських хаток. Ну і, звичайно, види містечка і довколишніх гір не залишать вас байдужим.
При в’їзді до Путили з боку Вижниці знаходиться памятка природи Тораківська стінка - геологічне відслонення на схилі берегу річки Путила:
На виїзді з Путили у бік Вижниці. На задньому плані - дерев’яна церква в селі Тораки:
До всього написаного слід додати, що кожного року, починаючи з 1967 року, в останню неділю травня на місцевому стадіоні «Карпати» проходить яскравий гуцульський фестиваль під назвою «Полонинська варта», присвячених проводам на полонину. Про цьогорічний фестиваль - наступний репортаж.