РУХОТИН та деякі села Хотинщини
Так сталося, що бессарабські райони Чернівецької області - Хотинський, Кельменецький, Сокирянський обділені увагою як з боку туристів, так і з боку державних органів (ну, звичайно, якщо не брати до уваги музей-заповідник «Хотинська фортеця»). Останні, доречи, в особі певних міністерств відповідають за розвиток туризму та за збереження архітектурної спадщини країни. Тільки ось на Хотинщині ця діяльність якось не відчуваються: старі дерев’яні млини горять та руйнується, дерев’яні церкви спотворюються штукатуркою і бляхою, а друга за віком оборонна церква в Чернівецькій області взагалі не існує на папері: 550-річний храм у Рухотині не занесений ні до державного реєстру пам’яток, ні, навіть, до місцевого.
Сьогодні пропоную віртуальну екскурсію по ряду сіл Хотинського району Чернівецької області, найцікавішим з яких, безумовно, є Рухотин.
Перше село на нашому шляху - Недобоївці. Повз нього проїжджають усі, хто їде до Чернівців з боку Хотина або Хмельницького. Зліва від дороги не можливо не помітити старий дерев’яний млин кінця ХІХ - початку ХХ століття. В мережі зустрічав інформацію, що млинів у Недобоївцях два. Де дівся другий, не знаю.
Але, знаю, що ще кілька років тому чотири дерев’яні млини стояли у сусідньому селі Рукшин. Зараз немає жодного. Один перевезено до Музею народної архітектури і побуту в Чернівцях, інші були знищені зовсім нещодавно завдяки халатності місцевих мешканців - власників землі, на якій знаходилися пам’ятки.
З Недобоївцях повертаємо з основної траси праворуч на стару хотинську дорогу, що петляє серед пагорбів Хотинської височини і проходить через декілька великий сіл, що з’єдналися між собою в єдиний сільський бессарабський мегаполіс.
Найбільшим з них Клішківці, що одночасно є й найбільшим селом в Чернівецькій області. В наші дні це майже повністю українське село, а ще перед Другою світовою значну частину населення села складали євреї, які майже повністю були знижені румунськими та румунськими окупантами у 1941 - 42 роках. Журнал «Доба» пише, що в Клішківцях і досі збереглася синагога. Проте місцеві краєзнавці запевняли мене, що ніякої синагоги зараз в селі не існує. А єврейський цвинтар дійсно зберігся у хорошому стані і урочищі «Діброва» на околиці села.
Клішківці завжди славилися найбільшим на Буковині ярмарком, який традиційно проходить по неділях. Базар ще й досі зберігає деякі етнографічні особливості: буковинці нерідко з’являються у національному строї, чоловіки - в кептарях і кучмах, жінки - у вишиванках та горбатках. Торгують тут усім: починаючи від звичайних товарів повсякденного побуту, і закінчуючи витворами діячів народного мистецтва: килимами, якими традиційно славиться Хотинщина, гончарним посудом, плодами жіночого рукоділля, декоративними паперовими серветками з яскравими розписами аніліном, що розводять на яєчному білку.
Базар у Клішківцях (поч. 80-х років ХХ ст.)
А ще Клішківці - батьківщина першого космонавта незалежної України Леоніда Каденюка. В будинку загальноосвітньої школи відкрито присвячений йому музей «Буковина - край космічний».
Щоб дістатися Рухотина, необхідно повернути у центрі села біля автостанції праворуч згідно вказівника на Перебиківці. На виїзді з села дорога роздвоюється: на Перебиківці - наліво, на Рухотин - направо. Ґрунтова дорога пролягає серед змішаного лісу, що покриває пагорби Хотинської височини. По дорозі проїжджаємо через маленьке село Млинки, де праворуч від дороги побачимо дерев’яну церкву Святого Костянтина (1932 рік). Так, я не помилився, саме дерев’яну! А спотворили її за переказом місцевих мешканців всього 3 - 4 роки тому, обклавши штукатуркою.
Церква у сусідньому селі Поляна:
Ось ми і добралися до найзагадковішого села Хотинщини - Рухотина. Село зустрічає валом старого городища, скрізь якого і проходить дорога. Вал насипаний у формі овалу діаметром близько 700 метрів. Висота цього валу складає від 6 до 9 метрів, ширина - 35 метрів. Походження валу остаточно не встановлено. Згідно місцевої легенди його збудували турки (що малоймовірно), а відомий дослідник археології Буковини професор Б.Тимощук вказує на VI століття до нашої ери , тобто час панування скіфів. В своєму путівнику «Хотин» він зазначав, що городище слугувало жителям навколишніх поселень для переховування худоби - основного свого багатства, під час нападу ворогів. Після цього дослідження городища не проводилися.
Існує думка, що на місці сьогоднішнього Рухотина існувало древнє місто Гієукати - великого міста, шостого по правому берегу Дністра. Місто було описано у книзі «Про нагороди візантійського імператора Костянтина Багрянородного», який жив у Х столітті.
Само село розташувалося на схилах двох пагорбів в ущелині, що утворює безіменний потік біля впадіння у Дністер. Тут же, майже на дні долини заховалася і головна цікавинка Рухотина, один з символів культово-оборонного зодчества Буковини. Щоправда, про цей символ майже нікому невідомо. Її немає ні в Державному реєстрі національного культурного надбання, ні в реєстрі пам'яток архітектури місцевого значення Чернівецької області.
А оборонна церква Різдва Богородиці - другий за віком мурований храм Буковини після Вознесенської церкви в Лужанах. Рухотинська церква навіть старше за легендарну твердиню - муровану Іллінську церкву в Топорівцях.
Отже, храм Різдва збудований 1459 року. Є дві версії його походження: за одною церкву побудував пан Палпа з сусіднього села Перебиківці, за другою храм зведений з дозволу Кримського хана.
Дійсно, монументальність цього мініатюрного храму вражає. Стіни мають товщину 1,5 метри, а маленькі віконця по одному з кожного боку більше нагадують амбразури. Очевидно, вони слугували бійницями. Викладена з вапнякового каменю, вона в радянські часи була відштукатурена. Ґонт замінено на залізні плити, які згодом поржавіли.
Проте, ще більше за церкву вражає дзвіниця. Вона дійшла до нас майже в первозданному вигляді. По ній ми можемо спостерігати, як виглядала церква до її спотворення штукатуркою. Стіни дзвіниці товщиною в метр складені з крупного вапнякового каменю. Перебудови зазнав лише дах: дранка була замінена жерстю.
У 60-ті роки ХХ століття церква в Рухотині, як і майже усі святині Буковини, була пограбована. У плащаницю завернули сміття, все церковне начиння викинули у Дністер, а в будівлі церкви влаштували музей атеїзму. Волога знищила унікальний іконостас, створений австрійськими майстрами. Місцеві мешканці намагаються «відтворювати» церкву на свій розсуд, повільно псуючи унікальну пам’ятку. Не дивно, адже державні мужі або взагалі не чули про церкву, або роблять вигляд, що не чули, адже пам’ятки цієї офіційно не існує!
Оглянувши церкву, можна піднятися на один із горбів. Звідси добре видно як каньйон Дністра, так и само село.
Рухотинські сади:
Неподалеку від церкви є і сучасний пам’ятник - монумент на честь загиблих мешканців села під час Другої світової війни:
Повернемося з Рухотина на стару Хотинську дорогу. На шляху до Чернівців безперервною низкою тягнуться декілька великих сіл: Малинці, Шилівці, Бочківці, Грозинці, Колінківці. В Малинцях є старий дуб віком 550 років, Грозинці - батьківщина відомого буковинського краєзнавця і письменника Івана Снігура, який присвятив свому рідному селу дві книги: «Грозинці на вітрах історії» та «Село між двома кішмами».
В наступному селі, Колінківцях, зупинимося на довше. Колінківці сміливо назвати найсучаснішим і найохайнішим селом Хотинщини. В центрі села розташовано Колінковецький навчально-виховний комплекс з власним музеєм, а також історико-краєзнавчий музей, в чотирьох залах якого зберігається 500 оригінальних експонатів. Перша зала відтворює інтер’єр селянської хати кінця ХІХ - початку ХХ століття, друга розповідає про історію села за давніх часів, третя - про нову та новітню історію Колінківців, четверта кімната природознавча.
На околиці Колінківців у 1997 році створено чоловічий православний монастир Святого Рівноапостольного князя Володимира. Ктитором монастиря виступив настоятель Православної Церкви в Молдові, Митрополит Кишинівський і всієї Молдови Володимир. На сьогоднішній день на території монастиря знаходиться щойно збудований храм Святого Рівноапостольного князя Володимира та братський корпус з домовим храмом, влаштований у старій будівлі 1908 року (колишній будівлі лісгоспу).
Але найцікавіший об’єктом Колінківців є грязевий вулкан. Так, справжній вулкан, єдиний в Чернівецькій області! Про нього я обов’язково розповім після того, як відвідую його (сподіваюсь, найближчим часом).
В Колінківцях протікає невелика річка Рокитна - природній кордон між двома географічними та історичними регіонами України - Бессарабією та Буковиною.
Сьогодні пропоную віртуальну екскурсію по ряду сіл Хотинського району Чернівецької області, найцікавішим з яких, безумовно, є Рухотин.
Перше село на нашому шляху - Недобоївці. Повз нього проїжджають усі, хто їде до Чернівців з боку Хотина або Хмельницького. Зліва від дороги не можливо не помітити старий дерев’яний млин кінця ХІХ - початку ХХ століття. В мережі зустрічав інформацію, що млинів у Недобоївцях два. Де дівся другий, не знаю.
Але, знаю, що ще кілька років тому чотири дерев’яні млини стояли у сусідньому селі Рукшин. Зараз немає жодного. Один перевезено до Музею народної архітектури і побуту в Чернівцях, інші були знищені зовсім нещодавно завдяки халатності місцевих мешканців - власників землі, на якій знаходилися пам’ятки.
З Недобоївцях повертаємо з основної траси праворуч на стару хотинську дорогу, що петляє серед пагорбів Хотинської височини і проходить через декілька великий сіл, що з’єдналися між собою в єдиний сільський бессарабський мегаполіс.
Найбільшим з них Клішківці, що одночасно є й найбільшим селом в Чернівецькій області. В наші дні це майже повністю українське село, а ще перед Другою світовою значну частину населення села складали євреї, які майже повністю були знижені румунськими та румунськими окупантами у 1941 - 42 роках. Журнал «Доба» пише, що в Клішківцях і досі збереглася синагога. Проте місцеві краєзнавці запевняли мене, що ніякої синагоги зараз в селі не існує. А єврейський цвинтар дійсно зберігся у хорошому стані і урочищі «Діброва» на околиці села.
Клішківці завжди славилися найбільшим на Буковині ярмарком, який традиційно проходить по неділях. Базар ще й досі зберігає деякі етнографічні особливості: буковинці нерідко з’являються у національному строї, чоловіки - в кептарях і кучмах, жінки - у вишиванках та горбатках. Торгують тут усім: починаючи від звичайних товарів повсякденного побуту, і закінчуючи витворами діячів народного мистецтва: килимами, якими традиційно славиться Хотинщина, гончарним посудом, плодами жіночого рукоділля, декоративними паперовими серветками з яскравими розписами аніліном, що розводять на яєчному білку.
Базар у Клішківцях (поч. 80-х років ХХ ст.)
А ще Клішківці - батьківщина першого космонавта незалежної України Леоніда Каденюка. В будинку загальноосвітньої школи відкрито присвячений йому музей «Буковина - край космічний».
Щоб дістатися Рухотина, необхідно повернути у центрі села біля автостанції праворуч згідно вказівника на Перебиківці. На виїзді з села дорога роздвоюється: на Перебиківці - наліво, на Рухотин - направо. Ґрунтова дорога пролягає серед змішаного лісу, що покриває пагорби Хотинської височини. По дорозі проїжджаємо через маленьке село Млинки, де праворуч від дороги побачимо дерев’яну церкву Святого Костянтина (1932 рік). Так, я не помилився, саме дерев’яну! А спотворили її за переказом місцевих мешканців всього 3 - 4 роки тому, обклавши штукатуркою.
Церква у сусідньому селі Поляна:
Ось ми і добралися до найзагадковішого села Хотинщини - Рухотина. Село зустрічає валом старого городища, скрізь якого і проходить дорога. Вал насипаний у формі овалу діаметром близько 700 метрів. Висота цього валу складає від 6 до 9 метрів, ширина - 35 метрів. Походження валу остаточно не встановлено. Згідно місцевої легенди його збудували турки (що малоймовірно), а відомий дослідник археології Буковини професор Б.Тимощук вказує на VI століття до нашої ери , тобто час панування скіфів. В своєму путівнику «Хотин» він зазначав, що городище слугувало жителям навколишніх поселень для переховування худоби - основного свого багатства, під час нападу ворогів. Після цього дослідження городища не проводилися.
Існує думка, що на місці сьогоднішнього Рухотина існувало древнє місто Гієукати - великого міста, шостого по правому берегу Дністра. Місто було описано у книзі «Про нагороди візантійського імператора Костянтина Багрянородного», який жив у Х столітті.
Само село розташувалося на схилах двох пагорбів в ущелині, що утворює безіменний потік біля впадіння у Дністер. Тут же, майже на дні долини заховалася і головна цікавинка Рухотина, один з символів культово-оборонного зодчества Буковини. Щоправда, про цей символ майже нікому невідомо. Її немає ні в Державному реєстрі національного культурного надбання, ні в реєстрі пам'яток архітектури місцевого значення Чернівецької області.
А оборонна церква Різдва Богородиці - другий за віком мурований храм Буковини після Вознесенської церкви в Лужанах. Рухотинська церква навіть старше за легендарну твердиню - муровану Іллінську церкву в Топорівцях.
Отже, храм Різдва збудований 1459 року. Є дві версії його походження: за одною церкву побудував пан Палпа з сусіднього села Перебиківці, за другою храм зведений з дозволу Кримського хана.
Дійсно, монументальність цього мініатюрного храму вражає. Стіни мають товщину 1,5 метри, а маленькі віконця по одному з кожного боку більше нагадують амбразури. Очевидно, вони слугували бійницями. Викладена з вапнякового каменю, вона в радянські часи була відштукатурена. Ґонт замінено на залізні плити, які згодом поржавіли.
Проте, ще більше за церкву вражає дзвіниця. Вона дійшла до нас майже в первозданному вигляді. По ній ми можемо спостерігати, як виглядала церква до її спотворення штукатуркою. Стіни дзвіниці товщиною в метр складені з крупного вапнякового каменю. Перебудови зазнав лише дах: дранка була замінена жерстю.
У 60-ті роки ХХ століття церква в Рухотині, як і майже усі святині Буковини, була пограбована. У плащаницю завернули сміття, все церковне начиння викинули у Дністер, а в будівлі церкви влаштували музей атеїзму. Волога знищила унікальний іконостас, створений австрійськими майстрами. Місцеві мешканці намагаються «відтворювати» церкву на свій розсуд, повільно псуючи унікальну пам’ятку. Не дивно, адже державні мужі або взагалі не чули про церкву, або роблять вигляд, що не чули, адже пам’ятки цієї офіційно не існує!
Оглянувши церкву, можна піднятися на один із горбів. Звідси добре видно як каньйон Дністра, так и само село.
Рухотинські сади:
Неподалеку від церкви є і сучасний пам’ятник - монумент на честь загиблих мешканців села під час Другої світової війни:
Повернемося з Рухотина на стару Хотинську дорогу. На шляху до Чернівців безперервною низкою тягнуться декілька великих сіл: Малинці, Шилівці, Бочківці, Грозинці, Колінківці. В Малинцях є старий дуб віком 550 років, Грозинці - батьківщина відомого буковинського краєзнавця і письменника Івана Снігура, який присвятив свому рідному селу дві книги: «Грозинці на вітрах історії» та «Село між двома кішмами».
В наступному селі, Колінківцях, зупинимося на довше. Колінківці сміливо назвати найсучаснішим і найохайнішим селом Хотинщини. В центрі села розташовано Колінковецький навчально-виховний комплекс з власним музеєм, а також історико-краєзнавчий музей, в чотирьох залах якого зберігається 500 оригінальних експонатів. Перша зала відтворює інтер’єр селянської хати кінця ХІХ - початку ХХ століття, друга розповідає про історію села за давніх часів, третя - про нову та новітню історію Колінківців, четверта кімната природознавча.
На околиці Колінківців у 1997 році створено чоловічий православний монастир Святого Рівноапостольного князя Володимира. Ктитором монастиря виступив настоятель Православної Церкви в Молдові, Митрополит Кишинівський і всієї Молдови Володимир. На сьогоднішній день на території монастиря знаходиться щойно збудований храм Святого Рівноапостольного князя Володимира та братський корпус з домовим храмом, влаштований у старій будівлі 1908 року (колишній будівлі лісгоспу).
Але найцікавіший об’єктом Колінківців є грязевий вулкан. Так, справжній вулкан, єдиний в Чернівецькій області! Про нього я обов’язково розповім після того, як відвідую його (сподіваюсь, найближчим часом).
В Колінківцях протікає невелика річка Рокитна - природній кордон між двома географічними та історичними регіонами України - Бессарабією та Буковиною.