Новгород-Сіверський Спасо-Преображенський монастир
Спасо-Преображенський оборонний монастир заходиться в 2 кілометрах на південний схід від Новгорода-Сіверського на крутій горі над Десною в оточенні садів та дрімучих лісів. Цей монастирсько-фортечний комплекс вражає різноманіттям культових, житлових і господарських цегляних споруд. Він обгороджений високими мурованими стінами з вісьмома вежами.
Літописна традиція називає засновником цього монастиря сина Святого рівноапостольного князя Володимира, князя чернігівського і тмутараканського Мстислава. За одними джерелами заснування датується 1033 роком, за іншими - 1036 роком, але в цьому випадку засновником називають брата Мстислава - князя Ярослава Мудрого. Вже у XII столітті в монастирі були збудовані Спаський собор та Михайлівська церква, в якій 1179 року поховано князя Олега Святославича, названого в “Слові о полку Ігоревім” Олегом Гориславичем. Мурований Спаський собор спорудили дещо пізніше - десь у часи князя Ігоря, на рубежі ХІІ-ХІП століть.
Невдовзі по монголо-татарськім погромі цей монастир було відновлено, проте його ще не раз руйнували нападники - то татари 1552 року, то поляки 1604 року, але він завжди піднімався з руїн. У 1552 р. Іван Грозний дав монастирю грамоту на володіння великими угіддями та значною кількістю сіл і містечок. В 1603 році монастир дав притулок Лжедмитрію І, допомігши йому в боротьбі за московський престол. Та зрештою, не витримавши перипетій військово-політичної боротьби перших десятиліть XVII століття, в центрі яких опинився Новгород-Сіверський, ченці монастиря на чолі з архімандритом Корнилієм 1618 року переселилися до Рильська.
Монастир відновлено у 1620 році коштом каштеляна Мінського, старости Новгород-Сіверського Олександра Пісочинського. 1635 року король Речі Посполитої Володислав IV передав монастир ордену єзуїтів. Проте невдовзі ченці-єзуїти змушені були втекти з Новгорода-Сіверського. Це сталося на початку Хмельниччини в 1648 році.
З 1657 року єпископську катедру тут очолив надзвичайно енергійний ієрарх, визначний політик і культурний діяч Лазар Баранович. Він організує в монастирі латинську школу, а з 1663 року - друкарню. 1679 року Баранович перевіз друкарню до Чернігова, де вона плідно працювала ще протягом 100 років. З 1785 року, після відкриття Новгород-Сіверської єпархії, у монастирі влаштовано семінарію. У монастирській бібліотеці на кінець XIX століття налічувалося немало стародруків - київських, чернігівських і місцевих видань, грамоти царів Івана Грозного та Олексія Михайловича, гетьманів Івана Виговського та Юрія Хмельницького.
Основні споруди монастиря, що дійшли до нашого часу, - це результат будівництва, яке провадили Лазар Баранович (1657-1667 рр.) та архімандрит Михайло Лежайський (1670-1690 рр.). Мури і вежі, у т.ч. брама, - споруди більш давні, перебудовані в 1680-х роках. В основі споруди брами - надбрамна вежа XVI століття зі звідним мостом - чи не найдавніша мурована оборонна споруда на Лівобережній Україні.
Мури та башти відокремлюють комплекс від довкілля і надають йому цілісності. Первісно монастирську територію оперезували земляні вали з сухим ровом. У 1680 р. завершено спорудження цегляних фортечних мурів з чотирма наріжними баштами та трьома баштами вїзного вузла. При цьому старі земляні вали були розкопані, а нові мури зведено з зовнішнього боку колишніх валів, завдяки чому значно розширилася монастирська територія.
Високі мури загальним периметром понад 800 м, що оточують територію, мають неоднакове архітектурне вирішення. Найбагатше декоровано західний мур, обернений до міста: стіну ритмічно членують пілястри, у завершенні - масивна аркатура й розвинений карниз.
Надбрамна вежа-дзвіниця розташована в центральній частині південно-західного прясла монастирської стіни, яка утворює перед нею курдонер. Із зовнішнього боку це триярусна гранована башта з завершенням у вигляді шолома з банькою та хрестом на шпилі. Архітектура граней сувора і монументальна, і лише декоративне оформлення арки проїзду підкреслює її значення як головної монастирської брами. З боку монастирського подвір’я восьмерик башти міститься у зниженому двоповерховому об’ємі, східний фасад вирішено у вигляді двоповерхової галереї. Перший поверх складається з трьох великих арок, які спираються на масивні пілони. Над цими арками знаходиться пояс, складений з 12 декоративних аркових ніш, на якому стоїть невисока аркада, що огороджує розташоване на другому поверсі гульбище, перекрите невисокою похилою покрівлею. Проїзд та всі приміщення першого поверху перекриті циліндричними склепіннями.
Східна вежа - найбільша з монастирських башт. Це триярусна цегляна споруда зі стрільницями у першому й другому ярусах та віконними прорізами -у третьому, які за необхідності використовувались як стрільниці. Другий і третій яруси опалювалися грубами з внутріш-ньостінними димоходами. Башта мала високу шатрову покрівлю з оглядовим ліхтарем, з висоти якого видно південні підступи до міста. Вірогідно, цю башту використовували і як сторожову.
Найцікавіша архітектура триярусної північної вежі, яка істотно відрізняється від інших башт і зумовлена, ймовірно, місцем розташування. Башта стоїть на зламі краю монастирської гори, звідки відкривається панорама Новгорода-Сіверського, його східних околиць, прибережних круч та заплави Десни. З напільного боку двох верхніх ярусів башти були дерев’яні галереї, які виконували функції так званого подсябітія або машикулі. Всі гнізда від галереї із залишками деревини збереглися у мурах башти. Потреба у додатковому оборонному факторі, яким є „подсябітіє”, насамперед зумовлена наявністю поблизу башти виходу з глибокого тальвегу, по якому можна було непомітно впритул наблизитись до монастирських стін. Напільні галереї через дверні прорізи, розташовані в суміжних з баштою північно-східній і північно-західній монастирських стінах, були з’єднані з двоповерховим дерев’яним рундуком, всередині якого було сполучення між ярусами.
Південна башта:
Північно-західна башта:
1787 р. з наказу імператриці Єкатєріни II зруйновано княжий Спаський собор і натомість у 1791 - 1796 рр. зведено новий за проектом архітектора Дж.Кваренгі. Спасо-Преображенський собор розташований у центрі комплексу і стоїть на поздовжній осі Святої брами (16 - 19 ст.). Собор є наймасивнішою спорудою ансамблю. Збудовано його за повелінням і коштом Єкатєріни II під наглядом архітектора І.Яснигіна. Оздоблювальні роботи виконано в 1804 - 1806 рр. Внаслідок неякісного будівництва собор у 1814 р. почав руйнуватися. У 1821 р. будівлю зміцнено за проектом губернського архітектора А.Карташевського. Ремонти здійснювали також у 1858, 1910, 1968 і 1983 рр. У 1838 р. тут поховано видатного культурного і державного діяча графа О.Розумовського - сина останнього гетьмана України.
Собор - мурований, квадратний у плані, п’ятибаневий, з півкруглою апсидою і виступними раменами. Структура храму - хрещато-банева. Чотирма пілонами, об’єднаними попружними арками, інтер’єр поділений на дев’ять камер. Світловою є лише центральна баня, наріжні - глухі, з них дві західні використовувались як дзвіниці. Споруда вирішена в стильових формах російського класицизму. Чоловий західний фасад акцентовано чотириколонним портиком тосканського ордера в антах.
Трапезна Петропавлівська церква споруджена у XVIІ ст. у стилі українського (козацького бароко) і складається з центральної частини, перекритої барабаном з куполом, що спирається на дві пари арок різних розмірів та з апсиди із зімкнутим склепінням.
Цікавою є архітектура келій та трапезної, які разом з Петропавлівською церквою утворюють єдиний комплекс. На загальній структурі, а також на декорі позначилися прийоми давньоруського зодчества.
Покої настоятеля з Іллінською церквою зведені в другій половині XVI ст. у вигляді двоповерхового, витягнутого по осі схід-захід цегляного корпусу з ризалитами по центру його північного і західного фасадів. По периметру першого поверху будівлю опоясувала цегляна галерея, на хрестових зведеннях якої в рівні другого поверху розташовувалося відкрите гульбище.
У XVII ст. північно-східніше за настоятельских покуями побудовано одноповерховий корпус над підземними спорудами - так званий корпус на льохах.
У 1787 р. зі сходу до спокоїв настоятеля прибудована однонефная одноапсидная двосвітна Іллінська церква з плоскими горищними перекриттями по дерев'яних балках, а корпус на льохах сполучений з нею і спокоями настоятеля двоповерховим цегляним переходом. У кінці XVIII ст. до західного фасаду настоятельских спокоїв прибудований двоповерховий об'єм. У XIX ст. спокої настоятеля, Іллінська церква і корпус на льохах об'єднані в одну, складну в плані будівлю.
Монастирські келії споруджені у XVII ст. у стилі барокко. Будівля келій цегляна, одноповерхова, з глибоким підвалом, прямокутна в плані, з апсидою. Перекриття склепінчасті, дах двосхилий, покрита залізом. Стіни розчленовані пілястрами, над якими раскрепован карниз, що вінчає фасади. Вікна з лучковими перемичками обрамлені нескладними наличниками. Пам'ятник є прикладом кам'яної житлової архітектури XVII ст.
Бурса зведена у 1657-1667 рр. у формах бароко з цегли і складається з двох поверхів. З боку головного північнозахідного фасаду в два яруси розташовані відкриті галереї-аркади. Простінки між арками першого поверху декоровані напівколонками, бочкоподібною балясиною і профільованими поясочками з гирками. У парапетах обгороджування арок другого поверху - квадратні ніші-ширіньки. Між поверхами проходить тяга, над якою в межах простінків розташований поребрик; вікна і двері прямокутної форми. Декор фасадів доповнений нішами різної форми з профільованим обрамленням.
У 1918 р. монастир ліквідовано. У 1930-х роках совєцька влада намагалася зруйнувати монастирські споруди, але для реалізації цих намірів забракло ресурсів і коштів - предки добре вміли мурувати! У повоєнну добу на території монастиря була психіатрична лікарня, а з 1979 року тут створили філіал Чернігівського архітектурно-історичного заповідника.
Пам'ятник Ярославні:
Вид з монастирських веж на долину Десни:
Використана література:
1. В.В.Вечерський: Монастирі Чернігово-Сіверщини - найдавніші осередки української культури. Монастирі Путивля і Путивльщини
2. Пам'ятки архітектури та містобудування України (2000 р.)
Літописна традиція називає засновником цього монастиря сина Святого рівноапостольного князя Володимира, князя чернігівського і тмутараканського Мстислава. За одними джерелами заснування датується 1033 роком, за іншими - 1036 роком, але в цьому випадку засновником називають брата Мстислава - князя Ярослава Мудрого. Вже у XII столітті в монастирі були збудовані Спаський собор та Михайлівська церква, в якій 1179 року поховано князя Олега Святославича, названого в “Слові о полку Ігоревім” Олегом Гориславичем. Мурований Спаський собор спорудили дещо пізніше - десь у часи князя Ігоря, на рубежі ХІІ-ХІП століть.
Невдовзі по монголо-татарськім погромі цей монастир було відновлено, проте його ще не раз руйнували нападники - то татари 1552 року, то поляки 1604 року, але він завжди піднімався з руїн. У 1552 р. Іван Грозний дав монастирю грамоту на володіння великими угіддями та значною кількістю сіл і містечок. В 1603 році монастир дав притулок Лжедмитрію І, допомігши йому в боротьбі за московський престол. Та зрештою, не витримавши перипетій військово-політичної боротьби перших десятиліть XVII століття, в центрі яких опинився Новгород-Сіверський, ченці монастиря на чолі з архімандритом Корнилієм 1618 року переселилися до Рильська.
Монастир відновлено у 1620 році коштом каштеляна Мінського, старости Новгород-Сіверського Олександра Пісочинського. 1635 року король Речі Посполитої Володислав IV передав монастир ордену єзуїтів. Проте невдовзі ченці-єзуїти змушені були втекти з Новгорода-Сіверського. Це сталося на початку Хмельниччини в 1648 році.
З 1657 року єпископську катедру тут очолив надзвичайно енергійний ієрарх, визначний політик і культурний діяч Лазар Баранович. Він організує в монастирі латинську школу, а з 1663 року - друкарню. 1679 року Баранович перевіз друкарню до Чернігова, де вона плідно працювала ще протягом 100 років. З 1785 року, після відкриття Новгород-Сіверської єпархії, у монастирі влаштовано семінарію. У монастирській бібліотеці на кінець XIX століття налічувалося немало стародруків - київських, чернігівських і місцевих видань, грамоти царів Івана Грозного та Олексія Михайловича, гетьманів Івана Виговського та Юрія Хмельницького.
Основні споруди монастиря, що дійшли до нашого часу, - це результат будівництва, яке провадили Лазар Баранович (1657-1667 рр.) та архімандрит Михайло Лежайський (1670-1690 рр.). Мури і вежі, у т.ч. брама, - споруди більш давні, перебудовані в 1680-х роках. В основі споруди брами - надбрамна вежа XVI століття зі звідним мостом - чи не найдавніша мурована оборонна споруда на Лівобережній Україні.
Мури та башти відокремлюють комплекс від довкілля і надають йому цілісності. Первісно монастирську територію оперезували земляні вали з сухим ровом. У 1680 р. завершено спорудження цегляних фортечних мурів з чотирма наріжними баштами та трьома баштами вїзного вузла. При цьому старі земляні вали були розкопані, а нові мури зведено з зовнішнього боку колишніх валів, завдяки чому значно розширилася монастирська територія.
Високі мури загальним периметром понад 800 м, що оточують територію, мають неоднакове архітектурне вирішення. Найбагатше декоровано західний мур, обернений до міста: стіну ритмічно членують пілястри, у завершенні - масивна аркатура й розвинений карниз.
Надбрамна вежа-дзвіниця розташована в центральній частині південно-західного прясла монастирської стіни, яка утворює перед нею курдонер. Із зовнішнього боку це триярусна гранована башта з завершенням у вигляді шолома з банькою та хрестом на шпилі. Архітектура граней сувора і монументальна, і лише декоративне оформлення арки проїзду підкреслює її значення як головної монастирської брами. З боку монастирського подвір’я восьмерик башти міститься у зниженому двоповерховому об’ємі, східний фасад вирішено у вигляді двоповерхової галереї. Перший поверх складається з трьох великих арок, які спираються на масивні пілони. Над цими арками знаходиться пояс, складений з 12 декоративних аркових ніш, на якому стоїть невисока аркада, що огороджує розташоване на другому поверсі гульбище, перекрите невисокою похилою покрівлею. Проїзд та всі приміщення першого поверху перекриті циліндричними склепіннями.
Східна вежа - найбільша з монастирських башт. Це триярусна цегляна споруда зі стрільницями у першому й другому ярусах та віконними прорізами -у третьому, які за необхідності використовувались як стрільниці. Другий і третій яруси опалювалися грубами з внутріш-ньостінними димоходами. Башта мала високу шатрову покрівлю з оглядовим ліхтарем, з висоти якого видно південні підступи до міста. Вірогідно, цю башту використовували і як сторожову.
Найцікавіша архітектура триярусної північної вежі, яка істотно відрізняється від інших башт і зумовлена, ймовірно, місцем розташування. Башта стоїть на зламі краю монастирської гори, звідки відкривається панорама Новгорода-Сіверського, його східних околиць, прибережних круч та заплави Десни. З напільного боку двох верхніх ярусів башти були дерев’яні галереї, які виконували функції так званого подсябітія або машикулі. Всі гнізда від галереї із залишками деревини збереглися у мурах башти. Потреба у додатковому оборонному факторі, яким є „подсябітіє”, насамперед зумовлена наявністю поблизу башти виходу з глибокого тальвегу, по якому можна було непомітно впритул наблизитись до монастирських стін. Напільні галереї через дверні прорізи, розташовані в суміжних з баштою північно-східній і північно-західній монастирських стінах, були з’єднані з двоповерховим дерев’яним рундуком, всередині якого було сполучення між ярусами.
Південна башта:
Північно-західна башта:
1787 р. з наказу імператриці Єкатєріни II зруйновано княжий Спаський собор і натомість у 1791 - 1796 рр. зведено новий за проектом архітектора Дж.Кваренгі. Спасо-Преображенський собор розташований у центрі комплексу і стоїть на поздовжній осі Святої брами (16 - 19 ст.). Собор є наймасивнішою спорудою ансамблю. Збудовано його за повелінням і коштом Єкатєріни II під наглядом архітектора І.Яснигіна. Оздоблювальні роботи виконано в 1804 - 1806 рр. Внаслідок неякісного будівництва собор у 1814 р. почав руйнуватися. У 1821 р. будівлю зміцнено за проектом губернського архітектора А.Карташевського. Ремонти здійснювали також у 1858, 1910, 1968 і 1983 рр. У 1838 р. тут поховано видатного культурного і державного діяча графа О.Розумовського - сина останнього гетьмана України.
Собор - мурований, квадратний у плані, п’ятибаневий, з півкруглою апсидою і виступними раменами. Структура храму - хрещато-банева. Чотирма пілонами, об’єднаними попружними арками, інтер’єр поділений на дев’ять камер. Світловою є лише центральна баня, наріжні - глухі, з них дві західні використовувались як дзвіниці. Споруда вирішена в стильових формах російського класицизму. Чоловий західний фасад акцентовано чотириколонним портиком тосканського ордера в антах.
Трапезна Петропавлівська церква споруджена у XVIІ ст. у стилі українського (козацького бароко) і складається з центральної частини, перекритої барабаном з куполом, що спирається на дві пари арок різних розмірів та з апсиди із зімкнутим склепінням.
Цікавою є архітектура келій та трапезної, які разом з Петропавлівською церквою утворюють єдиний комплекс. На загальній структурі, а також на декорі позначилися прийоми давньоруського зодчества.
Покої настоятеля з Іллінською церквою зведені в другій половині XVI ст. у вигляді двоповерхового, витягнутого по осі схід-захід цегляного корпусу з ризалитами по центру його північного і західного фасадів. По периметру першого поверху будівлю опоясувала цегляна галерея, на хрестових зведеннях якої в рівні другого поверху розташовувалося відкрите гульбище.
У XVII ст. північно-східніше за настоятельских покуями побудовано одноповерховий корпус над підземними спорудами - так званий корпус на льохах.
У 1787 р. зі сходу до спокоїв настоятеля прибудована однонефная одноапсидная двосвітна Іллінська церква з плоскими горищними перекриттями по дерев'яних балках, а корпус на льохах сполучений з нею і спокоями настоятеля двоповерховим цегляним переходом. У кінці XVIII ст. до західного фасаду настоятельских спокоїв прибудований двоповерховий об'єм. У XIX ст. спокої настоятеля, Іллінська церква і корпус на льохах об'єднані в одну, складну в плані будівлю.
Монастирські келії споруджені у XVII ст. у стилі барокко. Будівля келій цегляна, одноповерхова, з глибоким підвалом, прямокутна в плані, з апсидою. Перекриття склепінчасті, дах двосхилий, покрита залізом. Стіни розчленовані пілястрами, над якими раскрепован карниз, що вінчає фасади. Вікна з лучковими перемичками обрамлені нескладними наличниками. Пам'ятник є прикладом кам'яної житлової архітектури XVII ст.
Бурса зведена у 1657-1667 рр. у формах бароко з цегли і складається з двох поверхів. З боку головного північнозахідного фасаду в два яруси розташовані відкриті галереї-аркади. Простінки між арками першого поверху декоровані напівколонками, бочкоподібною балясиною і профільованими поясочками з гирками. У парапетах обгороджування арок другого поверху - квадратні ніші-ширіньки. Між поверхами проходить тяга, над якою в межах простінків розташований поребрик; вікна і двері прямокутної форми. Декор фасадів доповнений нішами різної форми з профільованим обрамленням.
У 1918 р. монастир ліквідовано. У 1930-х роках совєцька влада намагалася зруйнувати монастирські споруди, але для реалізації цих намірів забракло ресурсів і коштів - предки добре вміли мурувати! У повоєнну добу на території монастиря була психіатрична лікарня, а з 1979 року тут створили філіал Чернігівського архітектурно-історичного заповідника.
Пам'ятник Ярославні:
Вид з монастирських веж на долину Десни:
Використана література:
1. В.В.Вечерський: Монастирі Чернігово-Сіверщини - найдавніші осередки української культури. Монастирі Путивля і Путивльщини
2. Пам'ятки архітектури та містобудування України (2000 р.)